French
DeutschОрдульф (герцог Саксонії) — Вікіпедія
| Ордульф | |
|---|---|
 | |
| Народився | бл. 1020 |
| Помер | 28 березня 1072 |
| Поховання | церква святого Міхаеля (Люнебург)d |
| Діяльність | аристократ |
| Титул | герцог Саксонії |
| Термін | 1059—1072 роки |
| Попередник | Бернхард II |
| Наступник | Магнус I |
| Конфесія | католицтво |
| Рід | Біллунги |
| Батько | Бернхард II |
| Мати | Ейліка фон Швайнфурт |
| Брати, сестри | Hermann[d], Гертруда Саксонська і Ida of Saxonyd |
| У шлюбі з | Вульфільда Інглінг Гертруда фон Хальденслебен |
| Діти | 2 сина |
Ордульф (*Orthilius von Sachsen бл. 1020 —28 березня 1072) — герцог Саксонії у 1059—1072 роках.
Походив з роду біллунгів. Син Бернхарда II, герцога Саксонії, та Ейліки фон Швайнфурт. замолоду брав участь у війнах проти ободритів та данів. 1042 року одружився з донькою Олафа II, короля Норвегії, що став союзником Саксонії проти Данії. 1043 році брав участь у війні на боці свого шварга Магнуса I, короля Норвегії та Данії, проти претендента Свейна Естрідсена.
У 1059 році після смерті батька став новим герцогом Саксонії. З самого початку продовжив боротьбу з бременським архієпископом Адальбертом. У 1066 році зрештою здобув успіх у боротьбі з архієпископом Бремену. Останній за умовами угоди був змушений поступитися третиною своїх володінь синові Ордульфа — Магнусу, спадкоємцю герцога. Того ж року дав прихисток Будівою, сину Готшалка, князя ободритів.
У 1068—1069 роках надав підтримку Будівою у боротьбі за владу з Круто над Ободритським князівством. В результаті саксонці змогли на деякий час зайняти основні області. У 1070 році Круто знову відновив владу.
У 1071 році померла його перша дружина. Того ж року одружився з донькою графа фон Хальденслебен. Водночас став готувати похід проти Круто. Втім перші бойові дії не призвели до успіху.
Помер 1072 року. Поховано у церкві Святого Михайла в Люнебурзі (родинній усипальниці Біллунгів).
1. Дружина — Вульфільда, донька Олафа II, короля Норвегії
Діти:
2. Дружина — Гертруда, донька графа Конрада фон Хальденслебен
- Lutz Fenske: Ordulf (Otto). In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 19, Duncker & Humblot, Berlin 1999, ISBN 3-428-00200-8, S. 583 (
