Намивні території — Вікіпедія

Намивні території — новоутворені території шляхом намивання штучних островів, засипання та відгородження греблями акваторії океанів, морів та водойм суходолу (рік, озер тощо), розширення берегової лінії насипанням пляжів та створення різноманітних гідротехнічних споруд.

Утворення земель може відбуватися різними способами. Найпростіший з них полягає в простому засипанні території великою кількістю каміння та/або цементу, а потім заповнення проміжків глиною або землею, аж допоки висота не досягне потрібної величини.

Осушення земель, що лежать нижче рівня моря, часто використовується для їх подальшого використання в сільському господарстві.

Одним з найперших великих європейських проектів по створенню територій був польдер у Бемстері, Нідерланди, завершений в 1612 році, що додав 70 квадратних кілометрів землі. У XIX столітті кілька значних проектів було запущено в Азії, у таких містах як Бомбей і Гонконг.

В Океанії відомі ще більш давні штучні острови. Одним із найвідоміших з них є Нан Мадол — штучний архіпелаг, що знаходиться біля острова Понпеї, і належить до Федеративних Штатів Мікронезії. Вважається, що Нан-Мадол був створений між 1285 і 1485 роками.

В Америці, місто Теночтітлан, столиця Ацтекської імперії, було збудоване на невеличкому природному острівці посеред солоного озера Тескоко, проте швидко розросталося, що вимагало значного розширення території острова.

• Мумбаї, Індія. За останні 150 років, сім островів Бомбея — Мумбаі, Колаба, Махім, Парел, Ворлі, Мазгаон і Острів Старої, були з'єднанні в один, а потім приєднанні до материка.^[1]
• Велика частина берегової лінії континентального Китаю, Гонконгу, Північної Кореї і Південної Кореї. За оцінками, близько 65 % ваттів Жовтого моря було осушено.^[2]
• Низини Янцзи, на материковому Китаї, включно з територіями важливих міст, таких як Шанхай і Ухань.^[3]
• Велика частина берегової лінії міста Карачі, Пакистан.^[4]
• Частина (близько 36 квадратних кілометрів — 60 %) міжнародного аеропорту Хамад у Катарі.^[5]
• Острів Перл-Катар у районі Вест Бей міста Доха.
• Міжнародний аеропорт Чюбу, Японія
• Міжнародний аеропорт Інчхон, Південна Корея.
• Центральний район Бейрута, Ліван.
• Місто Шеньчжень у південному Китаї.
• Місто-держава Сингапур, збільшило свою площу на чверть за останні п'ятдесят років.^[6]
• Острови Пальм, архіпелаг «Світ», і готель Бурдж аль-Араб що в Дубаї, ОАЕ.
• Острів Яс, в Абу-Дабі, ОАЕ.
• Острів Хулхумале, Мальдіви. Є одним з районів міста Мале.

• Велика частина Нідерландів.
• Частина Дубліну, Ірландія.
• Більша частина бухти Белфасту і Північній Ірландії.
• «Морський фасад» у західній частині Васильєвського острову, Санкт-Петербург.
• Гельсінки — більша частина міського центру.
• Квартал Барселонета у Барселоні, Іспанія
• Порт Зебрюгге, у Брюгге, Бельгія
• Більша частина Фонтвіллю, Монако
• Порт Геркулес, у Ла-Кондамін, Монако
• Фенські болота у східній Англії
• Венеція, Італія
• Квартал Орсіні, частина Борго Санта-Лючия, Неаполь, Італія

• Район Форшор у Кейптауні^[7]
• Мечеть Хасана II у Касабланці, Марокко.
• Еко Атлантік, місто, що будується у Нігерії (неподалік від Лагоса) на новоствореному півострові.^[8]

Потреби сільського господарства були основним рушієм створення територій в доіндустріальну епоху.^[9]

Розповсюдженою практикою є осушення водно-болотяних угідь, для перетворення їх у орні землі. Хоча, технічно, це не створює нових ділянок суші, проте розширює доступну для використання і заселення територію. Також, такі дії є ефективними методами стримування чисельності комарів і москітів.

В пост-індустріальну епоху, створення земель сільськогосподарського призначення не втратило актуальності. Наприклад, село Оґата, у префектурі Акіта, в Японії, було побудоване на території колишнього озера Хачіроґата, що було другим за площею озером Японії.^[10]

Для розширення пляжів зазвичай використовується пісок і земля. Обладнання пляжу також предбачає будівництво захисних споруд, що запобігатимуть дрифту піску вздовж берега (такі споруди можуть бути і перпендикулярними до берегової лінії, як буни, і повздовжними, як хвилерізи). Проте, пляжі зазвичай все одно є порівняно недовготривалими спорудами.

Для створення пляжів використовується техніка намиву — пісок і земля підіймаються з дна водойми, що знаходиться поруч з пляжем, у вигляді пульпи, і транспортується до берегової лінії за допомогою землевідсмоктуючих снарядів або по трубопроводу. Таким чином, разом з утворенням території проводиться поглиблення дна.

Також утворення пляжів можливе за допомогою використання енергії самих хвиль: розміщуючи невисокі перепони, що запобігають відтіканню піску в море, але не заважають принесенню його на берег. Таким чином, може утворюватися стіна піску до 0,5 метрів висотою за рік без додаткових витрат.^[11]

Штучно створені території мають більшу схильність до розрідження ґрунтів під час землетрусів,^[12] що може значно збільшувати ушкодження будівель і інфраструктури. Іншою небезпекою є осідання, завдяки якому новостворені території можуть піти під воду. Осушені угіддя іноді розташовані нижче рівня моря, а тому є небезпека їх затоплення.

З іншого боку, створення території несе значні екологічні ризики, через те, що при ньому руйнується існуюча екосистема водоймищ. У деяких країнах існують спеціальні органи, що займаються регулюванням розширення землі, такі як Комісія з розвитку і збереження пляжів^[en] у Сан-Франциско.