Пйотр Бажий — Вікіпедія

Пйотр Бажий
Народивсяневідомо
Помер24 жовтня 1569(1569-10-24)
КраїнаРіч Посполита
Діяльністьдипломат
ПосадаКоролівський секретар, каштелян Перемишляd і львівський староста[d]
РідОстрозькі
Герб
Герб

Пйотр Бажий гербу Корчак (варіанти прізвища Бажи, чи Бажа;[1] пом. 24 жовтня 1569) — шляхтич зі спольщеного руського роду, урядник та дипломат Королівства Польського, дипломат. Брат краківського воєводи, снятинського старости Станіслава Бажого.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Відомий як ревний католик, посол короля Сиґізмунда ІІ Августа. 1553 року став власником маєтків у Віднові, Сулимові. 1557 року став секретарем короля. Львівський староста з 1558 року. Король Сигізмунд ІІ Август у 1559 році дав йому наказ відібрати Гальшку Острозьку (тоді перебувала у монастирі домініканців Львова після втечі від формально законного чоловіка Л. Ґурки) в матері (Беати Косьцєлєцкої), віддати її законному чоловіку Лукашеві Ґурці, незважаючи на її спротив. Спочатку майже нічого не робив, але після незадоволення короля організував облогу монастиря, позбавив його доступу води — завдання виконав. 1562 року став перемиським каштеляном. 1563 року обороняв костел святого Мартина в Кракові від можливого захоплення іновірцями, завдяки цьому почав отримувати впливовіші посади. 1567 року був послом до Іспанії для вирішення справи неаполітанських боргів (завдання мав виконувати недбало, ліниво; після його смерті обов'язки виконували Вольскі, C. Гозій). Меценат письменників, літераторів (Миліус, Віґілантіус, Бенедикт Гербест хвалили його). Львівським старостою після нього став брат Анджей.[2]

Чоловік Катажини Дзядускої, після смерті вона вийшла заміж за Рафаїла Сенявського (шлюб після 1571 року).[3] 1565 року в нього народився син, якому міська громада Львова подарувала срібний позолочений келих («пугар», масою 3 гривні та 8 лютів), виконаний майстром-золотарем Геронімом.[4]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Михайловський В. Вищі урядники РУСЬКИХ воєводств Польського Королівства У 1506—1572 рр. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. — С. 87
  2. Lwów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 553. (пол.) — S. 553. (пол.)
  3. Kaniewska I. Sieniawski Rafał h. Leliwa (zm. 1592) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademja Nauk, 1996. — T. XXXVII/1. — Zeszyt 152. — S. 149. (пол.)
  4. Łoziński W. Złotnictwo lwowskie w dawnych wiekach: 1384—1640 [Архівовано 2014-08-11 у Wayback Machine.]. — Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1889. — S. 56. (пол.)

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]