Ніколаєнко Сергій Володимирович — Вікіпедія

Сергій Ніколаєнко
Особисті дані
Повне ім'я	Сергій Володимирович Ніколаєнко
Народження	24 серпня 1967(1967-08-24)
Смерть	28 жовтня 2023(2023-10-28) (56 років)
	поблизу Вербового, Пологівський район, Запорізька область, Україна
Поховання	Цвинтар Святого Миколая
Громадянство	СРСР  Україна
Позиція	воротар
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1984—1985 СКІФ (Алма-Ата) 6 (?) 1988 «Старт» (Ульяновськ) 3 (?) 1989—1991 «Дружба» (Йошкар-Ола) 31 (?) 1991 «Торпедо» (Таганрог) 5 (-5) 1992 «Торпедо» (Таганрог) 11 (-12) 1993 «Металург» (Красний Сулин) 2 (?) 1993 «Ведрич» 8 (-14) 2000—2001 ЗАлК (амат.)
Професіональні клуби (футзал)
1994—1995 «Надія» (Запоріжжя) 4 (0)
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.

Сергій Володимирович Ніколаєнко (24 серпня 1967(1967-08-24)  — 28 жовтня 2023(2023-10-28) , Пологівський район, Запорізька область ) — український футболіст, воротар.

Першим клубом у кар'єрі гравця став алма-атинський СКІФ, у складі якого Ніколаєнко дебютував у 1984 році в другій союзній лізі. Відігравши за команду два сезони, футболіст був призваний до армії. Після демобілізації став гравцем ульянівського «Старту», ​​де провів сезон 1988 року. Потім перейшов до йошкар-олінської «Дружби», за яку виступав упродовж трьох років. У 1991 році став гравцем таганрозького «Торпедо», продовжив виступати за команду після розпаду СРСР. Сезон 1993 року розпочав у «Металургу» з Красного Сулина, а влітку того ж року перейшов у білоруський «Ведрич», який виступав у місцевій Першій лізі. У вищому дивізіоні білоруського футболу дебютував 5 вересня 1993 року, вийшовши у стартовому складі у матчі проти вітебського КІМу^[1]. Загалом за клуб із Речиці відіграв 8 матчів, після чого закінчив виступи на професійному рівні.

У сезоні 1994/95 провів 4 матчі у складі міні-футбольного клубу «Надія» із Запоріжжя, чим допоміг команді здобути бронзові нагороди чемпіонату України

Завершивши виступи грав у аматорських командах та ветеранських командах. Потім працював дитячим тренером у запорізьких ДЮСШ. З початком вторгнення в Україну російських військ вступив до лав Збройних Сил України, брав участь у боях за Сєвєродонецьк та Кремінну. У військах узяв собі позивний «Шілтон», на честь улюбленого гравця — англійського воротаря Пітера Шилтона. Загинув у бою, 28 жовтня 2023 року, поблизу села Вербове, під час боїв у Запорізькій області. Похований на цвинтарі Св. Миколая у Запоріжжі^[2]

Син, Гордій Ніколаєнко, також став професійним футболістом, який виступає на позиції воротаря.

• «Він був для нас прикладом»: У Запоріжжі попрощалися з військовослужбовцем Сергієм Ніколаєнком. suspilne.media.