Міст над Латорицею (Мукачеве) — Вікіпедія

Міст над Латорицею (Мукачеве)
Файл:Mist 4.JPG Міст над Латорицею (Мукачеве) 1916 року
Країна	Україна
Розташування	Мукачеве

Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (січень 2013)

У старі часи Латориця протікала між горами Галіш, Червоною та Ловачка, але з економічних міркувань — з метою встановлення водяних млинів — у XVII столітті за допомогою каналів її відвели ближче до міста через що Мукачеву часто загрожували повені, а в багатьох місцях території були підтоплені.

У 1759 році граф Шенборн порушив питання про те, де в Мукачеві можна збудувати міст. В цьому ж році урядовець Редекер з Кошиць запропонував свій план врегулювання річки, за яким Латориця мала бути відведена у безпечніше русло — прямий канал між Мукачево та Росвиговом.

Після закінчення робіт у Мукачеві довгий час повені не було, але пізніше річка знову завдавала великої шкоди, й упродовж довгих років для їх запобігання використовували так звані остроги, а береги укріплювалися палями та фашинами.

Збереглися й дані про те, що у 1796 році силами комітету був збудований міст через Латорицю. До того у місті діяла корабельна переправа. Цей метод побутував і пізніше. Цікаво, що і в 1970-х роках поблизу міського пляжу людей перевозили дерев'яним човном.

У верхній, північній, частині міста у 1782 році управління домінії збудувало 110-метровий дерев'яний міст, який за багато років був пошкоджений численними повенями й не відповідав потребам часу. Тому 1815 року (за іншими даними — 1816) граф Шенборн звів новий дерев'яний міст, довжиною 84 метри й шириною 5,5 метри приблизно в центральній частині міста Мукачева, на місці нинішнього. Місто зобов'язалося в майбутньому, крім виділення частини необхідних коштів, щорічно на догляд мосту та дамби забезпечувати одного поденника від кожного з платників податків, крім мера та дванадцяти радників.

Натомість мешканці Мукачева та Росвигова могли вільно користуватися мостом. У 1887 році держава викупила його у домінії, а з 1895 року міст було звільнено від будь-яких податків.

У 1898 році на місці пошкодженого був зведений новий дерев'яний міст. Ще й сьогодні при низькому рівні води можна побачити залишки паль, розташованих перед биками моста, які призначалися для захисту від льодоходу та течії; це добре видно й на знімках.

У 1890 році в Мукачеві було відкрито ще один міст, про місце його розташування відомостей немає.

Минуло ледве півтора десятиліття після передачі останнього дерев'яного мосту в користування, як на зміну йому було споруджено сучасний на той час триарковий залізний міст вишуканої конструкції.

За достовірними даними, Підгоряни — що знаходяться на північній околиці міста і лише з 1945 року увійшли до складу Мукачева, а від 1849 року вже певно мали свій міст через Латорицю. Це відомо з документів про знамените зіткнення мукачівців у квітні 1849 року під Сорочою горою з австрійськими військами, які розмістилися на протилежному березі. Невеликий мукачівський загін мав шанси перемогти австрійців, що чисельно переважали у декілька разів, лише розібравши міст над річкою, яка розлилася. Стратегія виявилася вдалою, й угорці здобули блискучу перемогу.

Відступаючи з Мукачева під натиском радянських військ німці (за іншими джерелами — партизани, що підтримуали Червону Армію) у 1944 році підірвали трьохпролітний залізний проліт. Так, як було пошкоджено тільки перші дві арки, після тимчасової відбудови (з росвигівської сторони залишився залізничний проліт, з мукачівської була здійснена добудова з бетону, а середню частину доповнили дерев'яними балками) рух через міст поновився, і кілька років ним користувалися в такому стані. Нині через Латорицю перекинулися чотири бетонних мости: неподалік замку «Паланок», в центральній частині міста, біля парку (по вул. Садова), а також у районі «Підгоряни».

Пізніше на дамбі річки Латориця з мукачівської сторони був створений бульвар, який вів до пляжу і стадіону Мукачівського спортивного товариства, а також до парку Ференца Ракоці, який було названо на його честь за рішенням органу місцевого самоврядування від 1906 року .

Напевне, часті повені відігравали свою роль у тому, що мешканці Мукачева в числі перших надавали допомогу тим, кого спіткало таке ж лихо. Так було і в 1933 році, коли все місто збирало пожертви для потерпілих села Вилока. З цією ж метою направлені й кошти, зібрані у 1940–1941 роках на організованому Мукачівською торговельною академією концерті, виступів початкової школи та молодіжних вечорах. Найбільша повінь повінь на Закарпатті всю історію Закарпаття, а також міста Мукачево, сталася 1998 року. Після цієї трагедії було проведено очищення русла річки, укріплення та підвищення дамби.

• Concept & Construction [Архівовано 5 липня 2009 у Wayback Machine.]

• «Мукачево очима наших бабусь і дідусів». Андрій Бараній.