Орильйон — Вікіпедія

Орильйон

Орильйон у Вікісховищі

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Орильйон

Орильйо́н (від фр. orillon; букв. «вушко») — елемент фортифікаційної споруди, частина фланку укріплення (бастіону). В італійському стилі фортифікації має закруглену форму^[1][2].

Перші орильйони з'явилися у фортецях у XVI столітті і відразу показали свою ефективність. Це сприяло їх швидкому поширенню^[3].

З розвитком артилерії повстала необхідність захисту від ворожого вогню гармат, що стояли на фланках бастіонів. Фланки завжди перпендикулярні до валу або стіни фортеці (інша назва — куртина), що з'єднує два бастіони. Тому одну третину фланка будували відступом назад, до центру бастіону. Решта фланка або мала пряму форму, або закруглялася, тим самим формувався орильйон^[1]. Орильйон надавав можливість захистникам фортеці вести вогонь вздовж фланка бастіону^[4][5].

Відступні фланки з орильйонами, що мали меншу висоту ніж стіни бастіону, дуже часто застосовувалися від час будівництва фортець аж до середини ХІХ століття^[1].

У ХХ столітті фортеці еволюціювали в оборонні лінії та укріпрайони, що складалися з окремих відносно невеликих оборонних споруд (ДОТ, капонір тощо). Тому функції орильйону обмежувалися лише тією окремою спорудою, до якої приєднано орильйон. Тепер його будували з бетону частіше всього у спорудах флангового вогню (капонірах) для прикриття амбразур з фронту. Орильйон мав ухил від бойового каземату до свого закінчення. Ця конфігурація спрощувала маскування, спостереження з боку супротивника ускладнювалося, бо орильйон тримав земляну обсипку споруди, і уся оборонна точка виглядала як пагорб. Під час близьких вибухів орильйон не давав землі засипати амбразури землею. До того ж орильйон йшов паралельно одній з крайніх ліній сектора обстрілу амбразур, а тому він захищав саму амбразуру від ворожого вогню з «мертвої зони», куди вогонь з самої амбразури не досягав^[6].

• ДОТ № 106 (КиУР)
• ДОТ № 385 (КиУР)
• ДОТ № 554 (КиУР)