Осман ібн Аффан — Вікіпедія

Осман ібн Аффан
араб. عثمان بن عفان
3-й Праведний халіф
Початок правління:	644 р.
Кінець правління:	17.6.656
Попередник:	Умар ібн аль-Хаттаб
Наступник:	Алі ібн Абу Таліб
Дата народження:	575(0575)
Місце народження:	Мекка
Дата смерті:	17 червня 656(0656-06-17)
Місце смерті:	Медіна
Поховання	Аль-Бакіd і Медина
Дружина:	Рукая, Умм Кульсум
Діти:	Абдулла, Саїд
Династія:	Омеяди
Батько:	Аффан
Мати:	Арва бінт Курайз

Частина серії статей на тему:
Іслам
Аллах
Єдинобожність • Історія • Термінологія
П'ять стовпів Благодійність Молитва Паломництво до Мекки Піст Символ віри
Ключові особи Пророки ісламу Магомет Його сподвижники і нащадки Халіфи
Книги і закони Коран Сунна Хадис Мазгаб Шаріат Іджтигад
Течії та школи Алавіти Ашарити Ваххабізм Друзи Зейдити Ібадизм Імаміти Ісмаїлізм Матуридизм Мутазиліти Салафізм Сунізм Суфізм Хариджизм Шиїзм
Культура Архітектура Джихад Жінка Ісламізм / Панісламізм Каліграфія Література Наука Поетика Свята Теологія Умма
Шаблони • Категорія • Портал
п о р

Осман ібн Аффан (араб. عثمان بن عفان‎ ‎‎ — ‘Uthmān ibn ‘Affān), (повне ім’я — Осман ібн Аффан ібн Абу аль-Ас ібн Омея ібн Абді аш-Шамс ібн Абд Манаф аль-Курайші аль-Умаві)^[1] (575 — 17 червня 656 р.) — один із сподвижників Магомета, третій арабський халіф (від 644 року). Походив з династії Омеядів. За Османа була закінчена кодифікація Корану. Суніти розглядяють його, як одного з чотирьох праведних халіфів, разом з Абу-Бакром, Омаром та Алі. Шиїти вважають його узурпатором.

Осман ібн Аффан народився в Мецці в 575 р. Його матір’ю була Арва бінт Курайз. Він був представником впливової династії Омеядів. Осман був одним з перших людей, що прийняли іслам. Це викликало невдоволення його дядька Хакама ібн Абу аль-Аса, який робив спроби повернути свого племінника до віри предків. Через деякий час Осман одружився з донькою пророка Магомета Рукая. Від цього шлюбу у Омара народився син Абдулла, який невдовзі помер у Медіні. За часів переслідувань мусульман у Мецці, Мухаммед відправив частину своїх послідовників до Ефіопії. Серед них був і Осман.

За деякий час Осман повернувся до Мекки і, разом з іншими мусульманами, здійснив гіджру (переселення) до Медіни. Після переселення Осман брав активну участь у становленні та розвитку мусульманської держави. Брав участь у всіх битвах, що відбувалися між мусульманами і їх супротивниками, окрім битви під Бадрою. Причиною цього стала тяжка хвороба його дружини — Рукая померла і була похована в день перемоги мусульман у цій битві.
Осман вдруге одружився зі ще однією дочкою пророка Мухаммеда — Умм Кульсум. У зв’язку з цим Османа почали називати Зу’н-Нурайном (володарем двох зірок).
Осман ібн Аффан був багатою людиною. Впродовж всього мединського періоду життя Мухаммеда він надавав мусульманам матеріальну підтримку^[1].

Осман перебував поруч з Магометом під час його прощального хаджу. За часів правління халіфів Абу-Бакра й Умара, Осман активно підтримував їх політичний курс.

Після замаху на Омара в 644 р., смертельно поранений халіф наказав скликати раду з шести найвидатніших сподвижників пророка Мухаммеда, у складі: Османа ібн Аффана, Алі ібн Абу Таліба, Тальхі ібн Убайдулли, аз-Зубайра ібн аль-Аввама, Абд ар-Рахмана ібн Ауфа и Саада ібн Абу Ваккаса. Їм було наказано впродовж трьох днів обрати одного з них новим халіфом. На цій раді, третім халіфом було обрано Османа.

За часів його правління була створена спеціальна комісія з остаточної редакції Корану. Комісію очолив один із секретарів Мухаммеда Зейд ібн Сабіт, що розпочав свою роботу ще за правління першого халіфа Абу-Бакра. Були розмножені екземпляри Корану, які були розіслані у різні частини Халіфату.

За часів правління Османа продовжувались успішні завойовницькі війни. Були продовжені завоювання в Північній Африці (Лівія), Сирії, був завойований острів Кіпр, Вірменія. Мусульманські війська нанесли низку поразок Візантійській імперії — до Халіфату була приєднана частина Малої Азії. На Сході мусульманські війська розгромили іранського шаха Єздигерда III, який загинув у Мерві.

Після його смерті владі Сасанідських шахів Ірану настав кінець, і ця країна остаточно стала частиною Халіфату^[1].

За останніх років правління Османа вперше виникла опозиція до халіфа, у провінціях спалахували заколоти. Це пояснюється збільшенням вагомості нових центрів, таких, як Куфа, Басра і Фустат. Осман намагався посилити контроль над ними, призначаючи туди намісниками своїх родичів, які отримували від нього землі й щедрі фінансові винагороди. Збагачення халіфа і його родини викликало докори з боку аскетично налаштованої частини мусульман, вони звинуватили його у відхиленні від способу життя, який провадили Мухаммед і двоє попередніх халіфів^[2].
При Османі суттєво посилилось становище Омеядів, що викликало невдоволення з боку прибічників Алі ібн Абу Таліба (двоюрідного брата і зятя Мухаммеда). Вони вважали, що не Осман, а Алі, найближчий родич і сподвижник пророка, повинен посісти місце халіфа^[3].

На початку травня 656 року до Медіни прибула делегація єгиптян. Осман пообіцяв задовольнити їхні вимоги, а потім начебто послав листа своєму наміснику з наказом стратити їх після прибуття. Листа було перехоплено, єгиптяни повернулись і за підтримки інших невдоволених осадили Османа в його будинку; більшість мединської верхівки дотримувалась ворожого нейтралітету. 17 червня невдоволені, на чолі з Абдаллахом, сином халіфа Абу-Бакра, увірвалися до будинку і зарубали Османа; ім’я вбивці точно не відоме. За переказами, кров убитого халіфа окропила Коран, що лежав поруч. Такі «османівські» Корани, як найбільша реліквія зберігались у багатьох мечетях, зокрема один у Самарканді (тепер в Музеї історії Узбекистану в Ташкенті)^[2].

У XXI ст. було знайдено камінь з арабським написом про смерть третього халіфа^[4]

У Родоводі є генеалогічне дерево цієї людини

Осман ібн Аффан

• Исламский энциклопедический словарь
• С. В. Павлов, К. В. Мезенцев, О. О. Любіцева. Географія релігій. — К., 1999. — С. 138
• Ислам: Энциклопедический словарь. — М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. С. 242, 243.