Панкратов-Чорний Олександр Васильович — Вікіпедія

Панкратов-Чорний Олександр Васильович
Ім'я при народженні	рос. Александр Васильевич Гузев
Народився	28 червня 1949(1949-06-28) (75 років) Панкрушихінський район, Алтайський край, РРФСР, СРСР
Громадянство	СРСР  Росія
Діяльність	кіноактор, кінорежисер, ведучий, поет, телеактор, телеведучий, актор театру
Alma mater	Всеросійський державний інститут кінематографії (1976)
Заклад	Пензенський обласний драматичний театр імені Анатолія Луначарськогоd
Роки діяльності	1978 — тепер. час
У шлюбі з	Ізотова Вероніка Едуардівна
IMDb	nm0659609
Нагороди та премії
Панкратов-Чорний Олександр Васильович у Вікісховищі

Панкратов-Чорний Олександр Васильович (нар. 28 червня 1949, с. Конєво, Алтайський край, РРФСР) — російський актор, кінорежисер. Заслужений артист Росії (1998). Підтримує путінський режим і війну Росії проти України.^[1]

По батьківській лінії походить з чернігівських козаків - "Прізвище мого батька - Гузєв - отримане ним від чернігівських козаків, мамине дівоче прізвище - Токарєва - від донських козаків. У зв'язку з тим, що батька репресували, мама дала нам з сестрою прізвище свого першого чоловіка - Панкратова"^[2]. Батько Василь Трофимович Гузєв (1905 - 52), мати - Агрипина Яківна Токарєва-Панкратова.

Закінчив акторський факультет Горьковського театрального училища (1969) та режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (1976).

Грав у фільмах «Ми з джазу», «Подія в Утиноозерську», «Зимовий вечір у Гаграх» та ін., поставив кінокартини: «Дорослий син», «Пригоди графа Невзорова», «Салон краси» тощо. Знявся в українських стрічках: «Дій за обставинами!» (1984, Жора «Циркач»), «Годинникар і курка» (1988, т/ф), «Дежа вю!» (1989), «Дитина до листопада», «Повітряні пірати» (1992), «Запах осені», «Я сама» (циган), «Афери, музика, любов» (1993), «Зефір в шоколаді» (1994).

У березні 2014 року підписав листа на підтримку позиції президента Росії Володимира Путіна щодо російської військової інтервенції в Україну.^[3] Окрім того, Панкратов-Чорний заявив, що охоче підписав би не лише цю петицію, але й листа щодо «приєднання України до Росії».^[4]

Після відвідин тимчасово-окупованих територій України Панкратов-Чорний заявив:

Бандерівці і 20 років пропаганди триватимуть довго. Вони не заспокояться. Найцікавіше: печаль у чому - ці бандерівці, які виходять на площі з факелами, з фашистськими гаслами, — вони не хочуть працювати. Вони хочуть мати рабів, за рахунок яких будуть жити. Це - фашизм. Це страшне явище. І вони не заспокояться, поки їх не знищать. Як у Другій світовій війні — прийшли до Берліна і взяли Берлін[5].

Через підписання листа на підтримку дій Володимира Путіна Панкратов-Чорний отримав обструкцію в Україні. Зокрема, у Чернівцях активісти пікетували знімання російського фільму за участю Панкратова-Чорного як актора^[6]. Висловлює захоплення ДНР та ЛНР та поширює відомі російські пропагандистські штампи щодо «бандерівців» і «фашистів» в Україні^[7].

Олександр Панкратов-Чорний підтримав напад Росії на Україну^[1]. Національне агентство із запобігання корупції України виступило з ініціативою про введення проти нього міжнародних санкцій. В обґрунтуванні йдеться, що Олександр Панкратов-Чорний "є частиною російської пропаганди, відкрито підтримує політику кремля щодо України. Постійно поширює наративи відповідно до кремлівської пропаганди на підтримку дій Росії"^[8].

У травні 2022 року Латвія заборонила в'їзд у країну через підтримку вторгнення Росії в Україну і виправдання російської агресії ^[9].

1. 1978 — Сибіріада — Сашко
2. 1983 — Моментальний знімок
3. 1983 — Ми з джазу- Степан
4. 1984 — Дій за обставинами!- Жора «Циркач», ст. лейтенант Петренко
5. 1984 — Жорстокий романс — Іван Петрович Семенівський
6. 1984 — І ось прийшов Бумбо... — Ахмет, дресирувальник слона Бумба з Казані
7. 1984 — Перша Кінна — поранений червоноармієць
8. 1984 — Шанс — міліціонер, черговий у відділенні
9. 1985 — Батальйони просять вогню — майор-інтендант
10. 1985 — Битва за Москву — капітан Кияшко
11. 1985 — Зимовий вечір у Гаграх — Аркадій Грачов
12. 1985 — Знай наших! — Прикажчик
13. 1986 — Кур'єр — Степан Опанасович Макаров, головний редактор журналу «Питання пізнання»
14. 1986 — Потрібні люди — директор ресторану Ігор Олександрович
15. 1986 — Образа — водій автокрамниці
16. 1986 — Привід
17. 1986 — Я тебе ненавиджу — Юлік
18. 1987 — Де знаходиться нофелет? — Геннадій, двоюрідний брат Павла
19. 1987 — Забута мелодія для флейти — Саша, актор народного театру
20. 1990 — «Десять років без права листування» — Коля «Татарин», двірник
21. 1991 — Караван смерті — Іван Мар'їн
22. 1994 — Зефір в шоколаді — Василь Кавун, капітан загону радянських десантників

• Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.574;
• Раззаков Ф. Актеры всех поколений. М., 2000. — С.395-401;
• Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С.422-433.