Парламент Японії — Вікіпедія

Парламент Японії яп. 国会
Загальна інформація:
Юрисдикція:	Японія
Тип:	двопалатний парламент
Палати:	Палата представників Палата радників
Дата заснування:	20 травня 1947
Попередник:	Imperial Diet
Палата представників Японії:
Палата радників Японії:
Депутатів:	248
Адреса:
Адреса:	Будинок Парламенту Японії
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Парламент Японії

Парла́мент Япо́нії (яп. 国会, こっかい, коккай, «Державна Рада»; англ. The National Diet of Japan) — єдиний двопалатний законодавчий орган держави Японія. Найвищий орган державної влади в країні. Організація, структура, права і обов'язки Парламенту визначаються чинною Конституцією Японії та Законом про Парламент 1947 року. Складається з Палати представників і Палати радників. Заснований 3 травня 1947 року^[1] у зв'язку з набуттям чинності нової Конституції Японії. Замінив собою попередній найстаріший законодавчий орган в Азії — Імперський Парламент Японії (Імперська рада, 帝国議会^[2]), заснований 1889 року^[3]. Засідання Парламенту проходять у токійському Будинку Парламенту Японії.

Парламент Японії — це орган державної влади, який представляє японську націю і виконує її волю^[4]. Чинна Конституція Японії визнає його «найвищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом держави»^[5]. Найвищий орган державної влади означає те, що Парламент — це головна політична установа японської держави, що безпосередньо виступає від імені усієї японської нації, носія державного суверенітету, і має статус, необхідний для здійснення волевиявлення цієї нації. Єдиний законодавчий орган держави означає те, що лише Парламент має монопольне право на прийняття японських законів, а інші органи державної влади не можуть перебрати на себе його повноваження. Винятком з цього правила є право обох Палат Парламенту^[6] та Верховного Суду Японії^[7] самостійно встановлювати правила поведінки у своїх установах^[8].

Парламент Японії є двопалатним законодавчим органом. Він складається з нижньої Палати представників та верхньої Палати радників^[9]. Двопалатна система була запозичена японцями у європейських конституційних монархій 19 століття і була втілена в Імперському Парламенті Японії 1890–1947 років. Він складався з нижньої Палати представників та верхньої Палати перів. Після поразки Японії у Другій світовій війні, американська окупаційна влада планувала впровадити в країні однопалатну систему, проте японський уряд наполіг на збереженні традиційної системи^[8].

Організаційними відмінностями двох Палат японського Парламенту є різниця в чисельності депутатів і термінах їхніх повноважень, різниця у віковому цензі для кандидатів в депутати, а також відмінності в системі виборчих округів. Головною відмінністю Палат є різниця в повноваженнях^[8].

Палата представників безпосередньо виступає від імені японської нації і має ширші права ніж Палата радників. Зокрема, вона першою обговорює питання державного бюджету і затверджує його, приймає закони, ратифікує міжнародні угоди, призначає Прем'єр-міністра і може висловлювати недовіру уряду^[8].

Палата радників має менше повноважень ніж Палата представників. Її завданням є перевірка і допрацювання рішень нижньої палати, виходячи з загальнонаціональних інтересів^[10][8].

Кількість депутатів Палати представників становить 480 осіб, термін повноважень яких триває 4 роки^[11]. Протягом 1947–1994 років вони обиралися за мажоритарною системою середніх виборчих округів. З 1994 року було запроваджено змішану систему, за якою 300 депутатів стали обиратися за мажоритарною системою малих виборчих округів, а 180 депутатів — за партійними списками відповідно до пропорційної виборчої системи^[8].

Кількість депутатів Палати радників становить 252 особи, термін повноважень яких триває 6 років^[12]. Протягом 1947–1982 років 100 депутатів обиралися в єдиному загальнонаціональному виборчому окрузі, а 152 депутати — в префектурних округах. 1982 року вибори по загальнонаціональному округу були замінені виборами на пропорційній основі, в результаті чого 96 депутатів стали обиратися за партійними списками відповідно до пропорційної системи, а 146 депутатів — за виборчими округами мажоритарної системи. Через подібність способів обрання обох Палат після 1990-х років, Палату радників інколи називають «калькою» Палати представників^[8].

Число мажоритарних виборчих округів та їхнє розташування залежать від кількості та густоти населення. Вони визначаються на основі даних загальнонаціональних переписів. Через демографічні зміни реформування округів проводилися 5 разів. Попри це кількість депутатів, які можуть бути обраними в окрузі, різнитися залежно від округу, що дає підстави говорити про нерівномірне представництво усіх регіонів в Парламенті^[8].

Кожна палата має власних керівних осіб — голову^[13], заступника голови^[14], тимчасового голову^[15], голів постійних комітетів^[16] і генерального секретаря^[17][8].

Голова і його заступник обираються з числа депутатів палат. Термін їхніх повноважень відповідає депутатському терміну тієї чи іншої палати. Голова підтримує порядок в палаті, керує її засіданнями, наглядає за адміністративною роботою палати і представляє палату всередині країни і закордоном. У випадку хвороби, смерті або відсутності голови його обов'язки виконує заступник голови. Якщо відсутні і голова, і його заступник, обирається тимчасовий голова палати, який виконує функції голови^[8].

Голови постійних комітетів обираються з числа членів постійних комітетів і керують їхньою роботою^[8].

Генеральні секретарі палат обираються з числа чиновників, які не є депутатами Парламенту. Вони завідують адміністративною роботою під наглядом голів палат і підписуються на офіційних документах^[8].

Обидві палати мають два типи комітетів: постійні та особливі. Число постійних в кожній з них становить 17. Депутат повинен бути членом хоча би одного постійного комітету. Кількість особливих комітетів невизначена — вони створюються тимчасово за необхідністю, для розгляду питань, якими не займаються постійні комітети. Місця в комітетах розподіляються рівномірно і пропорційно між членами усіх парламентських партій і угруповань^[8].

Комітети є місцем обговорення законопроєктів, які потім виносяться на розгляд пленарного засідання палат^[18]. Така система обговорення дозволяє безсторонньо проаналізувати і покращити законопроєкт. Комітети відіграють важливу роль у прийнятті парламентських рішень, через що інколи називаються «малими законодавчими органами»^[8].

Парламенту належить Національна парламентська бібліотека Японії, яка є допоміжним органом, незалежним від жодної з Палат.

Крім цього при Парламенті діють Комітет для розгляду справ суддів і Суд для процедури імпечменту суддів. Вони утворені згідно з Конституцією для розгляду справ у порядку імпічменту для тих суддів, проти яких була відкрита справа щодо усунення їх з посади.

Кожна з Палат має чергові, тимчасові і особливі засідання. Рішення приймаються більшістю голосів депутатів.^[19]

Парламент Японії // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)

• 矢島孝一著『国会』東京: 行研出版局、1987年 (яп.)
• 藤本一美編『国会機能論 : 国会の仕組みと運営』東京: 法学書院、1990年　(яп.)
• 大山礼子著『国会学入門』東京: 三省堂、1997年　(яп.)
• 浅野一郎編『著国会事典 : 用語による国会法解説』 第3版補訂版、東京: 有斐閣、1998年　(яп.)
• The National Diet of Japan: the Constitution of Japan, the Diet Law, the Rules of the House of Councillors, the Rules of the House of Representatives. Tokyo: House of Councillors, 1983. (англ.)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Diet of Japan

• Офіційний сайт Палати Представників [Архівовано 21 березня 2014 у Wayback Machine.] (яп.), (англ.)
• Офіційний сайт Палати Радників [Архівовано 2 вересня 2009 у Wayback Machine.] (яп.), (англ.)
• Офіційний сайт Парламентської Біліотеки Японії: новини, джерела, інформація [Архівовано 6 січня 2007 у Wayback Machine.] (яп.), (англ.)
• Пошукова система протоколів засідань Парламенту Японії [Архівовано 25 квітня 2007 у Wayback Machine.] (яп.)