Отто Лансель — Вікіпедія

Отто Лансель
Otto Lancelle
Народження	27 березня 1885(1885-03-27) Ксантен, Рейнська провінція
Смерть	3 липня 1941(1941-07-03) (56 років) Краслава, Латвійська РСР
Поховання	Friedhof Garmischd[1] і Даугавпілс[2]
Країна	Німецька імперія  Веймарська республіка  Третій Рейх
Приналежність	Райхсгеер  Вермахт
Вид збройних сил	Сухопутні війська
Рід військ	артилерія, піхота
Роки служби	1905–1941
Партія	Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Звання	Генерал-лейтенант
Командування	121-ша піхотна дивізія
Війни / битви	Перша світова війна: Друга світова війна: Західний фронт Французька кампанія Східний фронт Операція «Барбаросса»
Нагороди
Отто Лансель у Вікісховищі

Отто Лансель (нім. Otto Lancelle; нар. 27 березня 1885, Ксантен, Рейнська провінція — пом. 3 липня 1941, Краслава, Латвійська РСР) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-лейтенант (посмертно, 1941) Вермахту. Кавалер Pour le Mérite (1918) та Лицарського хреста Залізного хреста (посмертно, 1941). Учасник Першої та Другої світових війн.

Отто Лансель народився 27 березня 1885 в місті Ксантен у Рейнській провінції.

1 квітня 1905 вступив до Військово-морського училища, але в грудні перевівся до сухопутних військ. Зарахований фанен-юнкером 43-го полку польової артилерії у Везелі. 27 січня 1907 отримав перше офіцерське звання лейтенант, служив інструктором в артилерійській школі.

Напередодні Першої світової війни став командиром взводу 5-ї батареї 6-го гвардійського полку польової артилерії, на чолі якого узяв участь у бойових діях спочатку на Східному, а пізніше на Західному фронті. З жовтня 1914 командир батареї. Двічі поранений літом 1915 року в боях у Франції. З грудня 1915 по лютий 1917 командир артилерійського дивізіону на російсько-німецькому фронті. З лютого 1917 до капітуляції Німеччини у війні на різних командних, викладацьких та штабних посадах в артилерії. 9 жовтня 1918 року за бойові заслуги нагороджений вищим орденом Німецької імперії Pour le Mérite.

У післявоєнний час займав низку посад в артилерійських частинах та школах, але врешті-решт 31 березня 1920 року був звільнений через те, що відмовився присягнути на вірність Веймарській республіці. Взимку 1920 приєднався до Сталевого шолому в Айленбурзі, тривалий час перебував у різних парамілітарних організаціях ультраправого толку. У 1923 вступив до НСДАП та в листопаді 1923 взяв активну участь у Пивному путчі Гітлера.

З 1924 до 1935 на вищих посадах у СА та Імперській службі праці. 1 жовтня 1935 відновився в лавах Збройних сил Третього Рейха, у званні майор. Служив у штабі 7-го артилерійського полку 7-ї піхотної дивізії. З 1 квітня 1938 командир 43-го, а з 10 листопада 1938 — 115-го артилерійських полків 46-ї піхотної дивізії Вермахту. З 1 вересня 1939 воєнний комендант Франкфурта-на-Одері, але вже через два місяці повернувся командиром артилерійської частини.

6 травня 1941 призначений командиром 121-ї піхотної дивізії II-го армійського корпусу, з якою вступив у війну з Радянським Союзом. З 22 червня 1941 року на північному фланзі фронту, прикордонні бої в Литві та Латвії. 3 липня 1941 року під час переправи німецьких військ через Західну Двіну в Краславі (Латвійська РСР) загинув від пострілу радянського снайпера.

21 липня 1941 року посмертно присвоєне військове звання генерал-лейтенант та нагороджений Лицарським хрестом Залізного хреста.

• Рятувальна медаль

• Залізний хрест 2-го і 1-го класу
• Нагрудний знак «За поранення» в сріблі
• Лицарський хрест ордена дому Гогенцоллернів з мечами (14 серпня 1917)
• Pour le Mérite (9 жовтня 1918)

• Німецький імперський спортивний знак
• Почесний хрест ветерана війни з мечами
• Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го і 2-го класу (18 років)

• Застібка до Залізного хреста 2-го і 1-го класу
• Лицарський хрест Залізного хреста (27 липня 1941; посмертно)

• Георг-Вільгельм Постель
• Фрідріх-Вільгельм Нойманн
• Гельмут Пріесс
• Дітріх фон Мюллер
• Венд фон Вітерсхайм
• Ернст Гюнтер Бааде

• Fellgiebel, Walther-Peer (2000). Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939—1945 — Die Inhaber der höchsten Auszeichnung des Zweiten Weltkrieges aller Wehrmachtteile. Friedberg, Germany: Podzun-Pallas. ISBN 978-3-7909-0284-6.(нім.)
• Scherzer, Veit (2007). Ritterkreuzträger 1939—1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives. Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.(нім.)
• Fellgiebel W.P., Elite of the Third Reich, The recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939—1945: A Reference, Helion & Company Limited, Solihull, 2003, ISBN 1-874622-46-9
• MacLean, French L. Quiet Flows the Rhine: German General Officer Casualties in World War II. J.J. Fedorowicz Publishing, Winnipeg, Canada, 1996

• Deutscher Arbeitsdienst. Heft 7 vom 18. Februar 1934.
• Das Deutsche Führerlexikon, Otto Stollberg G.m.b.H., Berlin 1934
• Prominente ohne Maske — Drittes Reich, FZ-Verlag 1998, ISBN 3924309396

• Generalleutnant Otto Quirin Lancelle. на geocities.ws. (англ.)
• Lancelle, Otto — нагороди генерала-лейтенанта Ланселя (англ.)
• Lancelle, Otto Quirin

Командування військовими формуваннями (установами) Третього Рейху
Попередник: генерал артилерії Курт Ян	командир 121-ї піхотної дивізії 6 травня — 3 липня 1941	Наступник: генерал артилерії Мартин Вандель