Могила Лесі Українки — Вікіпедія

Могила Лесі Українки
50°24′58″ пн. ш. 30°30′46″ сх. д. / 50.416002° пн. ш. 30.512696° сх. д. / 50.416002; 30.512696
Країна Україна
РозташуванняГолосіївський район
Типмогила
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі
Загальний вигляд

«Моги́ла поете́си і грома́дської дія́чки Ле́сі Украї́нки» — пам'ятка історії національного значення, 1913 року, охоронний номер 260003/80-Н.[1] Розташована в Києві на Байковому кладовищі (старому), дільниці № 3.

Спільна огорожа охоплює також надгробки Михайла Косача (1869—1903) — математика, письменника, брата Лесі, Петра Косача (1841—1909) — батька Лесі і Ольги Косач (Олени Пчілки) (1849—1930) — письменниці, матері Лесі.

Леся Українка (справжнє ім'я: Лариса Косач-Квітка; 1871—1913) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч.

Похорон

[ред. | ред. код]

1 серпня 1913 між першою і другою годиною ночі Леся Українка померла. У той же день, 1 серпня, мати письменниці, телеграфувала з Сурамі у Київ, до редакції «Ради»:[2]

Тяжко прибиті великим горем мати й інша родина посилають звістку на Україну, що 19 липня [за старим стилем] вдосвіта померла на Кавказі в Сурамі Леся Українка /Лариса Квітка, урождена Косачівна/. Поховають у Києві. Олена Пчілка.

6 серпня Михайло Кривинюк заплатив 3 руб. за копання могили за № 1447, яка була придбана у третій дільниці цвинтаря ще 9 жовтня 1903 року для поховання Михайла Косача, брата письменниці.[2]

7 серпня близько 11 години ранку на Київський вокзал прибув поїзд з домовиною Лесі Українки. О 12-й годині вагон відігнали на запасну колію, де під наглядом поліції відкрили й родичі й прихильники Лариси Петрівни змогли покласти квіти на труну. О 1-й годині вагон знову запечатали й залишили до ранку наступного дня.

Близько третьої години дня 8 серпня [3] труну з прахом Лесі Українки встановили на катафалк і траурна процесія рушила з вокзалу до Байкового кладовища по вулицях Безаківській, Маріїнсько-Благовіщенській, Кузнечній і Діловій[2].

Поліція не дозволила ні промов, ні співів і супроводжувала похоронну процесію нарядом кінноти. За труною йшов багатотисячний натовп.

Могила

[ред. | ред. код]

Поет Павло Тичина 30 травня 1920 писав у своєму щоденнику[4]:

Торік хоч хрест був на могилі Лесі Українки, — цього ж року й його хтось на дрова зніс. Зате яка шовкова трава в ограді! Вирвав собі трохи додому.

У 1939 на могилі встановлений надгробний бронзовий пам'ятник на гранітному постаменті, скульптор Галина Петрашевич[5].

На пам'ятнику є напис із некролога в більшовицькій газеті російською мовою: «Стоя близко к освободительному движению вообще и пролетарскому в частности, отдавала ему все силы, сеяла разумное, доброе, вечное. „Рабочая Правда“, 1913 год.»

З 1951 могила є пам'яткою історії національного значення.

В 1971 встановлені меморіальні плити Михайлу, Петру і Ользі Косачам.[6]

25 лютого 2008, у день народження Лесі Українки, біля її надгробка відбулися меморіальні читання «Теперішні вірші для вічно живих». Організував акцію поет Сергій Пантюк, свої вірші читали також Світлана Поваляєва, Анатолій Дністровий, Борис Гуменюк і Роман Скиба.[7]

Влітку 2010 та у квітні 2017 з постаменту пам'ятника викрадали бронзові деталі.[8]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Постанова КМУ від 3 вересня 2009 р. N 928 «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України». Архів оригіналу за 16 липня 2018. Процитовано 18 березня 2022.
  2. ↑ а б в Тамара Скрипка. Останні три місяці у житті Лесі Українки. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 7 березня 2015.
  3. ↑ Архів газети «Рада» за 26 липня (8 серпня) 1913 року (№170).
  4. ↑ Тичина Павло. Із Щоденникових записів. Київ, «Радянський письменник», 1981. [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] Сторінка 23. [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  6. ↑ Памятники истории и культуры Украинской ССР. — К.: 1987 г., с. 21
  7. ↑ Лєра Лауда (26 лютого 2008). На могилі Лесі Українки поети читали вірші (ФОТО). Gazeta.ua. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 5 березня 2015.
  8. ↑ З могили Лесі Українки в Києві вкрали бронзові деталі

Література

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Могила Лесі Українки
  • Жадько Віктор Байковий некрополь. — К.,2004.-С.53-54
  • Жадько Віктор Український некрополь. — К.,2005.- С.315
  • Жадько Віктор У пам'яті Києва. — К.,2007. — С. 11, 23, 47, 75, 305
  • Жадько Віктор. Некрополь на Байковій горі. — К.,2008.-С.12,24.37,48, 254
  • Жадько Віктор. Енциклопедія некрополезнавства. — К.,2013.-С.655
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Могила_Лесі_Українки&oldid=44047090