Палаццо Пітті — Вікіпедія

Палаццо Пітті
Дата створення / заснування	1458[1]
Відомий під іменем	palais Pitti[2], palace[3] і palais Pitti[4]
Офіційна назва	італ. Palazzo Pitti[5]
Країна	Італія[6]
Адміністративна одиниця	Флоренція[7]
Розташовано на вулиці	Piazza de' Pittid
Місце розташування	Historic Centre of Florenced
Є власником	Roman cartsd
Кількість працівників	112 осіб (2021)[8]
Архітектор	Філіппо Брунеллескі[9] і Luca Fancellid[9]
Архітектурний стиль	Архітектура Відродження
Кількість відвідувачів за рік	198 270 осіб (2020)[7] 239 309 осіб (2021)[8] 650 612 осіб (2022)[10]
Статус спадщини	національна спадщина Італіїd
Адреса	Piazza de' Pitti, 1 і Piazza Pitti 1, 50125 Firenze[10]
Підтримується Вікіпроєктом	Q114585528?
Сторінка інституції на Вікісховищі	Palazzo Pitti
Офіційний сайт​(італ.) Офіційний сайт​(англ.)
Палаццо Пітті у Вікісховищі

43°45′55″ пн. ш. 11°15′00″ сх. д. / 43.765153° пн. ш. 11.250008° сх. д. / 43.765153; 11.250008

Пала́ццо Пі́тті (італ. Palazzo Pitti) або Галерея Пітті — палац та галерея мистецтв у місті Флоренція, найбільший з флорентійських палаццо, що нині існують. Знаходиться на похилій Площі Пітті, позаду будівлі розміщуються Сади Боболі.

У 1440 році банкір і підприємець Лука Пітті, щоб показати свою владу і багатство, доручив Філіппо Брунеллескі збудувати найпишніший палац. Задуманий палац був квадратної форми, мав по сім вікон на другому та третьому поверсі і троє дверей на першому поверсі. Лука Пітті намагався в усьому перевищити своїх противників Медічі, тому навіть вікна свого палацу зробив у розмір дверей палацу Медічі, а це аж 8 метрів.

Первинний будинок був облицьований рустом і був схожий на фортецю; розташовувався на схилі, а внутрішній двір був повернутий у сад. Але у Пітті не вистачило грошей, щоб добудувати палац. Нікколо Макіавеллі вказував, що Пітті не зупинявся ні перед чим, аби здобути гроші на будівництво і приймав подарунки, хабарі, навіть злочинців на роботу. У політичному та фінансовому протистоянні перемогла родина Медічі, які перехопили палаццо та змусили Пітті емігрувати.

У 1549 році будівлю купила іспанка, дочка віце-короля Неаполя Елеонора Толедська, дружина герцога Козімо І Медичі.

З 1558 почалися роботи з розширення будівлі під керівництвом Бартоломео Амманнаті та його учнів. Фасад досягнув 205 метрів у довжину і 38 метрів у висоту. Також архітектор оздобив внутрішній двір, зробив чітке членування орнаменту стін у стилістиці маньєризму, застосовуючи пілястри та напівкруглі арки.

Після згасання роду Медічі, палацом володіла династія герцогів Лотарингії, а у XIX столітті — родина королів Італії. Палац став дуже популярним, що у багатьох країнах робили його копії (наприклад, так зване Крило Нібелунгів, резиденція у Мюнхені).

Не залишились без уваги і два велетенські корпуси садового фасаду, зведені Бартоломео Амманаті. Це від них відштовнувся французький архітектор Соломон де Брос, коли робив в Парижі проект резиденції для королеви Франції Марії Медичі, який назвали Люксембурзький палац. Де Брос багато чого зробив по-своєму, але взірцем був Палаццо Пітті.

• 
  Внутрішній двір палаццо Пітті і вигляд у сади Боболі, гравюра 1664 р.
• 
  Арх.Бартоломео Амманаті, внутрішній двір палаццо Пітті і Сади Боболі.
• 
  Площа перед палацом Пітті, сучасний вигляд.
• 
  Худ. Аньоло Бронзіно. Елеонора Толедська, що придбала палац Пітті.

Зараз палаццо є найбільшим з музеїв Флоренції. В ньому розташовані:

• Палатинська галерея
• Галерея сучасного мистецтва: подані твори італійських живописців XIX століття (особливо шедеври флорентійської групи «Мак'яйолі»
• Музей срібла (Флоренція): знаходиться унікальна колекція ваз Лоренцо Пишного, давньоримські амфори, зразки з Візантії та Венеції.
• Музей порцеляни
• Музей екіпажів і карет
• Галерея костюмів (найбільший у Італіїмузей історії моди).
• Сади Боболі: парк-музей поруч із Палаццо Пітті. Облаштовували парк Ніколо Тріболо, Амманаті Бартоломео; у зведенні і проектуванні кількох гротів брав участь Джорджо Вазарі.

• 
  Худ. Алессандро Аллорі. Фреска на селі з гербом Медічі, лоджия Фердинандо І.
• 
  Худ. Джованні ді Сан Джованні. Алегорія Слави і мандрівні філософи, фреска
• 
  Худ. П'єтро да Кортона, «Золота доба»
• 
  Худ.П'єтро да Кортона, «Залізна доба»

Палатинська галерея прикрашена біло-золотавою ліпниною, шовковими шпалерами, цінними гобеленами у стилі бароко. У міфологічних залах містяться оригінальні полотна.

Зал Прометея:

• Філіппо Ліппі «Богородиця з Дитятком» («Тондо Бартоліні», 1450) — найбільша кругла картина XV ст.;
• Сандро Боттічеллі «Портрет молодої жінки» (Красива Сімонетта", 1475) — за деякими припущеннями на цій картині зображена Симонетта Веспуччі, яка була коханою Джуліано Медічі та вважалася першою красунею флорентійського Ренесансу.

Зал Одіссея:

• Філіппіно Ліппі (син Філіппо Ліппі) «Смерть Лукреції» (1472);
• Рафаель Санті «Бородиця з Дитятком» («Мадонна дель Імпаннтана», 1514) — взагалі у Палаццо Пітті є одинадцять картин Рафаеля;
• Людовіко Карді Чіголі «Ось чоловік» («Esse Homo», 1606) — назвою картини слугують слова Понтія Пілата, які він промовив до народу Єрусалима з метою отримати співчуття до збичованого Ісуса Христа.

Зал Виховання Юпітера:

• Мікеланджело Мерізі де Караваджо «Сплячий Амур» (1608) — у рентгенівських дослідженнях 1986 року було виявлено, що картина перероблялася живописцем декілька разів. Караваджо змінював положення руки і крил, закрив темним фоном тварин і рослини.
• Крістофано Аллорі «Юдита з головою Олоферна і служницею» (1580) — зразок наближення до реалізму серед «реформаторської» течії.

  

Зал Іліади:

• Рафаель Санті «Жіночий портрет» («Ла Гравіда», «Вагітна», 1507);
• Андреа дель Сарто «Внебовзяття Богоматері» («Ассунта Панчатікі», 1523);
• Артемізія Джентілескі «Юдита» (1614—1620).

Зал Сатурна:

• Рафаель Санті «Портрет Аньоло і Магдалини Доні» (1505—1506) — Аньоло Доні був багатим торговцем вовною, що одружився з дочкою Джованні Строцці. Також у цьому залі знаходяться інші роботи Рафаеля: «Богородиця з дитятком і святими» («Мадонна під балдахіном», 1508), «Видіння пророка Єзекиїла» (1518)
• Андреа дель Сарто «Суперечка про Пресвяту Трійцю» (1517).

Зал Юпітера:

• Андреа дель Сарто «Іван Хреститель в молодості» (1523);
• Рафаель Санті «Портрет жінки з покривалом» («Ла Велата», 1516) — вважають, що моделлю для роботи була кохана Рафаеля Форнаріна.

Зал Марса:

• Пітер Пауль Рубенс «Наслідки війни» (1638) — художник показав своє ставлення до тридцятирічної війни, яка потрясла Європу у 1618—1648 рр.; «Чотири філософи» (1612);
• Антоніс ван Дейк «Портрет Кардинала Гвідо Бентівольо» (1625);
• Тіціан Вечелліо «Портрет Іпполіто де Медічі в угорському костюмі» (1533)

Зал Аполлона:

• Тіціан Вечелліо «Марія Магдалина» (1535);
• Андреа дель Сарто «Оплакування мертвого Христа» (1524).

Зал Венери:

• Тіціан Вечелліо «Портрет П'єтро Аретіно» (1545) — П'єтро був письменником, публіцистом, близьким приятелем Тіціана; «Красуня» («Ла Белла», 1536)
• Пітер Пауль Рубенс «Повернення селян з лану» (1640)

У Палатинській галереї також зберігаються роботи венеційців Тінторетто, Джорджоне, Муріло.

• 
  Андреа дель Сарто, Оплакування Христа, 1523
• 
  Рафаель Санті, Донна Велата, 1514 р.
• 
  Тиціан, Іпполіто Рімінальді
• 
  Худ. Рубенс. «Чотири філософа» (1611-12).Палаццо Пітті, Флоренція Ян Вовелій, фламандський філософ-стоїк Юст Ліпсій, брат художника Пилипп (учень Ліпсія), сам Рубенс;
• 
  Худ.Крістофано Аллорі, «Юдита з відрубаною головою Олоферна», галерея Пітті.
• 
  Андреа дель Сарто, оплакування Христа
• 
  Мазо да Сан Фріано, Елена Гадді Квартезі
• 
  Худ. Людольф Бакхейзен, «Шторм», галерея Пітті.

Надзвичайно повно представлені митці доби маньєризму, переважно з Флоренції (художники та скульптори):

• Андреа дель Сарто
• Якопо Понтормо
• Фра Бартоломео
• Себастьяно дель Пьомбо
• Франческо Сальвіаті
• Бронзіно
• Крістофано Аллорі
• Джорджо Вазарі
• Баччо Бандінеллі

Серед скульптур зустрічаються як оригінали, так і копії, але це копії уславлених античних зразків (Геракл Фарнезе, Антіной ск. Альбані тощо).

• 
  Маркус Герартс, королева Англії Єлизавета І.
• 
  Карло Дольчі. портрет Айнолфо де Барді
• 
  Майстерня Рубенса, портрет Жоржа Віллерса, графа Букінгема
• 
  Андреа дель Сарто, Св. Іван Хреститель

Добу 17 століття репрезентують твори як митців Італії, так і майстрів інших мистецьких центрів, що відобразило нову мистецьку реальність. Італія втрачала художню ініціативу, а митці інших країн роками працюють в країні, а їх твори вже нічим не поступаються творам місцевих майстрів. Інтернаціональне мистецтво доби європейського бароко представляють картини:

• Караваджо і караваджисти (Гверчіно, Доменіко Фетті, Карло Дольчі Артемісія Джентілескі),
• Сальватора Рози
• Рубенса,
• Хосе де Рібери,
• Ван Дейка,
• Людольфа Бакхейзена,
• Дієго Веласкеса
• Франсіско де Сурбарана,
• Віллема ван Альста,
• Бартоломео Естебана Мурільйо,
• Франса Поурбюса тощо.

Відомі представники бароко зараз доповнені творами « художників реальності», серед яких:

• Крістофоро Мунарі
• Джакомо Черуті, невелика кількість картин представників голландського реалізму 17 століття. Тяжіння до незвичного, притаманне реалістичній гілці бароко, відображене в картинах з зображенням собак, двоголової вівці та колекції натюрмортів (Крістофоро Мунарі, жінка художниця Джованна Гарцоні, Віллем ван Альст, Ян Давідс де Хем, Ян ван Кессель, Отто Марсеус ван Шрек).

• 
  Джованна Гарцоні. «Інжир і квіти»
• 
  Анонім 17 ст. Собаки і кішка
• 
  Бартоломео Бімбі. «Двоголова вівця».
• 
  Джованні Мартінеллі. « Півонії, маки, троянди і спаржа»
• 
  Ян ван Кессель старший, «Натюрморт з морськими тваринами»

Новітні течії зламу 17 — 18 строліть, пейзажі, портрети і поодинокі твори митців 19 століття представляють:

• Гаспар ван Віттель (Гаспаро Ванвітеллі, 1656 —1736)
• Шарль-Андре ван Лоо (1705 —1765)
• Антон Доменіко Габбіані
• Луїджі Адемолло (1764 —1849)
• Франческо Хойєс (1791 —1882)
• Антоніо Пучінеллі(1822 —1897)
• Філіппо Паліцці (1818 —1899)
• Кристіано Банті (1824 —1904)
• Джованні Фатторі (1825 —1908)

• 
  Кристіано Банті, Жінка на терасі
• 
  Філіппо Паліцці, Хлопці пустуни
• 
  Антоніо Пучінеллі, невідома з родини Мароккі
• 
  Джованні Фатторі, автопортрет

• Ніколо Макіавеллі «Історія Флоренції», Л, 1973 пер. Н. Я. Ріковой, (рос).
• Фёдорова Е. В. «Знаменитые города Италии», М, 1975 (рос).

• Флоренція, що квітне у віках. Пам'ятки архітектури і твори мистецтва : [фотоальбом] / [упоряд.: В. Волошин, О. Петрук, Я. Петрук, Н. Семеген]. – Л.; Флоренція : Дизайн-Студія "Папуга", 2013. – 300 с. : іл.

1. ↑ Cultural Objects Name Authority
   d:Track:Q110250907d:Track:Q11409212
2. ↑ Vasari G. Vies des peintres, sculpteurs et architectes — Paris: 1841. — Vol. 2. — P. 181.
   d:Track:Q107820146d:Track:Q128027d:Track:Q90
3. ↑ Vasari G. Lives of the Most Excellent Painters, Sculptors, and Architects — Henry George Bohn, 1850. — Vol. 1. — P. 455.
   d:Track:Q116869870d:Track:Q128027d:Track:Q5580808
4. ↑ Vasari G. Les Vies des meilleurs peintres, sculpteurs et architectes — Paris: 1903. — Vol. 1. — P. 266.
   d:Track:Q110548580d:Track:Q128027d:Track:Q90
5. ↑ https://www.uffizi.it/palazzo-pitti
6. ↑ archINFORM — 1994.
   d:Track:Q265049
7. ↑ ^{а б} Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2022.
   d:Track:Q112132470
8. ↑ ^{а б} Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2023.
   d:Track:Q120783133
9. ↑ ^{а б} https://brunelleschi.imss.fi.it//itineraries/place/PalazzoPitti.html
10. ↑ ^{а б} Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2024.
    d:Track:Q124818240