Небуття — Вікіпедія

Небуття́ — відсутність, заперечення буття, не існування взагалі, не існуюча реальність, абсолютний початок усього сущого. Ніщо — спосіб існування небуття. За Демокрітом небуття знаходиться серед буття, наповнюючи і пронизуючи його. ^[1]

Небуття — онтологічна категорія, що є запереченням поняття «буття». Складність осмислення «небуття», зазначена у свій час ще Парменідом, полягає в наступному: в загальному сенсі, небуття — це відсутність, проте опис відсутності має спиратися на якісь ознаки, а наявність ознак, у свою чергу, обумовлює наявність об'єкта опису. Таким чином, виникає парадокс наявності відсутності.

Парменід, родоначальник елейської філософської школи, вперше поставив проблему усвідомлення буття, проводить пряму відповідність між останнім і реальністю. Протиставляючи буття небуття, Парменід відмовляє небуття у самій можливості існування ^[2]. Відповідно до вчення елейської школи, небуття не існує, внаслідок цього його не можливо помислити, описати раціонально ^[3]:

Можна лише щось говорити і мислити, що є: буття адже Є, а ніщо не є.

Розвиток філософії атомістів, головним чином завдяки Демокріту і Левкіппу, приніс нове сприйняття поняття «небуття». Тут небуття розглядалося як «порожнеча» (ніщо), і за ним визнавалося право на існування в реальності. Знаменитий постулат Демокріта свідчив, що буття не реальніше, ніж небуття. Атомісти сприймали небуття як якийсь простір, протяжність.

З розвитком діалектичної філософії Платона знову виникає питання про існування небуття. Оскільки діалектика Платона мала на увазі перехід об'єкта в своє інше (теза про єдність протилежностей), то, отже, буття має переходити в небуття ^[4]. Таким чином було вироблено тезу про існування небуття, необхідність якого дорівнює необхідності існування самого буття.

Християнство проповідує буття, (вічне життя), можливе тільки із самого початку. І завжди існував Бог, який завжди мав задум про світ і в певний момент вічності створив небуття (ніщо). З цього небуття Бог потім і створив усіх янголів і матеріальний Всесвіт^[5].

Згідно з даними сучасної фізики, античне матеріалістично-атомістичне розуміння небуття як порожнього простору позбавлене сенсу, оскільки:

1. Навіть абсолютний вакуум з неминучістю містить у собі скалярний полі або океан Хіггса;
2. В силу квантової невизначеності неможливо з усією певністю постулювати наявність або відсутність частки в будь-якій області простору без проведення перевірки — якщо ж перевірка проводиться, то вона сама по собі робить простір не порожнім;
3. Простір сам по собі є гравітаційним полем, яке має певні ознаки. Наприклад — кривизну. І схильний до квантових флуктуацій.

Таким чином, погляди сучасної фізики на небуття в матеріальному світі Всесвіту близькі до точки зору Парменіда: «небуття немає», хоча філософський погляд є ширшим, розглядаючи існування небуття і за межами спостережуваного Всесвіту.

1. ↑ Солодуха Н. М. Розуміння онтологічного статусу небуття. Известия КГАСУ. 2006. № 1 (5). С. 127. [Архівовано 23 лютого 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
2. ↑ Асмус В. Ф. Антична філософія, с. 44.
3. ↑ Парменід, «Про природу», f.VI
4. ↑ Асмус У. Ф. Антична філософія, с. 194.
5. ↑ Біблія, 2Мак  7:28

• М. Булатов. Небуття // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 415. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Чанишев А. М. Трактат про небуття // Питання філософії. № 10, 1990 [Архівовано 4 грудня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
• Солодуха Н. М. Буття і небуття як граничні підстави світу // Питання філософії. № 6, 2001 (вказівник змісту) (рос.)
• Солодуха Н. М. Розуміння онтологічного статусу небуття. Известия КГАСУ. 2006. № 1 (5). [Архівовано 23 лютого 2014 у Wayback Machine.] (рос.)

• Буття
• Ніщо
• Смерть