Міський сад (Кременчук) — Вікіпедія
Міський сад | |
---|---|
англ. Mis'kyy sad | |
49°04′37″ пн. ш. 33°25′34″ сх. д. / 49.076819° пн. ш. 33.426214° сх. д. | |
Тип | ландшафтний |
Статус | комплексна пам'ятка природи місцевого значення[1] |
Відкрито | 1787 рік[1] |
Площа | 7,8 га[1] |
Країна | Україна |
Розташування | Кременчук, на північному сході від Центра |
Міський сад у Вікісховищі |
Міськи́й сад (парк Залізни́чників з 1924 по 1997) — найстаріший парк міста Кременчук, один з найстаріших парків України. Заснований у 1787 році за ініціативою Григорія Потьомкіна за проектом англійця Вільяма Гульда (англ. William Gould) та відкрито під час візиту Катерини II до Кременчука. Знаходиться на півночі від заводу «Кредмаш».
У 1765 році місто стає центром Новоросійської губернії. З 1783 року — тимчасово є центром Катеринославського намісництва, поки будується Катеринослав (нині Дніпро)[2]. Генерал-губернатором намісництва був Григорій Потьомкін, фаворит імператриці, який проживав у Кременчуці.
У 1770 році за вказівкою Потьомкіна на околиці Кременчука облаштовується фруктовий сад. У 1783 році Вільям Гульд (англ. William Gould) приступає до створення на базі саду і діброви одного з кращих ландшафтних парків Малоросії. Гульд був відомим садовим майстром, запрошеним Потьомкіним до Росії з Великої Британії. Майстер також брав участь у створенні Олександрівського і Таврійського садів у Петербурзі, а також англійського парку в Петергофі[3]. На плані Кременчука 1784 року зображено прямокутний партикулярний регулярно розпланований сад. Центральна алея, що йде із заходу на схід, перетинається у трьох місцях діагональними алеями. З півдня примикає діброва з озером, до якого веде одна з бічних алей. На території діброви також розташована сітка з стежок[4].
У 1787 році імператриця Катерина II у рамках подорожі до Криму двічі відвідує Кременчук. До її приїзду в місті завершується облаштування саду. Створюється озеро кільцеподібної форми, обкладене білим мармуром, будуються містки та альтанки. Саджанці яблунь, груш та інших плодових дерев привозяться з Криму, Кавказу та з-за кордону. У саду зводять для Катерини дерев'яний шляховий палац за проектом Івана Старова, відомого зодчого з Санкт-Петербурга[5], творця Таврійського палацу. Покої розписує Володимир Боровиковський, художник родом з Миргорода. Боровиковський створює дві картини: на одній з них зображений Петро I у вигляді землероба Та Катерина II, яка засіває поле, а на іншій — імператриця у вигляді Мінерви в оточенні мудреців Стародавньої Греції. Під час візиту Катерина II відзначає роботу художника і запрошує його до Петербурга, де він з часом набуває славу відомого портретиста[6].
Після відвідин Кременчука Катерина II написала такі рядки[7]:
Сего 3-го мая на моей галере в 4 верстах от Кременчуга, где я провела три дня в большом красивом и прелестном доме, выстроенным фельдмаршалом князем Потемкиным близ прекрасной дубовой рощи и сада в котором есть грушовые деревья такой вышины и толщины, каких я не видывала отродясь и все в цвету. Я думаю, что бесспорно здесь прекраснейший климат в целом Российской империи. Кременчуг прекраснейшая местность, какую только я видела в своей жизни |
Німецький лікар і мандрівник А. Меллер, сопровождавщій імператрицю під час подорожі, був вражений вишневими алеями в саду[4].
У 1788 році Потьомкін переїжджає до Катеринослава, куди переводиться управління Катеринославського намісництва. Дерев'яний палац, у якому гостювала імператриця, згорає незабаром після її візиту, у 1789 році. За наказом Потьомкіна восени 1789 року плодові рослини (яблуні, вишні, груші, горіхи, виноградні лози) з кременчуцького казенного саду перевозяться у парк, закладений у новій резиденції князя. Роботами керує городничий міста Градизьк Адлерштраль[4]. Дума Кременчука кілька разів звертається до губернатора з проханням передати сад місту, проте прохання задовольняється лише 1798 року.
До приїзду у місто імператора Олександра I у 1819 році Міський сад знову причіпурюється. Питаннями зелених насаджень займається садовий комітет, створений при Міській управі[8]. Сад, проте, розташовується за межами міста, що обумовлює його низьку популярність серед містян і відсутність прибутку. У записках Полтавської губернії за 1846 рік говориться[9]:
Содержание такого огромного парка экономически чрезвычайно невыгодно городской думе. Находясь практически за городской чертой, он плохо посещается, а потому не приносит городу никакого дохода. Стремясь как-то облегчить экономическое бремя, городская дума в 1840-х годах отделяет в восточной части сада 13 участков земли для продажи под застройку загородных домов |
Згодом від початкової площі саду та діброви залишається лише близько 20 відсотків. Наприкінці XIX століття сад знову активно розвивається. У 1899 році бельгійське товариство запускає Кременчуцький міський трамвай. Одна із зупинок розміщується поруч із входом у Міський сад, який, таким чином, виявляється пов'язаним з іншими частинами міста двома трамвайними коліями. Парк здається містом в оренду: у 1913—1914 роках орендарем виступає Рувим Олькеницький — антрепренер Катерининського театру. У саду відкривається літній театр, курзал, кавовий будиночок, майданчики для гри у кеглі. У вихідні та святкові дні грає духовий оркестр. Проводяться різні заходи, у тому числі приурочені до свят: навесні 1913 року в саду проходить гуляння до Дня повітряного флоту, 25 відсотків від виручки перераховується на посилення флоту[10]. Пізніше у тому ж році одна з газет анонсує в саду «велике гуляння», на якому «буде спалений грандіозний феєрверк»[11]. Проходить також «річний урочистий акт народних шкіл»[12]. У 1914 році в парку відкривається перший міський фонтан[13]. Працює кінотеатр — газета писала: «Міський сад. Сеанси кінематографа на відкритому повітрі, кожні три дні нова розкішна програма картин. Щоденні гуляння при оркестрі військової музики Брянського полку. Початок гулянь 7,5 години вечора. Ціна за вхід — 10 коп. Пивний бар»[14].
Під час Першої світової війни одна з будівель у парку була віддана під військовий госпіталь[7].
На початку 1920-х років, після радянсько-української війни, Кременчук знаходиться в занепаді. Близько половини дерев саду було вирубано городянами для опалення.
З 1924 року міський сад відновлюється, отримує назву «Парк Залізничників» і стає улюбленим місцем відпочинку кременчуківців. Активно висаджуються нові дерева. На березі озера будується клуб залізничників за типовим проектом.
Під час Другої світової війни парк істотно постраждав. Під час одного з обстрілів снаряд потрапив у влаштований німцями на території склад паливно-мастильних матеріалів, спалахнула пожежа[7]. Для усунення пожежі використовується праця в'язнів концтаборів, розташованих в місті[9].
Після війни парк знову активно відновлюється. Проводяться масові гуляння та спортивні свята[15]. Встановлюються скульптури Леніна та Сталіна. У період розвінчання культу особи Сталіна у 1956 році пам'ятник було демонтовано. Пам'ятник Леніну було перенесено до входу в парк і пізніше також демонтовано[7].
У радянський період була побудована електростанція, що використала воду паркового озера для охолодження. Через скидання в озеро теплої води воно отримало неофіційну назву «Гарячка»[5].
Ворота саду і частина огорожі збереглися до кінця 1980-х років. Після початку будівництва нової будівлі прокуратури та благоустрою прилеглої до неї території, ворота і огорожа були знесені. Будівля клубу залізничників пустувала. Після зупинки електространції, перестають скидувати теплу воду в озеро. Воно з часом починає заболочуватись.
У 1993 році парк отримує статус пам'ятника міського значення. У 1997 році йому повертається початкова назва. У 1998 році міська влада передає парк на баланс благодійної організації «Християнський світ». Організація розташовується в колишньому приміщенні клубу залізничників, а також здає площі в безоплатну оренду іншим організаціям. За сім років перебування на балансі «Християнського світу» парк прийшов у повне запустіння. Висаджені в 1998 році дерева загинули[16].
У 2007 році парк було передано на баланс футбольного клубу «Кремінь». У тому ж році на території парку було зведено «Кремінь-арену» — стадіон і спорткомплекс футбольної команди. Будівля клубу залізничників пустувало та багаторазово горіла[17]. Парк залишався в занедбаному стані. До 2011 року від початкового дубового гаю залишився один дуб, на вулиці Черниша[18].
Під час керування містом мером Олегом Бабаєвим стадіон та спорткомплекс були реконструйовані[19]. Були розроблені плани по відновленню парку, будівництва на місці занедбаного клубу залізничників готельно-ресторанного комплексу, а також з облаштування освітлення, спорудження ковзанки і тенісних кортів[20].
У 2012 році почалася чистка озера, слідом за якою почалася комплексна реставрація парку. Вхід був оформлений у стилі знесеної у 1980-х роках історичної арки[21]. У 2015 році на озері була побудована альтанка, також виконана в історичному стилі. У 2016 році в озеро була випущена риба[22]. C 2016 года сад находится на балансе КП «Благоустройство Кременчуга»[23]. Станом на 2017 рік, планується поява в Міському саду нових клумб, креативної зони відпочинку біля озера, а також понтона для катамаранів[24].
- Міст та альтанка на озері
- Арка, оформлена у стилі знесеної у 1980-х роках історичної арки
- Паркан вздовж вулиці Чкалова
- Острів з альтанкою
Міський сад — один з перших ландшафтних парків в Україні. На разі з природних видів збереглися два екземпляри дуба черешчатого віком понад 200 років.
Ростуть такі дерева: робінія, тополя біла та пірамідальна, осика, клен ясенелистий.
Парк насичений транспортними розв'язками, має велике оздоровче, рекреаційне, а також історичне та естетичне значення.
У листопаді 2010 року на півночі саду відкрито футбольний стадіон «Кремінь»[25].
Річка Сухий Кагамлик робила там петлю, її відсікли і зробили штучне озеро, де вода була проточною.[26]
Коли у радянські часи збудували теплову електростанцію, воду з озера забирали для охолодження турбін, а потім скидали гарячу — таким був замкнутий цикл. Тому у народі озеро отримало назву Гарячка. На сьогодні стара електростанція не працює — і потреба у ставку-охолоджувачі відпала. З тих пір озеро замулилося і заросло очеретом. Восени 2012 почалась реконструкція.[26]
Острів з альтанкою на озері | Чорні лебеді |
- ↑ а б в Міський сад. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 8 квітня 2011.
- ↑ Императрица Екатерина II с визитом в Кременчуге (рос.). okrain.net.ua. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 31 березня 2017.
- ↑ Энциклопедия Санкт-Петербурга (англ.). www.encspb.ru. Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 29 березня 2017.
- ↑ а б в Музыченко Н.В. Садоводство в Кременчуге (рос.). okrain.net.ua. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 29 березня 2017.
- ↑ а б Ивушкин В.Э. История ландшафтного парка Городской сад (рос.). okrain.net.ua. Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 29 березня 2017.
- ↑ Машковцев Н.Г. Русская живопись. Владимир Лукич Боровиковский. Мужские и женские портреты. art19.info. Архів оригіналу за 14 травня 2017. Процитовано 31 березня 2017.
- ↑ а б в г Городской сад • Наш Кременчуг. Наш Кременчуг (ru-RU) . Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 29 березня 2017.
- ↑ Музыченко Н.В., Соколова И.М. Первые скверы Кременчуга (рос.). okrain.net.ua. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 29 березня 2017.
- ↑ а б Пацовский Р. Городской сад – старейший парк Кременчуга (рос.). kremenhistory.org.ua. Архів оригіналу за 30 січня 2018. Процитовано 31 березня 2017.
- ↑ День воздушного флота. Вестник Кременчуга. Приднепровский голос. 9 травня 1913. Архів оригіналу за 30 січня 2018. Процитовано 5 липня 2017.
- ↑ Городской садъ. Вестник Кременчуга. Приднепровский голос. 23 травня 1913. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 21 червня 2017.
- ↑ июнь 1913 - Газетные "старости"(Архив). starosti.ru. Архів оригіналу за 7 березня 2020. Процитовано 16 липня 2017.
- ↑ Невідомі факти з історії Кременчуцького водогону та каналізації (рос.). Журнал полимерные трубы - Украина. Архів оригіналу за 15 червня 2017. Процитовано 14 червня 2017.
- ↑ Кобзар В.В. Культурне життя провінційного міста Кременчук (кінець 19 – початок 20 ст.) (рос.). Окраины Кременчуга. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 26 червня 2017.
- ↑ Восстанавливая город 1943-1954 - История Кременчуга Крюкова на Днепре и его окраин (рос.). kremenhistory.org.ua. Архів оригіналу за 5 березня 2017. Процитовано 29 березня 2017.
- ↑ Где зарыты деньги?. Кременчуг Онлайн - городской портал. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 29 березня 2017.
- ↑ В «Городском саду» горит помещение Клуба железнодорожников. Кременчуг Онлайн - городской портал. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 29 березня 2017.
- ↑ Самое старое дерево в Кременчуге находится на улице Черныша. Все новости Кременчуга на сайте ТелеграфЪ (рос.). Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 30 березня 2017.
- ↑ Кременчугские тайны Городского сада. (рос.). gazeta.net.ua. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 29 березня 2017.
- ↑ Олег Бабаев: «Я хочу вложить в Городской сад душу». Кременчуг Онлайн - городской портал. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 29 березня 2017.
- ↑ В Кременчуге доделали центральный вход в Городской сад. Все новости Кременчуга на сайте ТелеграфЪ (рос.). Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 29 березня 2017.
- ↑ Городской сад пополнился новыми обитателями. Кременчуг Тудей. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 31 березня 2017.
- ↑ Городской сад передали на баланс КП «Благоустройство Кременчуга» (рос.). okrain.net.ua. Архів оригіналу за 31 березня 2017. Процитовано 31 березня 2017.
- ↑ Кременчужане смогут кататься на катамаране в «Городском саду» - 5 Марта 2017. kremenchug.pl.ua. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 29 березня 2017.
- ↑ Для «Кременя» звели стадіон. Архів оригіналу за 23 грудня 2010. Процитовано 8 квітня 2011.
- ↑ а б Кременчуцький Телеграф: У «Міському саду» почали чистити озеро (ФОТО) [Архівовано 1 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
- Міський сад у Екологічному атласі Кременчука. Фото
- Міський сад Кременчука. Фото (рос.) [Архівовано 6 грудня 2018 у Wayback Machine.]
- Алла Николаевна Лушакова, «Городской сад», 2004 год.