French
DeutschОсманська архітектура — Вікіпедія
Османська архітектура — архітектура Османської імперії, яка виникла в Бурсі і в Едірне в XV–XVI ст. В архітектурі Османської імперії простежується вплив архітектури Сельджуків, а також вірменської, іранської, візантійської архітектури[1][2]. Після завоювання Константинополя турками помітно вплив мамлюкської архітектурної традиції[3][4][5]. Протягом майже 400 років візантійські церкви і собори служили зразками для османських мечетей[5].
Османи досягли високого рівня архітектури. Освоєна ними техніка створення величезного внутрішнього простору за допомогою склепінь, куполів, напівкуполів і колон, дозволила створити естетичний і елегантно витончений стиль в ісламській архітектурі. І донині можна знайти об'єкти в стилі Османської архітектури на колишніх територіях імперії[6].
Форма і стиль «сельджуцької» монументальної архітектури по суті були зобов'язані своїм виникненням вірменському зодчеству і його творцям. Крім того, ряд форм «сельджуцької» архітектури були прямим відтворенням форм вірменських будов[7]. Крім цього, ряд архітекторів і зодчих які будували сельджуцькі будови, були вірменами за походженням. Однак крім вірменського впливу, сельджуки інтегрували в свою архітектуру елементи перської архітектури. Найчастіше сельджуки будували свої будинки з цегли, а внутрішні і зовнішні стіни оформлялися з мармуру, вапняку, гіпсу і т. д. Ще в XI ст. тюрки-сельджуки завоювали значну частину Малої Азії, створивши на її території кілька незалежних еміратів. Сельджуцькі правителі залишали після себе численні мавзолеї і медресе, побудовані в традиційному для цих місць стилі.
На початку XIV століття були створені перші Османські бейлики. У цей період османське мистецтво знаходилося в пошуку нових ідей. У столиці Османів — Бурсі була побудована перша куполоподібна мечеть сельджуків — Улу Джамі (1396–1400). Побудована в Стамбулі в період завоювання міста, мечеть Баязида II (1501–1506) вважається твором раннього періоду. До цього періоду також можна віднести мечеті Фатіх (1470), мечеть Махмут-паші (1464), палац Топкапи (1475–1478).
Класичний період османської архітектури значною мірою пов'язаний з роботами Мімара Сінана[8][9]. Цей архітектор зумів об'єднати і створити гармонію з різних архітектурних елементів і впливів, які раніш були прийняті османською архітектурою. У мечетях, побудованих Сінаном, використовувався купол схожий на купол собору Святої Софії, але зі зміненою пропорцією і звільненням від колонад, що в сукупності з великими вікнами додало більше світла всередині приміщень. У мечетях класичного періоду стали з'являтися внутрішні двори. Зразки османської архітектури класичного періоду крім Туреччини збереглися також на Балканах, в Угорщині, Єгипті, Тунісі, Алжирі та інших країнах колишньої Османської імперії.
Заключний період архітектури в Османській імперії почався після XX століття після приходу до влади младотурків (1908–1909 роки). Цей період називається «Національним архітектурним Ренесансом»[10]. В архітектурі цього періоду почали застосовуватися сучасні будівельні технології та матеріали, такі як залізобетон, залізо, сталь і скло. Спочатку, цей стиль був покликаний сприяти патріотизму та історичної ідентичності багатонаціональної Османської імперії, але до кінця Першої світової війни, після створення Турецької Республіки, він був прийнятий турецькими націоналістами для впровадження у свідомість турків почуття патріотизму. У цій ролі, вона продовжує впливати на подальшу архітектуру Туреччини.
Один з найбільш ранніх і найбільш важливих прикладів цього стилю є головна будівля стамбульської поштової служби (англ. Istanbul Central Post Office), завершена в 1909 році в Анкарі, найраніша споруда в цьому стилі — будівля Національних Зборів Турецької Республіки (1917 р.), в якій зараз знаходиться Музей війни за незалежність.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Османська архітектура
- ↑ Seljuk architecture, Illustrated Dictionary of Historic Architecture, ed. Cyril M. Harris, (Dover Publications, 1977), 485.
- ↑ Architecture(Muhammadan), H. Saladin, Encyclopaedia of Religion and Ethics, Vol.1, Ed. James Hastings and John Alexander, (Charles Scribner's son, 1908), 753.
- ↑ Necipoğlu, Gülru (1995). Muqarnas: An Annual on Islamic Art and Architecture. Volume 12. Leiden : E.J. Brill. с. 60. ISBN 978-90-04-10314-6. OCLC 33228759. Процитовано 20 серпня 2007.
- ↑ Behrens-Abouseif, Doris (1989). Islamic Architecture in Cairo: An Introduction. Leiden ; New York : E.J. Brill,. с. 29. ISBN 90-04-08677-3. Процитовано 20 серпня 2007.
- ↑ а б Rice, John Gordon; Robert Clifford Ostergren (2005). The Europeans: A Geography of People, Culture, and Environment. The Professional geographer. Guilford Press. 57 (4). ISBN 978-0-89862-272-0. ISSN 0033-0124. Процитовано 20 серпня 2007.
- ↑ Çevikalp, Mesut (27 серпня 2008). Historian Kiel spends half century tracing history of Ottoman art. Today's Zaman. Архів оригіналу за 12 вересня 2008. Процитовано 17 вересня 2008.
- ↑ А. Л. Якобсон (1983). Сельджукские отклики на темы армянский средневековой архитектуры (PDF). № 4 . стр-цы. 126-130. ISSN 0135-0536. Историко-филологический журнал. Архів (PDF) оригіналу за 8 січня 2013. Процитовано 17 листопада 2012.
- ↑ Goodwin, Godfrey (1993). Sinan: Ottoman Architecture & its Values Today. London: Saqi Books. ISBN 0-86356-172-1.
- ↑ Stratton, Arthur (1972). Sinan. New York: Charles Scribner's Sons. ISBN 684-12582-X.
{{cite book}}: Перевірте значення|isbn=: довжина (довідка) - ↑ Bozdogan, Sibel (2001). Modernism and Nation Building: Turkish Architectural Culture in the Early Republic. Seattle and London: University of Washington Press. ISBN 0-295-98152-0.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |