Надія — Вікіпедія
Наді́я, або сподіва́ння — емоційне переживання, відчуття, емоція, що виникає при очікуванні суб'єктом бажаної події, передчуття такої події. Інше означення сподіва́ння — віра, в позитивне, з точки зору суб'єкта, розв'язання ситуації, що склалась у його житті. В українській мові слова надія та сподівання здебільшого використовуються як синоніми. Надія інколи означає цілковите покладання на свою віру, тоді як сподівання має відтінок більшої впевненості. Однак, таке розділення не є певним. Великі сподівання можуть бути великими ілюзіями. Антонімом до слова надія є безнадія.
Стан сподівання формується внаслідок пізнання суб'єктом причин, що зумовлюють очікувані події.
Надія на безсмертя і воскресіння, що йде з глибини віків, знайшла собі тверду основу в таїні Христа. Християни перебувають у впевненості, що «коли Дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у нас, то той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і наші смертні тіла Духом своїм, що живе у нас»[1].
Надія як християнська чеснота відкриває перед людьми ті вічні блага, які Бог обіцяв людині в особі Ісуса Христа. Надія як людська чеснота є очікуванням того, що людина може здобути завдяки своїм здібностям, що дарує їй Боже провидіння.
Надія є чеснотою, в котрій чітко виражається відношення людини до Бога. Це саме вона вчить людину ставитись до Бога як до найдорожчої і найбільш люблячої особи і десь кожен у глибині душі прагне довіритись такій Істоті, у всьому надіятись і вірити Їй. Бог Отець в Ісусі дарує людям обітницю спасіння і ця надія вчить у майбутньому очікувати повноту вічного щастя у Божому Царстві.
Надія є одним із дуже важливих знарядь. Це чеснота, що допомагає позитивно мислити, діяти, перемагати. Християнська надія — це надприродна, Богом влита чеснота, через яку людина з твердим упованням очікує на те, що їй Бог приобіцяв задля заслуг Ісуса Христа, тому що Бог є всемогутній, найдобріший і найвірніший.
Надія є глибоко закорінена у вірі і за своєю істотою з неї випливає. Оскільки Бог завжди дбає за щастя людини, то Він прагне дати все те, що зробить її щасливою. Ще у Старому Заповіті Бог об'являє себе Авраамові і дає обіцянку спасіння (пор. Бут 13,14-18). Вже пізніше вибраний ізраїльський народ плекає цю ідею протягом віків, очікує на її сповнення у майбутньому. Пророки увесь час переконують ізраїльтян, що обіцянка стосується не лише їх, а й усього людства, і також не належить до матеріального чи політичного добробуту, але вічного спасіння і нового життя. І ось в Ісусі Христі відбулось цілковите сповнення цього очікування.
Віра та Надія в китайських пам'ятках — це етична та психологічна основа існування держави, порядку в ній, вони знаходять прояв у взаєминах управителів і підлеглих, старших і молодших, підсилюючись та зміцнюючись любов'ю. Сама суть державності в Китаї — обов'язок людини самовіданно будувати сильнішу державу здобуваючи сильнішу «свою Віру і Надію» з любов'ю, а не сподіватися і очікувати від держави кращого.
В давньоіндійських передфілософських та філософських творах Віра, Надія та Любов мають, поза окремими виключеннями, релігійно-міфологічне забарвлення і посідають одне з провідних місць.
- сподівання та математичне сподівання
- Contra spem spero! (без надії сподіваюсь)
- ↑ Рим.8,11
- Paul Ekman, Richard Davidson: Natura emocji. Gdańsk: Gdańskie Wydawnictwo Psychologiczne, 1999, s. 148. ISBN 83-85416-84-6.
- Філософський словник" / За ред. В. І. Шинкарука. — 2.вид., перероб. і доп. — К.: Голов. Ред. УРЕ, 1986.
- Є. Мулярчук. Надія // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 404. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- Надія // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 1065-1066. — 1000 екз.