Нарація — Вікіпедія

Нарація — термін наратології, в широкому сенсі — те саме, що процес оповіді (на відміну від наративу, що позначає «оповідання як твір»).

У Жерара Женетта (найбільш скрупульозно систематизував поняття) — породжуючий розповідний акт, ситуація або інстанція оповідання, наративного дискурсу, «виклад історії», засадничий принцип епічних творів.

Згідно Вольфу Шміду, наррація «є результатом композиції, яка організує елементи подій в штучному порядку (ordo artificialis)», причому в цій композиції «утворюється сенс, що активізує смисловий потенціал, закладений в історії».

Визначає специфіку образної системи, фабули, персонажів, тла зображення, наративної ситуації та ролі наратора, що має вигляд ауктора або актора.

• 366; 445/mode/1up?view=theater Нарація; Самонарація; Суспенція // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 96; 366; 445.