Мо Янь — Вікіпедія

Мо Янь
Мо Янь
莫言
	Мо Янь (2008)
Псевдонім	Mo Yan
Народився	17 лютого 1955 (69 років); КНР, Шаньдун
Громадянство	КНР
Національність	КНР
Діяльність	поет, викладач
Alma mater	People's Liberation Army Academy of Artd і Beijing Normal Universityd
Мова творів	китайська
Magnum opus	Red Sorghumd, The Republic of Wined, Life and Death Are Wearing Me Outd, Big Breasts and Wide Hipsd, A Wonderful Work of Literature Eulogizing Human Life: On Reading Frog,a Novel by Mo Yand, The Herbivorous Familyd, Pow!d і Sandalwood Deathd
Партія	КПК
Родичі	Guan Shirend
Премії	Нобелівська премія з літератури (2012)
	Мо Янь у Вікісховищі
	Висловлювання у Вікіцитатах

~~|Ukrcenter=~~ ~~|Примітки=~~

Мо Янь (кит. 莫言, Mò Yán; нар. 17 лютого 1955, Шаньдун, Китайська Народна Республіка) — сучасний китайський письменник, почесний доктор філології Відкритого університету Гонконгу^[3]. 2012 року нагороджений Нобелівською премією з літератури за «галюцинаторний реалізм, що поєднується з народними казками, історією та сучасністю».^[4]

Життєпис

Мо Янь народився в провінції Шаньдун в селянській родині. Під час Культурної революції покинув школу й пішов працювати на фабрику. У двадцять років вступив до Народно-визвольної армії Китаю. Вже в армії почав писати. Перші публікації, що привернули увагу критиків, з'явилися в 1980-ті роки. У 1981 році опублікував свої твори: «Дощ весняної ночі», «Суха ріка», «Народна музика», «Осінні води» та ін.

З 1984 року почав викладати літературознавство в Армійській академії культури. 1986 року закінчив Вищу школу мистецтв Народно-визвольної армії Китаю. За межами Китаю відомий насамперед як автор роману, за яким було знято фільм «Червоний гаолян»^[5]. Цей роман, що складається з циклу новел, був опублікований 1987 року. Роман належить до так званої «літератури пошуків коріння» (кит. 寻根文学).

У 1991 році Мо Янь завершив навчання в аспірантурі Літературного інституту Лу Сіня Пекінського педагогічного університету. Він отримав ступінь магістра у напрямку літератури та мистецтва. У 1997 році письменник отримав найвищу літературну нагороду «Премія великих письменників» за написання твору «Пишні груди жирні сідниці». Призовий фонд склав 100 тис. юанів. У цьому ж році автор покинув армію. Він почав працювати в газеті «Цзяньча жибао». Мо Ян активно працював над створенням сценарієв для телебачення та великого кіно.

Твори Мо Яня за стилістикою споріднені з романами магічного реалізму. Для творів Мо Яня характерне доволі розкуте трактування таких проблем, як сексуальність, влада, політика. Життя сучасного Китаю автор описує без прикрас і замовчувань, хоча цензурних втручань його твори досі зазнали лише одного разу (у творі «Велика грудь, широкі стегна»). Мо Янь у своїх творах часто вдається до елементів іронії й гумору.

Мо Янь — це псевдонім, у перекладі з китайської означає «мовчи». Справжнє ім'я — Гуань Моє (кит. 管谟业)^[6].

Твори Мо Яня перекладені більш ніж десятьма мовами, включаючи англійську, французьку, німецьку, норвезьку та українську.

Творчість

У 2000 році тижневик «Asiaweek» включив твір «Червоний гаолян» письменника до переліку 100 кращих китайських творів XX століття. У 2001 році роман письменника «Сандалова страта» визнаний найкращою книгою року за версією тайванської газети «Ланьхебао». У 2003 році цей роман отримав літературну нагороду «Дінцзюнь», яка проходить кожні 2 роки. У 2005 році книга «41 гармата» отрима другу медіа-премію за найвищі досягнення у літературній творчості. Письменник став доктором літератури Відкритого університету Гонконгу. У 2006 році вийшла перша глава роману «Смертельна втома». Вона отримала значний приз азійської культури Фукуока.

15 грудня 2006 року опубліковану перелік найбагатших письменників Китаю. Мо Янь увійшов до 20-ки з доходом 3,45 млн. юанів. Цим автор привернув загальну увагу публіки по всьому світу.

У липні 2007 року було опубліковану збірку есе: «Говори, Мо Янь!». Ця збірка складається з трьох томів. У ній повністю показаний світогляд письменника. У 2008 році роман «Втома життя і смерті» була удостоєна найвищої літературної премії «Сон червоного палацу». Роман «41 гармата» потрапив до Сьомого конкурсу літературної премії Мао Дуня. У грудні 2009 року вперше було опубліковано роман «Жаба». У ньому застосований новий літературний підхід, який привернув увагу читачів. Роман має унікальну структуру. Він складається з чотирьох листів, у яких сільські акушерки описують своє життя. Крізь призму цих подій показано, що відбувається у світі. Висвітлюються проблеми та болі цілого покоління. Кожен роман письменника відображає реалістичну картину китайського життя.

10 грудня 2012 року в Концертному залі Стокгольма відбулася церемонія вручення Нобелівської премії. Письменник Мо Янь офіційно став лауреатом Нобелівської премії з літератури за 2012 рік. Коли письменник повернувя до Пекіну, він сказав, що така нагорода може стати справжніми кайданами для творчої людини. Щоб запобігти такому результату, необхідно постійно творити та писати нові твори. 8 грудня Мо Янь виступив з лекцією «Людина, яка розповідає історії» у Шведській академії.

Відгуки

2005 року американський журнал «Time» писав про Мо Яня^[7]:

Ніхто не може закинути Мо Яню, що він мислить не масштабно. У десятках оповідань і романів він описує бурхливі роки минулого століття в Китаї, використовуючи для цього гостру сатиру і магічний реалізм. І це зробило його одним з найвідоміших і найчастіше заборонених китайських письменників, якого читають з порушенням авторських прав.

Китайський художник Ай Вейвей, опозиційно налаштований до правлячого режиму, критично відгукнувся на присудження Нобелівської премії Мо Яню^[8]:

Він (Мо Янь), можливо, й гарний письменник, але це не той інтелектуал, який може представляти сьогоднішній Китай.

Китайський письменник і правозахисник Ю Джи також виступив з різкою критикою рішення Нобелівського комітету на сайті Пен-клубу^[9]:

Гадаю, що Нобелівська премія не може присуджуватися тому, хто прославляв Мао Дзедуна, байдуже наскільки популярні його твори.

Переклади українською

Оповідання «Геній» (з китайської переклала Євгенія Красикова)^[10]^[11]
Червоний ґаолян: історія одного роду (пер. з китайської Надії Кірносової). — Харків: Фоліо, 2015. — 638 с.
Країна вина (пер. з китайської М. Савченко). — Харків: Фоліо, 2015. — 524 с.
Країна вина (пер. з китайської М. Савченко). — Харків: Фоліо, 2015. — 524 с.
Уривок із роману «Жаба» (пер. з англійської І. Павлюк). // Всесвіт. — 2018. — № 1-2. — С. 47-68.

Вибрані твори

Кришталева ріпа (透明的红萝卜 Tòumíng de hóng luóbo), 1986
Червоний гаолян (红高粱家族 Hóng gāoliang jiāzú), 1987
Тринадцять кроків (十三步 Shisan bu), 1988
Тринадцять розділів радості (欢乐十三章 Huanle shisan zhang), 1989
Часниковий бунт (天堂蒜薹之歌 Tiantang suantai zhi ge), 1989^[12]
Країна вина (酒国 Jiuguo), 1993
Клан травоїдів (食草家族 Shicao jiazu), 1993
Великі груди, широкі стегна (丰乳肥臀 Fengru feitun), 1996
Червоний ліс (红树林 Hong shulin), 1999
Пересичення (生死疲勞 Shengsi pilao), 2008

Примітки

↑ https://www.nobelprize.org/prizes/facts/facts-on-the-nobel-prize-in-literature/
↑ https://w.wiki/Bg6j
↑ 莫言 [Архівовано 10 вересня 2013 у Wayback Machine.](кит.)
↑ «The Nobel Prize in Literature 2012 — Prize Announcement [Архівовано 11 жовтня 2012 у Wayback Machine.]». Nobelprize.org. 11 Oct 2012.(англ.)
↑ Hong gao liang. [Архівовано 9 жовтня 2012 у Wayback Machine.](англ.)
↑ Holding Up Half the Sky. [Архівовано 27 червня 2013 у Wayback Machine.](англ.)
↑ Morrison, Donald (14 лютого 2005). Holding Up Half The Sky. Time. Архів оригіналу за 27 червня 2013. Процитовано 14 лютого 2005.
↑ Ai Weiwei kritisiert Nobelpreis für Mo Yan. Архів оригіналу за 12 жовтня 2012. Процитовано 12 жовтня 2012.
↑ Überraschter Mo Yan — Kritik von chinesischen Autoren. Архів оригіналу за 2 листопада 2012. Процитовано 12 жовтня 2012.
↑ Мо Янь, «Геній» (журнал «Всесвіт»). Архів оригіналу за 15 жовтня 2012. Процитовано 11 жовтня 2012.
↑ Переклад Євгенії Красикової: 1576.ua [Архівовано 14 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
↑ Англійський переклад — «Часникові балади»

Література

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Мо Янь

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мо Янь

Тенденції китайської літератури та творчість Мо Яня: колективна монографія / упор. І. З. Павлюк. — Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2021. — 272 с. — ISBN 978-966-992-533-6^[1]
A Subversive Voice in China: The Fictional World of Mo Yan. Shelley W. Chan. (Cambria Press, 2011).
Chinese Writers on Writing featuring Mo Yan. Ed. Arthur Sze. (Trinity University Press, 2010).

Посилання

Оповідання Мо Яня «Геній». Переклад українською мовою [Архівовано 15 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
http://maysterni.com/publication.php?id=144345 [Архівовано 22 лютого 2020 у Wayback Machine.]
http://maysterni.com/publication.php?id=140619 [Архівовано 17 листопада 2019 у Wayback Machine.]

Примітки

↑ Михайло Жайворон. Шовковий шлях найдревнішої літератури світу: рецензія / Буквоїд, 19.07.2021

[[https://www.nobelprize.org/prizes/facts/facts-on-the-nobel-prize-in-literature/_https://www.nobelprize.org/prizes/facts/facts-on-the-nobel-prize-in-literature/]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-1] ttps://www.nobelprize.org/prizes/facts/facts-on-the-nobel-prize-in-literature/

[[https://w.wiki/Bg6j_https://w.wiki/Bg6j]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-2] ttps://w.wiki/Bg6j

[baidu-3] 莫言 [Архівовано 10 вересня 2013 у Wayback Machine.](кит.)

[4] «The Nobel Prize in Literature 2012 — Prize Announcement [Архівовано 11 жовтня 2012 у Wayback Machine.]». Nobelprize.org. 11 Oct 2012.(англ.)

[imdb-5] Hong gao liang. [Архівовано 9 жовтня 2012 у Wayback Machine.](англ.)

[time.com-6] Holding Up Half the Sky. [Архівовано 27 червня 2013 у Wayback Machine.](англ.)

[7] Morrison, Donald (14 лютого 2005). Holding Up Half The Sky. Time. Архів оригіналу за 27 червня 2013. Процитовано 14 лютого 2005.

[8] Ai Weiwei kritisiert Nobelpreis für Mo Yan. Архів оригіналу за 12 жовтня 2012. Процитовано 12 жовтня 2012.

[9] Überraschter Mo Yan — Kritik von chinesischen Autoren. Архів оригіналу за 2 листопада 2012. Процитовано 12 жовтня 2012.

[10] Мо Янь, «Геній» (журнал «Всесвіт»). Архів оригіналу за 15 жовтня 2012. Процитовано 11 жовтня 2012.

[1576.ua-11] Переклад Євгенії Красикової: 1576.ua [Архівовано 14 жовтня 2012 у Wayback Machine.]

[12] Англійський переклад — «Часникові балади»

[13] Михайло Жайворон. Шовковий шлях найдревнішої літератури світу: рецензія / Буквоїд, 19.07.2021

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[1]

У соціальних мережах	Sina Weibo
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво	Danmarks Nationalfilmografi · Internet Movie Database · The Movie Database · Artnet · Europeana · Les Archives du spectacle
Література та бібліографія	Babelio · CoBiS · NooSFere · Open Library · Perlentaucher
Наука	NobelPrize.org
Тематичні сайти	Німецький літературний архів Марбах · Quora · Zhihu
Словники та енциклопедії	Велика данська енциклопедія · Велика норвезька енциклопедія · Хорватська енциклопедія · Шведська національна енциклопедія · Brockhaus Enzyklopädie · Encyclopædia Britannica · Encyclopædia Universalis · Internetowa encyklopedia PWN · Prabook
Довідкові видання	Alvin · Deutsche Biographie · Munzinger IBA · OpenSanctions
Нормативний контроль	Autoritats UB: a1293267 · BIBSYS: 90536426 · BLBNB: 001015342 · BNC: a10440197 · BNCHL: 000281461 · BNE: XX928009 · BNF: 12157436f · CALIS: n2004222585 · CANTIC: 981058521386706706 · CCAB: 000601442 · CiNii: DA03984609 · CONOR.SI: 119603555 · DBC: 87097968709202 · EGAXA: vtls003537494 · ERRR: 11587611, 11303633 · FAST: 204454 · Freebase: /m/041vwg · GND: 11926689X · GTAA: 233745 · ISNI: 0000000368645131, 0000000121423932, 000000036864514X · J9U: 987007289284405171 · KANTO: 000156752 · KRNLK: KAC200203102 · LCCN: n86075796 · LIBRIS: mkz12rv53nllmml · LIH: LNB:CHzQ;=Bs · LNB: 000191961 · MAK: 9810606072605606 · NCF: ncf12142849 · NCL: 1085991, 000229725 · NDL: 00317990 · NKC: kv2013742559 · NLA: 1359943 · NLC: 000263183 · NLG: 189388 · NLI: 000625369 · NLP: a0000002682445 · NTA: 145675556 · NUKAT: n2006137112 · OpenVlacc: 000027048 · PTBNP: 1364016 · PUST: 76459 · RERO: 02-A000114879 · RILM: 202470 · SELIBR: 205835 · SHARE: 642096 · SUDOC: 030087589 · UIY: 000088408 · VIAF: 86448126

п о р Лауреати Нобелівської премії з літератури
1901—1925	Сюллі-Прюдом (1901) • Моммзен (1902) • Б'єрнсон (1903) • Ф. Містраль / Ечегарай-і-Ейсагірре (1904) • Сенкевич (1905) • Кардуччі (1906) • Кіплінг (1907) • Ойкен (1908) • Лагерлеф (1909) • Гейзе (1910) • Метерлінк (1911) • Гауптман (1912) • Тагор (1913) • Роллан (1915) • Гейденстам (1916) • Г'єллеруп / Понтоппідан (1917) • Шпіттелер (1919) • Гамсун (1920) • Франс (1921) • Бенавенте-і-Мартінес (1922) • Єйтс (1923) • Реймонт (1924) • Шоу (1925)
1926—1950	Деледда (1926) • Бергсон (1927) • Унсет (1928) • Манн (1929) • Льюїс (1930) • Карлфельдт (1931) • Голсуорсі (1932) • Бунін (1933) • Піранделло (1934) • О'Ніл (1936) • Мартен дю Гар (1937) • Бак (1938) • Сіланпяя (1939) • Єнсен (1944) • Г. Містраль (1945) • Гессе (1946) • Жід (1947) • Еліот (1948) • Фолкнер (1949) • Расселл (1950)
1951–1975	Лагерквіст (1951) • Моріак (1952) • Черчилль (1953) • Гемінґвей (1954) • Лакснесс (1955) • Хіменес (1956) • Камю (1957) • Пастернак (1958) • Квазімодо (1959) • Перс (1960) • Андрич (1961) • Стейнбек (1962) • Сеферис (1963) • Сартр (1964) • Шолохов (1965) • Агнон / Закс (1966) • Астуріас (1967) • Кавабата (1968) • Беккет (1969) • Солженіцин (1970) • Неруда (1971) • Белль (1972) • Вайт (1973) • Юнсон / Мартінсон (1974) • Монтале (1975)
1976–2000	Беллоу (1976) • Алейксандре (1977) • Зінгер (1978) • Елітіс (1979) • Мілош (1980) • Канетті (1981) • Гарсія Маркес (1982) • Голдінг (1983) • Сейферт (1984) • Сімон (1985) • Шоїнка (1986) • Бродський (1987) • Махфуз (1988) • Села (1989) • Пас (1990) • Гордімер (1991) • Волкотт (1992) • Моррісон (1993) • Ое (1994) • Гіні (1995) • Шимборська (1996) • Фо (1997) • Сарамагу (1998) • Грасс (1999) • Ґао (2000)
2001–2025	Найпол (2001) • Кертес (2002) • Кутзее (2003) • Єлінек (2004) • Пінтер (2005) • Памук (2006) • Лессінг (2007) • Ле Клезіо (2008) • Мюллер (2009) • Варгас Льйоса (2010) • Транстремер (2011) • Мо Янь (2012) • Манро (2013) • Модіано (2014) • Алексієвич (2015) • Ділан (2016) • Ішіґуро (2017) • Токарчук (2018) • Гандке (2019) • Ґлік (2020) • Гурна (2021) • Ерно (2022) • Фоссе (2023) • Ган (2024)