Номенклатура — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Номен (значення).

Номенклату́ра (від лат. nomenclatura, перелік, список) — це система категорійного позначення або окреме позначення (інакше: номен) класу предметів однієї серії чи ряду, заснована на обраних зовнішніх характеристиках або статичних оцінках цих предметів (наприклад, "Ан-24", "ЗАЗ-968", "Електрон Ц 380 Д", тощо — виробів, що вироблялися в Україні у 1970...80-і).^[1] Номенклатура є проміжною ланкою між термінами та власними назвами, не маючи водночас, як і власні назви, означувальної функції.^[1] Отже, основне призначення номенклатури — називнн (номінативне). Номенклатура ґрунтується на абстрактних і умовних символах, основна функція яких полягає в тому, щоб забезпечити найзручніші способи називання об'єктів без будь-якого прямого зв'язку з потребами теоретичного мислення, яке оперує цими об'єктами.^[1] Номени також відрізняються від термінів високим ступенем ідіоматичності, оскільки значення одиниць номенклатури майже повністю не розкривається їхньою внутрішньою формою.^[1] Отже, слід зробити висновок, що номени, які є невід'ємною частиною системи науково-технічної мови, не є термінами як такими, хоча номени можуть бути частиною термінології.^[1]

Номен виступає відносно довільною "етикеткою" предмета, який конвенційно "прикріплюється" відповідною галуззю знань і не впливає на розкриття або хоча б часткове відображення лексичного значення в її формі.^[1] Водночас слід пам'ятати, що розв'язання проблеми унормування номенклатурних утворень не належить загалом до сфери повноважень філології, норми в сфері знаків, символів. Номенклатури пов'язані безпосередньо з нормами мови (за винятком хіба норм правопису) і створюються не лінгвістами, а виключно фахівцями в певній науковій або технічній галузі.^[1]

Походження

Номенклатура — (лат. nomenclatura – перелік, список імен, від nomen – ім’я, назва і саlаrе – скликати).

Термін номенклатура походить із Стародавнього Риму, де «номенклатором» називали раба, котрий оголошував імена гостей на урочистих зібраннях. Загалом, номенклатура – явище, притаманне насамперед тоталітарним політичним системам 20 століття із суспільствами закритого типу, зокрема й для радянської адміністративно-командної системи. До відновлення незалежності 1991 року, в Україні існувала особлива невелика ланка суспільства – партноменклатура, яка поєднувала привілейовану касту партійних (в державі була єдина керівна партія КПУ) працівників, котрі мали окремі поліклініки, санаторії, тощо. Впродовж її утворення і поповнення, добір кадрів на основі «ділових якостей» поступово було витіснено набором за політичними ознаками, насамперед – за відданістю «лінії партії» а згодом, якомусь певному керівнику.^[2]

В літературі

У літературному житті номенклатура часто використовувалася для позначення певної течії, групи, салону тощо.^[1] Така номенклатура лише метонімічно або метафорично відображала своєрідність явища, про яке йдеться, одну з його специфічних особливостей. Назва могла бути впроваджена як членами певної групи, так і іншими особами.^[1] Серйозні назви супроводжувалися і жартівливими, хоча вони також були поширені, а іноді номен позначав структуровану організацію з конкретною, розробленою програмою діяльності. Такою була, наприклад, італійська літературна академія "Аркадія" (заснована в Римі 1690 року) для захисту "гарного смаку".^[1] Філії академії існували в багатьох містах. Діяльність "Аркадії" припинилася аж 1925 року. У більшості випадків номен позначає швидкоплинний феномен.^[1] Такими є у французькій літературі "Бесіда" (1549-53), що згодом взяла назву "Плеяда"; салон Рамбуйє або "Блакитна кімната" (1608-55); гурток романтиків 1820-х років "Сенакль" (тобто 'Трапезна'); "Парнас" (1866-76).^[1] В Англії — "Озерна школа" ("лейкісти"). "Сердиті молоді люди" (1950-ті роки). У Німеччині — "Буря і натиск" (1767-85), "Союз гаю" (1772), "веймарський класицизм" (1780-90 роки).^[1] У літературі США — "розгортачі бруду" (1909-17). До цього типу належить міжнародний номен "Втрачене покоління".^[1] У Царській Росії — "Арзамас" (1815-18), "Зелена лампа" (1819-20), "Тілея" (1910 роки), "Серапіонові брати" (1914-18). У Польщі — "Молода Польща" (1890-1911), "Скамандер" (1918-39). В Україні — "Молода муза" (1906-09), "Плуг" (1922-31), "Гарт" (1923-25), "Авангард" (1926-29). У Грузії — "Блакитні роги" (1914-18).^[1] Однотипна номенклатура існує в інших мистецтвах: "Могутня купка", "барбізонці", "передвижники".^[1] Деякі номени стали більш поширеними і використовуються в більш широкому сенсі: "плеяда" або "сенакль" (у французькому літературознавстві — прозивне означення літературного об'єднання). До номенклатури можна зарахувати вирази "золота доба", "срібна доба" літератури — спочатку римської, пізніше також використовуваний для інших (наприклад, української) літератур.^[1]

Предмети, що належать до одного ряду номенклатурних утворень в інших сферах

Номенклату́ра (від лат. nomenclatura, перелік, список) — багатозначний термін, який визначає сукупність:

Назв продукції, що виробляється. Наприклад: номенклатура кабелів, тросів, електродвигунів, центрифуг тощо;
Схвалених для наукового вжитку назв, термінів, котрі застосовуються в тій чи іншій галузі знання;
Бухгалтерських рахунків;
Документів. Наприклад: номенклатура карт - система позначень окремих аркушів мап;
Систематизований перелік найменувань справ із зазначенням строків зберігання;
Працівники, призначені чи затверджені вищими органами на керівні посади;
Прошарок радянського суспільства у значенні Партноменклатура — чільний суспільний прошарок, клас в соціалістичному суспільстві.

Деталізація джерел

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н ^п ^р ^с ^т ^у Номенклатура // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 376-377. — 634 с. ISBN 966-7577-88-0
↑ Горбатенко, В. П. (2021). Номенклатура (Ukrainian) . Т. 23. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. ISBN 978-966-02-2074-4.

Посилання

В. П. Горбатенко, В. Л. Коваленко, В. П. Нагребельний. Номенклатура // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
Словник іншомовних слів / за ред. О. С. Мельничука. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії АН УРСР, 1974., стор. 469.
Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
Історія в термінах і поняттях: довідник / За загал. ред. Орлової Т.В. – Вишгород, 2014.
Номенклатура // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 376. — 634 с.

Див. також

[Лексикон-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н ^п ^р ^с ^т ^у Номенклатура // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 376-377. — 634 с. ISBN 966-7577-88-0

[2] Горбатенко, В. П. (2021). Номенклатура (Ukrainian) . Т. 23. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. ISBN 978-966-02-2074-4.

[1]

[2]