П'яткова (Перемишльський повіт) — Вікіпедія

Село П'яткова пол. Piątkowa Координати 49°45′38″ пн. ш. 22°21′42″ сх. д. / 49.7605° пн. ш. 22.3617° сх. д. / 49.7605; 22.3617 Країна ПольщаПольща Воєводство Підкарпатське воєводство Повіт Перемишльський повіт Гміна Дубецько Перша згадка 1448 Попередні назви П'яткова-Руська (до 1945) Висота центру бл. 400  м Населення 305 осіб (2011[1]) Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2 Телефонний код (+48) 16 Поштовий індекс 37-740 Автомобільний код RPR SIMC 0600817 GeoNames 762370 OSM ↑3012667 ·R (Гміна Дубецько) П'яткова П'яткова (Польща) П'яткова П'яткова (Підкарпатське воєводство)  П'яткова у Вікісховищі

П'яткова (пол. Piątkowa, до 1945 П'яткова-Руська)  — село в гміні Дубецько Перемишльського повіту в Підкарпатському воєводстві на південному сході Польщі.

Село розташоване на відстані 8 кілометрів на південь від центру гміни села Дубецько, 30 кілометрів на захід від центру повіту міста Перемишля і 40 кілометрів на південний схід від столиці воєводства — міста Ряшіва.^[2] Село розташоване над річкою Явірник (пол. Jawornik), правою притокою Сяну.

В XI-XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства.

Після захоплення цих земель Польщею територія в 1340–1772 роках входила до складу Сяноцької землі Руського воєводства Королівства Польського.

Перша згадка про П'яткову відноситься до 1448 року. Тоді село було власністю дубецьких Кмітів (пол. Kmitów).

В XVI столітті села перейшло у власність Стадницьких (пол. Stadnickich), пізніше Красіцьких (пол. Krasickich).

В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі село П'яткова відійшло до імперії Габсбургів.

Після розпаду Австро-Угорщини і утворення Другої Речі Посполитої це переважно населене українцями село Надсяння було окуповане Польщею. Село П’яткова Руська входило до Добромильського повіту Львівського воєводства. На 1.01.1939 в селі було 2750 жителів, з них 2310 українців-греко-католиків, 310 українців-римокатоликів, 10 поляків і 120 євреїв^[3]

В часи Другої світової війни село неодноразово зазнавало нападу польських шовіністичних банд.

Особливо запам'яталося тривожне життя, як нас, українців, поляки мордували нізащо. Польські банди нападали на українські села, різали, мучили українців, забирали все, що попадало їм до рук. Ми лишились голі й босі. Літом то ще півбіди, бо ночували по лісах, а прийшла зима — не будеш в лісі сидіти в снігах на морозі. В лютому місяці 1945 p. як напала банда на село, то думали, що буде кінець усім, але, слава Богу, не всім, а 32 невинно замордували. А другий раз у серпні, тоді люди, хто міг, повтікали в ліси, а банда скаженіла в селі, пів села спалили до 10 години, бо приїхало польське військо і банда змушена була відійти. Прийде до хати, на будь-яку річ покаже: «Цо то єст?», повість до дітей «мув по польські» і прикладом по голові, де попало.

^[4]

Москва підписала й 16 серпня 1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі,^[5] про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців з «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини.^[6],^[7] Село опинилося по польському боці розмежування лінії Керзона, у так званому Закерзонні.

Розпочалося виселення українців з рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, керувалися Угодою між цими державами, підписаною в Любліні 9 вересня 1944 року, але, незважаючи на текст угоди, у якому наголошувалось, що «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.»^[8], виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.^[9]

«Скликали збори. Довго ті збори були. Як розійшлися, всі плакали, бо вирішили переселити всіх українців. Люди не згідні були. То як? З діда-прадіда всі на місці працювали, обжилися, а тепер їдь хто-зна куди? Збори робили 5 разів. Нарешті насильно виселили в серпні місяці. Що візьмеш? В кого був кінь, то ще щоне-будь можна було взяти, а коли коня забрали поляки… Приїхав поляк нас із сусідкою забрати, став і заламав руки. Каже: "Як можна їхати?" Все лишається на ліжках, на стінах, буквально все лишається, заходь і живи. Свиня, гуси, кури, січкарня, жорна, плуг, борони, стодола, повна снопів (позвозили снопи з поля), сад, одних яблунь 45, а груші, сливи, черешні, вишні… Я дивувалась, чого мама день і ніч плакала. То можна було розрив серця дістати від такого життя, а тато зробився мовчазним. 14 серпня ми виїхали з села, а приїхали в Тернопільську область, Струсівський р-н, с. Лошнів 14 жовтня. Два місяці в дорозі, ні випрати, ні зварити, голодні, брудні…».

^[4]

У 1975-1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року^[1][10]:

• 1785 — понад 1000 мешканців, з них 830 греко-католиків, 173 римо-католики, 17 євреїв
• 1921 — 374 будинки та 2118 мешканців, з них 1727 греко-католиків, 283 римо-католики, 108 юдеїв

• Церква святого Дмитра в Пятковій
• Різня в Бахові
• Різня в Березці
• Різня в Сівчині
• Бої в Бірчі та околицях
• Трагедія села Павлокоми
• Пискоровичі
• Різня в Сагрині

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: П'яткова (Перемишльський повіт)

• Piątkowa Ruska(3) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 66. (пол.)

Це незавершена стаття з географії Польщі. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.