Богач Петро Григорович — Вікіпедія

Петро Григорович Богач
Народився	30 січня 1918(1918-01-30) Соколівка (тепер Хмельницька область)
Помер	23 червня 1981(1981-06-23) (63 роки) Київ
Поховання	Байкове кладовище
Національність	українець
Діяльність	біофізик
Alma mater	Ніжинський педагогічний інститут
Галузь	фізіологія, біофізика
Заклад	КНУ імені Тараса Шевченка
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор біологічних наук
Відомі учні	Косенко А.Ф., Гройсман С.Д, Давиденко І.М., Лященко П.С.
Членство	НАНУ
Відомий завдяки:	дослідженнями нейрогуморальної регуляції роботи вісцеральних систем
Нагороди	премія АН СРСР імені академіка К. М. Бикова,

Петро́ Григо́рович Бо́гач (30 січня 1918, Соколівка — 23 червня 1981, Київ) — український науковець-фізіолог, біофізик. Доктор біологічних наук, професор, академік АН УРСР (1978).

Народився 30 січня 1918 року в селі Соколівці (теперЯрмолинецького району Хмельницької області). У 1937 році закінчив Ніжинський педагогічний інститут.

З 1939 року працював у Київському державному університету імені Тараса Шевченка. У 1952 році П. Г. Богач успішно захистив кандидатську дисертацію за темою «Моторна функція шлунково-кишкового тракту і вітамін В₁». У тому ж році він став спочатку заступником, а невдовзі — директором Науково-дослідного інституту фізіології університету.

З 1964 по 1973 роки П. Г. Богач працював завідувачем новоствореної кафедри біофізики. У 1960 році захистив докторську дисертацію на тему «Механізми нервової регуляції моторної функції тонкого кишечника», а у 1961 році отримав звання професора. У 1973 році після смерті професора П. Д. Харченка Петро Григорович очолив кафедру фізіології людини і тварин, на якій працював до 1979 року.

У 1972 році Петра Григоровича було обрано членом-кореспондентом, а у 1978 році — академіком АН УРСР. У 1972—1976 роках обіймав посади декана біологічного факультету, проректора з навчальної роботи та першого проректора Київського державного університету імені Тараса Григоровича Шевченка, а потім академіка-секретаря Відділення фізіології, біохімії та теоретичної медицини Президії Академії Наук УРСР (1978—1980). Наприкінці свого життя в 1980—1981 роках на прохання його учнів знову повернувся до Інституту фізіології університету.

Помер після тяжкої тривалої хвороби на 64-му році життя 23 червня 1981 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві (ділянка № 33, 50°25′3.90″ пн. ш. 30°30′3.50″ сх. д. / 50.4177500° пн. ш. 30.5009722° сх. д. / 50.4177500; 30.5009722).

Автор та керівник фундаментальних досліджень в області нейрогуморальних механізмів регуляції моторної діяльності травного апарату та ролі гіпоталамічної ділянки і лімбічної системи головного мозку в регуляції вегетативних функцій.

Описав цілий ряд раніше не відомих моторних рефлексів шлунково-кишкового тракту і створив теорію його періодичної діяльності. Запропонував нові варіанти датчиків рухової активності шлунково-кишкового тракту. Спростував дуже поширену у середині XX століття концепцію про передачу збудження на різні ділянки кишечника тільки по стінках травної трубки.

Відкрив основний закон рефлекторної регуляції рухової діяльності травного апарату. Описав новий вид електричної активності гладеньких м'язів і розробив низку питань генерації біопотенціалів. Встановив розташування центру споживання води в гіпоталамусі. Вперше показав, що гіпоталамічні нервові структури регулюють виділення соку підшлункової залози і жовчі, а також всмоктування речовин слизовою оболонкою тонкого кишечнику.

• Богач П. Г. Механизмы нервной регуляции моторной функции тонкого кишечника. К.: изд-во Киевского университета, 1961.
• Богач П. Г., Решодько Л. В. Алгоритмические и автоматные модели деятельности гладких мышц. К.: Наукова думка, 1979.

• Сторінка пам'яті П. Г. Богача
• фотоматеріали
• автореферат докторської дисертації П. Г. Богача (формат djvu, 665kB)