Озера (Полтавський район) — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Озера.
село Озера
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район Полтавський район
Тер. громада Кобеляцька міська громада
Код КАТОТТГ UA53080130390024624
Основні дані
Населення 1280
Поштовий індекс 39260
Телефонний код +380 5343
Географічні дані
Географічні координати 48°59′32″ пн. ш. 33°57′2″ сх. д. / 48.99222° пн. ш. 33.95056° сх. д. / 48.99222; 33.95056
Середня висота
над рівнем моря 		93 м
Місцева влада
Адреса ради 39200, Полтавська обл., Полтавський р-н, м. Кобеляки, вул. Касьяна, 29
Карта
Озера. Карта розташування: Україна
Озера
Озера
Озера. Карта розташування: Полтавська область
Озера
Озера
Мапа
Мапа

Озе́ра — село в Україні, у Кобеляцькій міській громаді Полтавського району Полтавської області. Населення становить 1280 осіб. Колишній центр Озерянської сільської ради.

Географія

[ред. | ред. код]

Село Озера знаходиться за 7 км від лівого берега Кам'янського водосховища, у долині колишньої річки Кишеньки. На відстані в 2,5 км розташовані села Прощуради і Солошине. Біля села кілька озер, у тому числі озеро Бутовського.

Історія

[ред. | ред. код]

Село Озера було засноване в долині колишньої річки Кишеньки, від якої походить назва стародавнього козацького села, що на березі річки Ворскли.

Річка Кишенька — притока Ворскли, яка в XV і на початку XVI століття була повноводною, але з часом обміліла і перетворилася на низку озер по заплаві, від чого урочище, а потім і саме село, яке виникло там, було назване Озерами. Вважається, що це було в 1728 р.

Село потопало в зелені садів. З півночі виднівся чудовий сад, який нависав над озером зеленою шапкою узгірʼя, а посередині села ще кращий: з широколистими тополями та кленами і віковими дубами. На півдні, край села, неначе замикав його Петришин гай з сріблястих осокорів, берестів та похилих верб.

Чаруючу красу села доповнювали дзеркала озер і ставків. З півночі довгасте озеро «Купʼє» тяглося попід панським садом, а далі степом до Новоселівського ставка, де вони зʼєднувались між собою і неначе річка виблискували сріблястим тремтінням хвиль.

На півдні під самим селом за Петришиним гаєм блистіло невелике водяне плесо, а ще далі, вже в степу, хвилювалось озеро «Рябцеве», яке пергородила величезна гребля. У центрі села крізь прогалини садків просвічувалися ставки «Юльчин», «Середній», глибокий. А навколо біленьких хат-мазанок скільки  не кинеш оком — степ і степ…

За одними даними засновником Озер є кишеньківський сотник Григорій Потоцький, котрий за зразкову службу був нагороджений землею в урочищі Озера. За іншою версією, першою родиною, що оселилась тут, була сімʼя Ганни Петраш, удови кишеньківського сотника. Після довгих клопотань вона отримала від полтавського полковника дозвіл на володіння ділянкою землі в урочищі Озера — на 15-й версті від містечка Кишеньки. Так зʼявилось на цьому місці село. Тоді ж господиня насадила тут величезний садок, частина якого збереглась донині і називається Петришиним садом.

На початку XIX століття в с. Озерах проживало трохи більше 200 осіб. 1859 року тут було 73 господарства й 533 жителі. Озера в цей час відносились до Кобеляцького повіту Полтавської губернії. Діяла деревʼяна церква, відбувалося 2 ярмарки на рік: весняний і осінній. Останній був особливо великий і шумний. До нього урожай закінчували збирати, багаті лишки продавали й гуляли на ярмарку. І чого тоді тільки не було в продажу: тканини, готовий одяг, взуття і посуд, меблі й сільськогосподарський реманент, фрукти й мед. Працювали ресторани і чайні, їдальні і закусочні. Приїздили й покупці, які скуповували табуни коней, волів, корів, овець. Тисячами пудів продавали хліб, вовну, льон, прядиво. Траплялось, що господар, який продав кобилу чи корову, залишався без шеляга в кишені, або злодії кишені вичищали, або сам пропивав.

Село в той час належало найбільшому із землевласників Кобеляцького повіту В. Гавриленкові, котрий мав 4,5 тисяч десятин землі.

Діяла церковно-парафіяльна школа, Хрестовоздвиженська церква, працювали 3 крамниці, 2 майстерні, 2 вітряки.

Хрестовоздвиженська церква - перша відома дерев’яна церква на честь Воздвиження Чесного Хреста Господнього була збудована в 1788 році.

У 1836 храм перебудували, а у 1846 відремонтували на кошти поміщика Василя Потоцького. Новий ремонт церкви відбувся 1858. У 1885 на кошти вдови камер­юнкера Гавриленкова Олександри дерев’яну церкву поставлено на мурований цоколь, 1891 до неї прибудовано дерев’яну дзвіницю.

У 1902 володіла 89 дес. 1116 кв. саж. ружної, 3 дес. садибної землі. Мала церковну сторожку. Діяли б­ка, церковнопарафіяльна школа (містилася у власному будинку).

До парафії входили с.с. Гординщина, Павлівка, Генералівка, Кринична, Просяниківка, Чайківщина, Драбинівка, хутори Порубаї, Колесники, Пелипенки, Козари, Шапки, Перепелициний. 1902 парафіян – 1607 душ чоловічої, 1505 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 63, міщан – 78, козаків – 844, селян – 2674.

Із священиків відомі: Афанасій Георгійович Затворницький (1902, у сані з 1886, нагороджений скуфією 1897), Яків Терентійович Горонович (1912); із псаломщиків: диякон Павло Стефанович Кирилов (1902, у сані з 1887), диякон Іоанн Васильович Корнєєв (1912), Трофим Андрійович Ярещенко (1902, на посаді з 1880, стихар 1893), Микола Митрофанович Авраменко (1912); із церковних старост: козак Андрій Якович Козар (1902), козак Павло Федорович Порубай (1912).

Ще з початку 80-х років Озера стали центром волості й відтоді швидко розбудовувалися, інтенсивно збільшувалась кількість місцевого населення. Станом на 1900 р. було 123 двори, проживало 786 чоловік, а через 10 років  - 232 господарства й 1345 жителів.

У 1849—1850 роках з окремих хуторів (Харенків, Щербинів, Оленичів, Ягольників) було утворено село Прощуради. У народі походження його назви пов'язують з місцевим паном на прізвище Обдулевський, який, звертаючись до селян, говорив: «Про що рада?».

Радянський режим встановлено в січні 1918 року.[1]

У 1923 році Озерська волость була перетворена на сільську раду, яка ввійшла до складу Кишеньківського району Кременчуцького округу. На 1926 р. в Озерах проживало 1679 жителів.[1]

У період німецько-фашиської окупації (15.ІХ.1941 - 25.ІХ.1943) гітлерівці розстріляли 6 жителів села, вивезли на примусові роботи до Німеччини 174 чол.[1]

До XIX ст. в Озерах «головними лікарями» були баби-шептухи та піп. Баби-шептухи лікували шептаннями та заклинаннями, а піп — молебнями та соборуваннями, але це мало допомагало. В селі часто лютували епідемії: чума, віспа, холера, тиф, кір, скарлатина, дифтерія, малярія. Особливо велика смертність була серед дітей віком до 10 років. У 1900 році вперше було введено посаду фельдшера на всю Озерську волость, у якій проживало 12 916 чоловік.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», село увійшло до складу Кобеляцької міської громади[2].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації Кобеляцького району, село увійшло до складу новоутвореного Полтавського району Полтавської області[3].

Сьогодення

[ред. | ред. код]

До 2020 року Озера — центр сільської ради, до якої також входили села Морози, Прощуради, Поводи. Територія — 6 569 га, населення — близько 2 тисяч чоловік.

На виборах 1998 року територіальна громада віддала перевагу з кількох претендентів на посаду сільського голови Наталії Іванівні Синяговській, учительці місцевої школи.

На данний момент всі ці села об'єднали до Кобеляцької міської громади.

Економіка

[ред. | ред. код]
  • Птахо-товарна ферма.
  • ТОВ «Іскра».
  • ТОВ «Аїна».
  • ТОВ «Добробут»

Об'єкти соціальної сфери

[ред. | ред. код]
  • Дитячий садок «Ромашка».
  • Школа.
  • Будинок культури.

Релігія

[ред. | ред. код]
  • Введенський храм.

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Вихідцями з цих місць є Герої Радянського Союзу Микола Тимофійович Мужайло та Іван Петрович Шенгур. Саме на озерських чорноземах вирощувала рекордні врожаї Тетяна Овсіївна Земляна, яка була отримала звання Герой Соціалістичної праці. Випускником Озерської школи є відомий український письменник Павло Архипович Загребельний.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Kudryc'kyj, Anatolij V., ред. (1992). Poltavščyna encyklopedyčnyj dovidnyk. Kyı̈v: Ukraı̈ns'ka Encyklopedija Imeni M. P. Bažana. ISBN 978-5-88500-033-8.
  2. ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 3 квітня 2021.
  3. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»

Посилання

[ред. | ред. код]
Це незавершена стаття з географії Полтавської області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Озера_(Полтавський_район)&oldid=43901093