Паоло Барізон — Вікіпедія

Паоло Барізон
Особисті дані
Народження	23 червня 1936(1936-06-23)
	Вітторіо-Венето, Тревізо, Венето, Італія
Смерть	17 квітня 1979(1979-04-17) (42 роки)
	Андора, Провінція Савона, Лігурія, Італія
Поховання	Turin Park Cemeteryd
Громадянство	Італія
Позиція	фланговий півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1953–1954 «Вітторіо Венето» ? (?) 1954–1957 «Венеція» 68 (20) 1957–1960 «Дженоа» 71 (30) 1960–1963 «Мілан» 47 (14) 1963–1965 «Сампдорія» 57 (19) 1965–1967 «Рома» 62 (13) 1967–1970 «Наполі» 54 (7) 1970–1971 «Тернана» 31 (10) 1971–1972 «Белларія» 31 (17) 1972 «Торонто Метрос» 8 (3) 1973–1974 «Леванте Дженова» 28 (10)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1959–1966 Італія 9 (6)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1976 «Мілан» 1977–1978 «Про Патрія»
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.
Паоло Барізон у Вікісховищі

Паоло Барізон (італ. Paolo Barison; нар. 23 червня 1936, Вітторіо-Венето — пом. 17 квітня 1979, Андора) — італійський футболіст, що грав на позиції флангового півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер.

Виступав, зокрема, за «Дженоа», «Мілан» та «Наполі», а також національну збірну Італії.

У дорослому футболі дебютував 1953 року виступами за команду «Вітторіо Венето» з рідного міста, в якій провів один сезон, після чого перейшов у «Венецію», з якою у сезоні 1955/56 виграв Серію С і вийшов у другий дивізіон.

Своєю грою за останню команду привернув увагу представників тренерського штабу «Дженоа» з Серії А, до складу якої приєднався влітку 1957 року. Відіграв за генуезький клуб наступні три сезони своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Дженоа», був основним гравцем команди і одним з її головних бомбардирів, маючи середню результативність на рівні 0,42 голу за гру першості. Згодом був включений до Зали слави «Дженоа»^[1].

Влітку 1960 року, після того як «Дженоа» було позбавлене футбольною федерацією усіх набраних у попередньому сезоні очок і відправлене у нижчій дивізіон, Барізон уклав контракт з «Міланом», у складі якого провів наступні три роки своєї кар'єри гравця. Барізон не був основним гравцем команди, але за цей час виборов титул чемпіона Італії та став володарем Кубка чемпіонів УЄФА.

Згодом, з 1963 року, по два сезони грав у складі клубів «Сампдорія» та «Рома».

З 1967 року три сезони захищав кольори команди клубу «Наполі», ставши в першому з них віце-чемпіоном Італії.

У сезоні 1970/71 років захищав кольори клубу Серії В «Тернана», після чого перейшов на запрошення свого друга і тренера «Белларії» Гастоне Беана у цю команду, що грала у Серії D.

Згодом у 1972 році провів кілька матчів за канадський «Торонто Метрос» в НАСЛ^[2] і повернувся до Італії, де завершив ігрову кар'єру у клубі «Леванте Дженова» з Серії D, за яку виступав протягом 1973—1974 років.

28 лютого 1958 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії в товариській грі проти збірної Іспанії (1:1).

У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1966 року в Англії, де зіграв у двох матчах проти Чилі (2:0), в якому забив гол, і Північної Кореї (0:1). Ця несподівана поразка від корейців, яка не дозволила Італії вийти з групи, стала останнім матчем для Паоло у футболці збірної.

Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 9 років, провів у формі головної команди країни лише 9 матчів, забивши 6 голів.

Розпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, в червні 1976 року, очоливши на п'ять зустрічей тренерський штаб «Мілану» після відставки Джованні Трапаттоні^[3].

Згодом у 1977—1978 роках тренував «Про Патрію».

Вранці у вівторок 17 квітня 1979 року на Автостраді дей Фьйорі (A10) поблизу Андори, Барізон, який повертався в Турин на Fiat 130 Coupé, не впорався з керуванням і загинув^[4]. Його друг і колишній партнер по «Мілану» Луїджі Радіче був поранений, але зумів вижити^[5].

Чемпіонат			Ліга
Сезон	Клуб	Ліга	Ігри	Голи
Італія			Ліга
1954-55	«Венеція»	Серія C	6	0
1955-56			33	9
1956-57		Серія B	29	11
1957-58	«Дженоа»	Серія A	21	11
1958-59			27	14
1959-60			23	5
1960-61	«Мілан»		11	5
1961-62			22	6
1962-63			14	3
1963-64	«Сампдорія»		24	13
1964-65			33	6
1965-66	«Рома»		32	6
1966-67			30	7
1967-68	«Наполі»		20	4
1968-69			21	2
1969-70			14	1
1970-71	«Тернана»	Серія B	31	10
1971-72	«Белларія»	Серія D	31	17
США			Ліга
1972	«Торонто Метрос»	НАСЛ	8	3
Країна	Італія		422	133
	США		8	3
Всього			430	141

 Статистика матчів і голів за збірну —  Італія

Дата	Місто	Господарі	Результат	Гості	Турнір	Голи	Примітки
28/02/1959	Рим	Італія	1 – 1	Іспанія	товариський матч	-
01/05/1965	Флоренція	Італія	4 – 1	Уельс	товариський матч	1
01/11/1965	Рим	Італія	6 – 1	Польща	Відбір до ЧС 1966	3
09/11/1965	Глазго	Шотландія	1 – 0	Італія	Відбір до ЧС 1966	-
14/06/1966	Болонья	Італія	6 – 1	Болгарія	товариський матч	1
18/06/1966	Мілан	Італія	1 – 0	Австрія	товариський матч	-
29/06/1966	Флоренція	Італія	5 – 0	Мексика	товариський матч	-
13/07/1966	Сандерленд	Італія	2 – 0	Чилі	ЧС 1966 - перший етап	1
19/07/1966	Мідлсбро	Північна Корея	1 – 0	Італія	ЧС 1966 - перший етап	-
Усього		Матчів	9		Голів	6

Титули і досягнення

[ред. | ред. код]

• Чемпіон Італії (1):

«Мілан»: 1961–1962

• Володар Кубка чемпіонів УЄФА (1):

«Мілан»: 1962–1963

Примітки

[ред. | ред. код]

1. ↑ LA LISTA DEI 200 — HALL OF FAMERS - [Архівовано 16 серпня 2013 у Wayback Machine.] genoacfc.it
2. ↑ Paolo Barison nasljerseys.com
3. ↑ Paolo BARISON magliarossonera.it
4. ↑ La storia siete voi: il Bisonte, Paolo Barison
5. ↑ Quotidiano l'Unità del 18 aprile 1979, pag. 5.

Посилання

[ред. | ред. код]

• Дані про гравця в «Енциклопедії футболу». (італ.)
• Паоло Барізон на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
• Паоло Барізон на сайті ФІФА (англ.)

Портал «Біографії»   Портал «Футбол»