French
DeutschПітер Лорре — Вікіпедія
| Пітер Лорре англ. Peter Lorre | ||||
|---|---|---|---|---|
| нім. Peter Lorre | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | Ladislav (László) Löwenstein | |||
| Народився | 26 червня 1904 Ружомберок, Австро-Угорщина[1] | |||
| Помер | 23 березня 1964 (59 років) Лос-Анджелес, Каліфорнія, США | |||
| Поховання | Голлівуд-Форевер | |||
| Громадянство |  США | |||
| Діяльність | актор, режисер, сценарист | |||
| Заклад | Warner Brothers | |||
| Роки діяльності | 1922—1964 | |||
| У шлюбі з | Каарен Верне, Celia Lovskyd і Annemarie Brenningd[2] | |||
| IMDb | nm0000048 | |||
| Нагороди та премії | ||||
| | ||||
 [[commons:Category:Peter Lorre|Пітер Лорреангл. Peter Lorre]] у Вікісховищі | ||||
Пітер Лорре (нім. Peter Lorre; справжнє ім'я — Ладислав (Ласло) Левенштайн, угор. László Löwenstein, словац. Ladislav Löwenstein; 26 червня 1904, Ружомберок — 23 березня 1964, Лос-Анджелес) — австрійський і американський актор театру і кіно, режисер, сценарист.
Пітер Лоррен народився в місті Ружомберокі в Татрах (нині — Словаччина) в сім'ї службовця місцевої текстильної фабрики, угорського єврея Алоїза Лайоша Левенштайна (27.1.1877 — 1958), родом з Ченге, і його дружини Ельвіри Фрайшбергер (бл. 1883 — 17.4.1908), місцевої уродженки.
В 1908 році мати Лорре померла, і батько одружився знову — на її кращій подрузі Мелані Кляйн. У цьому шлюбі народилося двоє дітей — Еліза (17.7.1909) і Гуго. Деякий час сім'я, за службовим обов'язком батька, жила в румунському місті Браїла, де Ладислав відвідував приватну німецьку школу, а з вересня 1913 року — в Відні. Там Ласло ходив в реальну гімназію. У березні 1915 року Алоїз був покликаний в армію, і сім'я переселилася в Медлінг поблизу Відня, щоб менше платити за квартиру. Уже в наступному році батько повернувся з Східного фронту в чині обер-лейтенанта, демобілізований після важкого поранення в легеню, і в 1917 році сім'я знову оселилася в столиці, де батько отримав роботу на збройовій фабриці Штейр . У тому ж році було придбано невеликий маєток в Каринтії, де сім'я проводила частину року (згодом ця територія увійшла до складу Югославії).
У 1922 році Лорре закінчив школу і почав за бажанням батька вивчати банківську справу. Працював помічником в обмінному пункті Англо-Австрійського банку, потім — службовцем у віденській філії чеського Жівностенського банку, але незабаром спровокував своє звільнення. Захопившись театром, він відвідував літературні кафе міста, в тому числі знамените кафе Централь, де збиралися літературно-артистичні кола. Був прийнятий в трупу театру імпровізації Якоба Морено; імпровізаційний метод пізнього засновника «психодрами» істотно вплинув на виразні засоби Ладислава; протягом усього свого життя він серйозно захоплювався психоаналізом.
Від Морено він отримав псевдонім Пітер Лорре ще до того, як Лео Міттлер запросив його в театр в Бреслау. В 1925–1926 роках він виступав в Цюриху, в 1926–1928 роках — в Відні. На рубежі 20-х і 30-х років, виступаючи в «Фольксбюні», Лорре брав участь в експериментах Брехта по створенню «епічного театру» і виробленню нового стилю виконання на Шіффбауердамм[3]. Навесні 1929 року Бертольт Брехт доручив Пітеру Лорре роль Фабіана в п'єсі «Сапери в Інгольштадті» Марілуіза Фляйсер. 1931 року він зіграв головну роль — Гелі Гея — в п'єсі Брехта «Людина є людина» («Що той солдат, що цей»), поставленої автором у Державному театрі; проте «епічна» манера виконання не була прийнята: багатьом здалося, що Лорре грає просто погано[4]. Але через кілька місяців він став зіркою, зігравши свою першу роль в кіно — дітовбивцю Бекерт у фільмі Фріца Ланга «М». Він продовжив роботу в театрі і знімався в невеликих, як правило, комічних ролях в кіно.
4 березня 1933 року, після приходу нацистів до влади, єврей Лорре покинув Німеччину — спочатку він вирушив до Відня, потім до Парижа. 1934 року в Лондоні він зіграв чарівного лиходія в гічкоківському фільмі «Людина, яка занадто багато знала». Як розповідав Альфред Гічкок в інтерв'ю Франсуа Трюффо "на участі Пітера Лорре наполягав я. Він знімався у Фріца Ланга в «М» і в моєму фільмі повинен був зіграти свою першу роль в британському кіно. У нього гостре почуття гумору. Йому дали кличку «ходячий редингот», тому що він ходив в пальто до п'ят "[5]. Погано володіючи англійською, він був змушений зазубрити свій текст на слух. Під час знімання Лорре одружився з актрисою Цецилією Львівською (пізніше Селія Ловськи).
У липні 1934 року з контрактом студії «Коламбія» він поїхав в Голлівуд, де йому довелося грати злісних і підступних іноземців. Першим голлівудським фільмом Лорре стала картина «Божевільна любов» (1935), де він зіграв божевільного вченого д-ра Гоголя, пришивши руки мертвого вбивці чоловікові жінки, в яку закоханий. В 1937–1939 роках він зіграв головну роль в восьмисерійному фільмі про пригоди японського слідчого і шпигуна містера Мото (паралельно в американських кінотеатрах йшов схожий і відоміший серіал про Чарлі Чана). Сам актор не любив ці фільми, але вони приносили дохід студії, а у Лорре зростала кількість прихильників.
В 1940 році Лорре знявся у фільмі «Ти дізнаєшся» з колегами по фільмах жахів — Лугоши Бела і Борис Карлофф.
Пітер Лорре був популярним як характерний персонаж в пригодницьких фільмах. Він блиснув в ролях пройдисвітів: Джоеля Каіро в «Мальтійському Соколі» (1941) і Угарте в культовому фільмі «Касабланка» (1942).
В 1941 році Пітер Лорре отримав американське громадянство.
Після Другої світової війни кінокар'єра Пітера пішла на спад, внаслідок чого він переключився на роботу в театрі і на радіо. 1949 року він повернувся до Європи. У Німеччині в якості співавтора сценарію, режисера і виконавця головної ролі поставив фільм «Втрачений» (1951). Однак фільм, на який він покладав великі надії і який дався йому з великими труднощами, в прокаті успіху не мав. Зі своєю третьою дружиною Аннемарі Бреннінг Лорре повернувся в США, де грав в театрі, знімався на телебаченні і в кінофільмах, де найчастіше використовувався його образ «страшилки». 1954 року зіграв лиходія Ле Шифра в телепостановці «Казино Рояль», разом з Баррі Нельсоном, який виконав роль Джеймса Бонда. 1957 року зіграв комісара Бранкова у фільмі Шовкові панчохи.
На початку 60-х він працював з режисером Роджером Корманом в декількох популярних малобюджетних фільмах.
Пітер Лорре помер від інсульту в 1964 році. Його тіло кремували, а прах поховали на голлівудському меморіальному кладовищі (зараз воно називається «Голлівуд Навічно»). Вінсент Прайс зачитав на похоронах надгробну промову.
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Роль | |
|---|---|---|---|---|
| 1931 | ф | М | M | Ганс Бекерт |
| 1934 | ф | Людина, яка занадто багато знала | The Man Who Knew Too Much | Ебботт |
| 1935 | ф | Шалене кохання | Mad Love | доктор Гоголь |
| 1935 | ф | Злочин і покарання | Crime and Punishment | |
| 1936 | ф | Секретний агент | Secret Agent | Генерал |
| 1939 | ф | Останнє попередження містера Мото | Mr. Moto's Last Warning | |
| 1940 | ф | Дивний вантаж | Strange Cargo | міс'є Піг |
| 1940 | ф | Незнайомець на третьому поверсі | Stranger on the Third Floor | Незнайомець |
| 1941 | ф | Вони зустрілися в Бомбеї | They Met in Bombay | капітан Чанг |
| 1941 | ф | Мальтійський сокіл | The Maltese Falcon | Джоел Кайро |
| 1941 | ф | Особа під маскою | The Face Behind the Mask | Янош «Джонні» Сабо |
| 1941 | ф | Протягом усієї ночі | All Through the Night | Пепі |
| 1942 | ф | Касабланка | Casablanca | Угарте |
| 1942 | ф | Бугімен добереться до тебе | The Boogie Man Will Get You | шериф, доктор, голова психіатричної лікарні |
| 1944 | ф | Миш'як і старі мережива | Arsenic and Old Lace | доктор Герман Ейнштейн |
| 1944 | ф | Маска Димитріоса | The Mask of Dimitrios | Корнеліус Лайда |
| 1944 | ф | Конспіратори | The Conspirators | Ян Бернажскі |
| 1946 | ф | Три незнайомця | Three Strangers | Джонні Вест |
| 1946 | ф | Вердикт | The Verdict | Віктор Еммрік |
| 1946 | ф | Чорний ангел | Black Angel | містер Марко |
| 1946 | ф | Погоня | The Chase | Джино |
| 1947 | ф | Моя улюблена брюнетка | My Favorite Brunette | Кісмет |
| 1947 | ф | Хиткий пісок | Quicksand | Нік Драмошаг |
| 1949 | ф | Піщана мотузка | Rope of Sand | Підлабузник |
| 1953 | ф | Посрами диявола | Beat the Devil | Джуліус О'Хара |
| 1954 | ф | Казино «Рояль» | Casino Royale | Ле Шифр |
| 1954 | ф | 20 000 льє під водою | 20, 000 Leagues Under the Sea | Консель |
| 1956 | ф | Навколо світу за 80 днів | Around the World in 80 Days | стюард на пароплаві «Карнатік» |
| 1957 | ф | Шовкові панчохи | Silk Stockings | комісар Бранко |
| 1960 | ф | Запах таємниці | Scent of Mystery | Смайлі |
| 1962 | ф | Історії жаху | Tales of Terror | Монтрезор Херрінгбоун |
| 1963 | ф | Ворон | The Raven | доктор Адольфус Бедлоу |
| 1964 | ф | Комедія жахів | The Comedy of Terrors | Фелікс Гілл |
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118640623 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ https://ca.wikipedia.org/w/index.php?title=Peter_Lorre&oldid=24580561
- ↑ Брехт Б. Про експериментальний театр
- ↑ Брехт Б. До питання про критерії, які можна застосувати для оцінки акторського мистецтва (Лист до редакції «Берзой-Курір»)
- ↑ Читати онлайн «Кінематограф по Гічкоку» автора Трюффо Франсуа — RuLit — Сторінка 16
- Трюффо Ф. Гічкок / Переклад, фільмографія, примітки М. Ямпільського і Н. Ціркун. — М. : ейзенштейнівський центр досліджень кінокультури, 1996. — 224 с.
- Муський И. А. 100 великих зарубіжних фільмів. — М.: Віче, 2008. — 480 с. — 5000 екз. — ISBN 978-5-9533-2750-3.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пітер Лорре
- Ксенія Косенкова. Пітер Лорре проти «Пітера Лорре» («Сінематека»)
