Натанієль Грін — Вікіпедія

Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (28 листопада 2021)

Натанієль Грін
Народження	7 серпня 1742(1742-08-07)[1] Ворік, Кент, Род-Айленд, США
Смерть	19 червня 1786(1786-06-19)[2][1][3] (43 роки) Саванна, Джорджія, США[3] Гіпертермія
Поховання	Nathanael Greene Monumentd[4]
Країна	США
Звання	генерал-майор і бригадний генерал
Війни / битви	Війна за незалежність США
Діти	Cornelia Greened[5] і Martha Washington Greene Nightingaled
Автограф
Нагороди	Золота медаль Конгресу
Натанієль Грін у Вікісховищі

Натаніель Грін (7 серпня 1742, Ворвік, Род-Айленд, Британська Америка — 19 червня 1786, Малберрі-Гроуз, округ Чатем, Джорджія, США) — американський полководець Війни за незалежність США, генерал-майор, один з найближчих соратників Джорджа Вашингтона.

Народився у сім'ї купця-квакера. В юності здобув чудову освіту вдома завдяки репетиторам яких йому наймав батько. З дитинства кульгав, але це згодом не завадило йому зробити блискучу військову кар'єру.

У 1770 році переїхав у Ковентрі, штат Род-Айленд, де очолив сімейний ливарний завод. У 1774 році одружився з Катарін Літтлфід яка народила йому сімох дітей. В цей же час займався військовою самоосвітою і зібрав велику бібліотеку по військовій справі і військовій історії.

У 1775 році британські колонії в Північній Америці повстали проти британського панування. Для оборони колоністи створили Континентальну армію на чолі з генералом Вашингтоном.

З початком бойових дій Грін формував загони ополчення, однак через кульгавість його в армію не зразу прийняли^[6].

Із травня 1775 року за рішенням легіслатури Грін командував військами штату Род-Айленд. У червні 1775 року Конгрес прийняв Гріна на службу до Континентальної армії і присвоїв йому військове звання бригадного генерала.

Із липня 1775 року Грін разом із своїми військами служив під командуванням генерала Вашингтона і на чолі бригади брав участь у облозі Бостона. Після визволення Бостона від британців Грін був першим його військовим комендантом. Восени 1776 року брав участь у боях під Нью-Йорком і був розбитий у битві за Форт-Вашингтон^[7]. Пізніше Грін брав участь у битвах під Прістоном, Трентоном і Джермантауном в яких він проявив себе як успішний і талановитий воєначальник.

Із 1778 року — генерал-квартирмейстер Континентальної армії, відповідав за закупівлю постачання для армії. У 1779—1780 роках брав участь у боях на півночі США.

Улітку і восени 1780 року британські війська розгромили американські війська генералів Бенджаміна Лінкольна та Гораціо Гейтса на півдні і захопили майже всі південні штати. Тому в жовтні 1780 року Вашингтон призначив Гріна командувачем військ на півдні США.

Грін вирушив у Північну Кароліну і реорганізував свою армію. Бачачи перевагу британської армії Корнуолісса він вирішив вести кампанію партизанськими діями, виснажувати британців атаками по їхніх комунікаціях і тилах і уникати генерального бою. Хоча британці і завдали Гріну поразок у битвах біля Гілфордського суду (15 березня 1781) та біля пагорба Хобрікс-Хілл (25 квітня 1781) перемога далася їм ціною великих втрат а Грін зміг зберегти боєздатність армії. Восени 1781 року Грін брав участь у облозі британців у Йорктауні, яка закінчилася капітуляцією Корнуолісса.

У 1782—1783 роках Грін командував військами в боротьбі проти загонів вцілілих лоялістів.

У 1783 році Грін вийшов у відставку і переїхав до свого маєтку, де й помер від сонячного удару 19 червня 1786 року. Похований у Саванні.

Генерал Грін — популярна постать американської історії. Пам'ятники Гріну стоять у Філадельфії, Вашингтоні, Грінсбурзі, Саванні та інших містах. На честь Гріна названо багато американських міст: Грінсборо (Північна Кароліна); Грінсборо (Джорджія); Грінсбург (Пенсильванія) та інші.

• Babits, Lawrence E.; Howard, Joshua B. (2009). Long, Obstinate, and Bloody: The Battle of Guilford Courthouse. University of North Carolina Press. ISBN 9780807887677.
• Buchanan, John (1999). The Road to Guilford Courthouse: The American Revolution in the Carolinas. John Wiley & Sons, Incorporated. ISBN 9781620456026.
• Carbone, Gerald M. (2008). Nathanael Greene: A Biography of the American Revolution. Palgrave Macmillan. ISBN 978-0230602717.
• Golway, Terry (2005). Washington's General: Nathanael Greene and the Triumph of the American Revolution. Henry Holt and Company, LLC. ISBN 0-8050-7066-4.

Це незавершена стаття про особу США. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про військового діяча або діячку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.