Насируддін аль-Албані — Вікіпедія

Насируддін аль-Албані
араб. مُحَمَّد نَاصِرُ الدِّين الأَلْبَانِي‎
Народився1914[2][3][1]
Шкодер, Албанія
Помер4 жовтня 1999(1999-10-04)[1] або 2 жовтня 1999(1999-10-02)
Амман, Йорданія[4]
Країна Сирія
 Албанія
 Йорданія
Діяльністьписьменник, викладач університету, тесляр, годинникар, богослов
Галузьхадисознавствоd
ВчителіṬabbākh, Muḥammad Rāghibd
Відомі учніAli Hasan al-Halabid, Saleem al-Hilalid, Salmān, Mashhūr Ḥasan Maḥmūdd, Abu Ishaq Al Hewenyd, ʻAbd al-ʻAzīz ibn ʻAbd al-Fattāḥ al-qāriʼd і Мукбіль ібн Хаді
Знання моварабська[5] і албанська
Magnum opusSilsalat al-Hadith as-Sahihad, Q22688341?, Q115285459?, Q16127896?, Sifatu Salati An-Nabiyyd, Q40377398?, Q19417838?, Q113802614?, Ṣaḥīḥ al-Jāmiʻ al-Ṣaghīr wa-ziyādātuhud, al-Sunnah (al-Maktab al-Islāmī, 1400h)d, Mishkāt al-Maṣābīḥ (al-Maktab al-Islāmī, 1405AH)d і Adāʼ mā wjb min bayān waḍʻ alwḍāʻyn fī Rajab (al-Maktab al-Islāmī, 1419H)d
Конфесіяіслам
Нагороди

Насируддін Абу Абдуррахман Мухаммад Нух ібн аль-Албані (аль-Альбані) (араб. محمد ناصر الدين الألباني‎; 1914, Шкодер, Албанія — 4 жовтня 1999, Амман, Йорданія) — ісламський богослов, хадисознавець, автор багатьох книг з різних ісламських дисциплін. Один з авторитетних салафізьких богословів XX століття.

Отримав більшу частину знань самостійно. Шейх аль-Албані розглядається як основна фігура салафізького руху XX століття[6]. Аль-Албані не підтримував жорстокість, воліючи квієтизм і покірність владі[7].

Біографія

[ред. | ред. код]

Аль-Албані народився 1914 року в бідній сім'ї в місті Шкодер на північно-заході Албанії. Під час правління Ахмета Зогу його родина змушена була мігрувати до Дамаску (Сирія). У Дамаску аль-Албані завершив розпочате раніше навчання[8][9]. Заробляв собі на життя, працюючи теслею і торговцем годинниками.

Аль-Албані почав спеціалізуватися на хадісознавстві в 1930-х роках. Незважаючи на самоосвіту,[10][11][12] він переписав і прокоментував кілька великих творів ісламських вчених. Після цього він записав ще кілька лекцій і книг, видаючи їх у часописі Аль-Манар[13].

Богословська діяльність

[ред. | ред. код]

З 1954 року аль-Албані почав давати щотижневі уроки. До 1960 року через зростаючою популярність уряд Сирії почав вважати його діяльність підозрілою[14].

У 1961 році після публікації низки його робіт, він був запрошений викладати хадисознавство до Ісламського університету Медіни (Саудівська Аравія) тодішнім його віце-президентом Абдул-Азізом ібн Базом. Аль-Албані здобув популярність в Сирії як людина, що асоціювала себе із середньовічною школою ісламської думки «ахль аль-гадіс» (люди гадіса).

Перебуваючи в Саудівській Аравії, він піддавав критиці місцевих салафітів за те, що ті хоч і декларували виведення власних норм (їджтигад) з Корану і сунни, але схильні до наслідування (таклід) правових норм ханбалійського мазгабу. Іншим з його закидів до місцевих салафітів було те, що ті, на його думку, не проявляють належної уваги хадисам. Сам аль-Албані дотримувався власних поглядів відносно принципів достовірності та тлумачення окремих хадисів і, звідси, виведені ним правові норми часом вступали в протиріччя з усталеними в Саудівській Аравії нормами. Суперечності, головним чином, стосувалися ритуальної практики. У своїй відомій книзі «Опис молитви Пророка (та благословить його Аллах і вітає!)», аль-Албані представив ряд специфічних поглядів на вчинення молитви, що суперечили позиції інших вчених[15]. Після виходу книги про нікаб, в якій аль-Албані висловив думку про необов'язковість носіння нікабу жінками, у Саудівській Аравії почалися обурення і університет розірвав з ним контракт[16].

У 1963 році він покинув Саудівську Аравію і повернувся до бібліотеки «аз-Загірія», передавши магазин годинників одному з своїх братів[9]. Втім, аль-Албані протягом всього свого життя підтримував дружні стосунки з саудівськими улемами, зокрема з Ібн Базом. У 1967 та 1979 роках заарештовувався в Сирії.

Вчення Аль-Албані здійснило величезний вплив на релігійну сцену Саудівської Аравії. Воно сформувало ідеологічний базис для салафізьких релігійних течій, дало ідейний імпульс повстанцям Джухаймана аль-Утайбиі, головним чином «Джамаат ас-Салафійя аль-Мухтасіб».

Погляди

[ред. | ред. код]

Аль-Албані був прихильником салафізму, будучи одним з її провідних діячів. Він критично ставився до чотирьох правових шкіл (мазгаби) ісламського права і відкидав традиційний погляд, що мусульманин повинен автоматично слідувати за одним з них[17]. Навпаки, він проводив більшу частину свого життя переглядаючи літературу з хадисознавства та вважав що про багатьох раніше підтверджених хадисах замовчували. Це сподвигло його на вироблення певних норм і правил, які були в розбраті з ісламською більшістю. Хоча салафія часто і асоціювалася з ваххабізмом, аль-Албані розділяв два цих поняття і надалі засуджував подібну точку зору. У нього були непрості стосунки з обома цими течіями[18][19].

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Насируддин аль-Албані є автором близько 300 книг, присвячених різній тематиці: від питань акиди до з'ясування достовірності хадисів[20].

  • Сильсила аль-ахадис ас-сагіха (араб. سلسلة الأحاديث الصحيحة وشيء من فقهها وفوائدها.‎) — збірник достовірних хадисів.
  • Сильсила аль-ахадис ад-да'іфа (араб. سلسلة الأحاديث الضعيفة والموضوعة وأثرها السيئ في الأمة‎) — збірник слабких хадисів.
  • Сахих «ат-Таргіб ва-т-Таргіб» (араб. صحيح الترغيب والترهيب‎)
  • Да'іф «ат-Таргіб ва-т-Таргіб» (араб. ضعيف الترغيب والترهيب‎)
  • ат-Та'ликат аль-хассан 'аля Сахих Ібн Хиббан (араб. التعليقاتُ الْحِسان على (صحيح ابن حبان) وتمييزُ سقيمهِ من صحيحهِ, وشاذِّه من محفُوظهِ‎)
  • Ірва аль-галіль фі тахридж ахадіс «Манар ас-Сабіль» (араб. إرواء الغليلِ في تخريج أحاديث منار السبيل‎)
  • Сахих «Адаб аль-Муфрад» (араб. صحيح الأدب المفرد‎) — достовірні хадиси зі збірки аль-Бухарі «Адаб аль-Муфрад».
  • Даіф «Адаб аль-Муфрад» (араб. ضعيف الأدب المفرد‎) — слабкі хадиси зі збірки аль-Бухарі «Адаб аль-Муфрад».
  • Тамам аль-мінна фі-т-та'лік 'аля «Фікх ас-Сунна» (араб. تمام المنة في التعليق على كتاب فقه السنة لسيد سابق‎) — тлумачення та примітки до книги Саїда Сабіка «Фікх ас-Сунна»
  • Сифату саляти ан-Набій   (араб. صفة صلاة النبي من التكبير إلى التسليم كأنك تراها‎) — «Опис молитви пророка, мир йому і благословення Аллаха»
  • Фітна ат-такфір (араб. فتنةُ التكفير‎) — «Фітна такфира»
  • Тахзір ас-саджіда хв иттихаз аль-кубур аль-масаджид (араб. تحذير الساجد من اتِّخاذ القبور مساجد‎) — «Застереження для тих, хто здійснює намаз від перетворення могил в мечеті»
  • Шарх аль-'Акида ат-Тахавия" (араб. العقيدة الطحاوية شرح وتعليق‎) — Тлумачення «Акиди» ат-Тахаві
  • Джільбаб аль-мар'яна а аль-мусліма (араб. جلباب المرأة المسلمة في الكتاب والسنة‎) — «Покривало мусульманки»
  • Ахкам аль-джанаиз (араб. أحكام الجنائز وبدعها‎) — «Приписи молитви джаназа»

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Babelio — 2007.
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ AlKindi
  4. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #103286659 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. ↑ Lauzière, Henri. The Making of Salafism: Islamic Reform in the Twentieth Century. — Columbia University Press, 2015. — С. 10.
  7. ↑ Haykel, 2009.
  8. ↑ Meijer, 2009, с. 63.
  9. ↑ а б A Brief Biography of Ash-Shaikh Al-Muhaddith Abu 'Abdir-Rahmaan Muhammad Naasir-ud-Deen Al-Albaani by Dr. 'Aasim 'Abdullaah al-Qaryooti
  10. ↑ Lacroix, Stephane; Holoch, George. Awakening Islam. — Harvard University Press, 2011. — С. 119. — ISBN 9780674061071.
  11. ↑ Bruinessen, Allievi, 2013.
  12. ↑ Meijer, 2009, In this way he became a self-taught expert on Islam, learning from the books rather then the ulema. One of his biographers even states that al-Albani was distinguished in religious circles by how few ijazats (certificates) he possessed..
  13. ↑ Sheikh Mohammad Nasir Ad-Din Al-Albani [Архівовано 3 червня 2017 у Wayback Machine.] // King Faisal Prize
  14. ↑ Meijer, 2009, с. 65.
  15. ↑ Hegghammer, 2007, с. 103—122.
  16. ↑ Meijer, 2009, с. 66.
  17. ↑ Inge, Anabel. The Making of a Salafi Muslim Woman: Paths to Conversion. — Oxford University Press, 2017. — С. 25. — ISBN 9780190611675.
  18. ↑ Lacroix S. Awakening Islam Cambridge: Harvard University Press, 2011. P. 220.
  19. ↑ Meijer, 2009, с. 68.
  20. ↑ سيرة الشيخ (араб.). AlAlbany.net. Архів оригіналу за 6 серпня 2013.

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Насируддін_аль-Албані&oldid=38621313