Пльос — Вікіпедія

Пльос
Плёс
Герб Прапор
Країна	Росія
Суб'єкт Російської Федерації	Івановська область
Муніципальний район	Приволзький район
Код ЗКАТУ:	24220504000
Код ЗКТМО:	24620104001
Основні дані
Час заснування	1410 р.
Перша згадка:	1141 р.
Населення	1893 осіб (2016)
Поштові індекси	155555
Телефонний код	+7 49339
Географічні координати:	осіб (2016))_region:RU_ 57°27′ пн. ш. 41°30′ сх. д. / 57.45° пн. ш. 41.5° сх. д. / 57.45; 41.5
Висота над рівнем моря	54 м
Водойма	Волга
Найближча залізнична станція	Пльос
Влада
Вебсторінка	plyos-adm.ru
Міський голова	Карімов Тімербулат Олегович
Мапа
Пльос
Пльос у Вікісховищі

Пльос (рос. Плёс) — місто (з 1925^[1]) в Росії, у складі Приволзького району на півночі Івановської області. Розташоване на правобережних горбах Волги (Горьківське водосховище), у гирлі річки Шохонки, на відстані 18 км від Приволзька та 71 км від Костроми^[2]. Найвища точка міста — 54 м над рівнем р. Волги.

Населення — 1893 осіб (2016 р.). Один з головних туристичних центрів області. Промислові підприємства відсутні.

Назва міста походить від рос. плёс («широке місце річки», «плесо»). Волга тут і справді не петляє, а тече прямо, і саме ця природна особливість сприяла заснуванню міста.

Перша згадка місцевості з назвою «Пльос» належить до 1141 року: «Новгородський літопис» пише, що там спіймали посадника Якуна Мирославича, що втік від гніву новгородців у Суздаль, до двору князя Юрія Долгорукого. Точна дата заснування Пльоської фортеці невідома. Під час нашестя Батия вона була зруйнована, але місто продовжило існування. У 1408 році, коли син Дмитра Донського князь Василь І, перебуваючи у Костромі під час нападу татар на Москву, повелів звести тут укріплену митнично-сторожову заставу. Вибір місця пояснювався вигідним розташуванням: відкритий водний простір на плесі Волги уможливлював побачити противника з великої відстані.

Близько 1469 року місто відвідав Афанасій Нікітін, який згадав його в своїх дорожніх нотатках «Ходіння за три моря»^[3].

У 1778 році Пльос стає повітовим містом Костромського намісництва. З 1796 року — заштатне місто Нерехтського повіту Костромської губернії. У Пльосі були полотняні фабрики, дві солодівні, дві броварні, 10 кузень, казенний соляний склад, крамниці. Звідси возили рибу до царського столу. У 1812 році Пльос став одним з центрів формування загонів костромського народного ополчення. Промисловість в Іваново-Шуйському районі розвивалася швидкими темпами, і аж до 1871 року, до побудови залізниці «Іваново-Кінешма» Пльос був основним портом на Волзі для всього текстильного району.

Відтоді Пльос втрачає своє торгівельно-промислове значення і перетворюється на маленьке провінційне містечко, стаючи місцем відпочинку і творчості.

У місті діють: дошкільний освітній заклад (дитячий садок «Радуга»), середня школа, коледж бізнесу і туризму, дитяча школа мистецтв (музика, образотворче мистецтво), відділ спортивної школи (лижі), дитяча туристська база.

У місті збереглось кілька храмів:

• церква Воскресіння Христова (1817);
• дерев'яна Воскресенська церква (1699), перенесена в 1982 році з села Білюково Ільїнського району Івановської області;
• Троїцька церква (1808);
• Введенська церква (1828);
• Успінський собор (1698);
• церква Святої Варвари (1821);
• Преображенська церква;
• дерев'яна церква Архистратига Михаїла (1825), перенесена з села Антоново Приволзького району Івановської області

Висота найвищої дзвіниці (Варваринської) становить 35 м, висота дзвіниці Воскресенської церкви — 32,5 м, Троїцької церкви — 32 м, Успінського собору — 25 м. Кут нахилу дзвіниці Варваринської церкви — 10 градусів^[5].

• 
  Успінський собор на Соборній горі
• 
  Церква Святої Варвари
• 
  Дерев'яна Воскресенська церква
• 
  Кам'яна Воскресенська церква до реставрації
• 
  Кам'яна Воскресенська церква після реставрації

У 2010 місто включено в перелік історичних поселень федерального значення.

Музеї і виставкові зали

У 1982 році в Пльосі створений Пльоський державний історико-архітектурний і художній музей-заповідник, що об'єднує зараз три експозиції:

• Будинок-музей Левітана^[6];
• Музей пейзажу^[7];
• «Художні промисли Івановського краю»
• Музейно-виставковий комплекс «Присутствені місця»

У місті існують і приватні музеї: Музей давньоруської сім'ї, Музей первісного рибальства, Будинок-музей О. І. Тимофеєва. Роботи сучасних художників можна побачити у виставковій залі «Спільноти пльоських художників»^[8]. У місті також існують галерея Л. Г. Ніколаєва і артстудія В. Панченка^[9].

Пам'ятники і монументи

• 5 червня 2010 року відбулася церемонія відкриття після реставрації пам'ятника Ісааку Левітану (скульптор Н. В. Дидикін, архітектор В. Л. Новиков), приурочена до 600-річчя Пльоса^[10].
• Пам'ятник князю Василю I, засновнику другої пльоської фортеці, автор С. С. Альошин.
• Скульптура «Кішка», автор О. І. Ілларіонов. Прообразом скульптури стала кішка художника Віталія Панченка на кличку Муха, яка трагічно загинула, захищаючи своїх кошенят від собак^[11].
• Скульптура «Дачниця». Припускається, що її прообразом стала художниця Софія Кувшинникова, супутниця Левітана^[12].

• З 2006 року щоліта в Пльосі проводиться щорічний російський фестиваль моди «Плёс на Волге. Льняная палитра»^[13].
• З 2007 року в місті щороку проводиться Міжнародний кінофестиваль «Дзеркало» імені Андрія Тарковського.
• З 2008 року в Пльосі проходить Левітанівський музичний фетиваль.
• З 2015 року в Пльосі проводиться Дачний фестиваль імені Шаляпіна^[14]. Художній керівник фестивалю — Народний артист Республіки Башкортостан Аскар Абдразаков^[15].
• З 2017 року Пльос приймає програму Московського Великоднього фестивалю^[16].
• З 2017 року щоліта в місті проводиться Пльоський спортивний фестиваль^[17].
• З 2017 року в місті проводиться Пльоський анімаційний фестиваль^[18].
• 2018 рік був оголошений «Роком Італії в Пльосі»^[19]. Проект, реалізований за підтримки Посольства Італії в Москві і Міністерства культури Російської Федерації, тематично об'єднав великі події в Пльосі в 2018 році: Московський Великодній фестиваль, Дачний фестиваль імені Шаляпіна, Пльоський спортивний фестиваль, Пльоський анімаційний фестиваль^[20].

У місті розташований Будинок творчості Спілки театральних діячів Російської Федерації. У Пльосі, зокрема, знімали значну частину сцен фільму «Майже смішна історія». У кадр потрапило багато кутків міста.

• 1938: «Мінін і Пожарський», реж. Всеволод Пудовкін.
• 1959: «Дівоча весна», реж. Веніамін Дорман, Генріх Оганесян.
• 1966: «Течуть по Росії ріки» (документальний фільм).
• 1972: «Великі голодранці» реж. Лев Мирський.
• 1976: «Два капітани», реж. Євген Карелов.
• 1977: «Майже смішна історія», реж. Петро Фоменко.
• 1984: «Жорстокий романс», реж. Ельдар Рязанов.
• 1993: «Провінційний бенефіс», реж. Олександр Бєлінський.
• 1999: «Китайскій сервизъ», реж. Віталій Москаленко.
• 2006: «Золоте теля», реж. Уляна Шилкіна.

1 жовтня 2015 року головою Ради Пльоського міського поселення одностайно був обраний мільярдер Тімербулат Карімов^[21][22][23]. Після обрання Карімов заснував некомерційну організацію «Корпорація розвитку Пльоса», що має інвестувати в розвиток поселення^[24][25]. Першим проектом нової організації стало створення нового генерального плану міста^[22][26], покликаного розв'язати транспортні проблеми Пльоса^[25].

У Пльосі бували і працювали художники Ілля Рєпін, Федір Васильєв, Олексій Саврасов, Борис Пророков, Микола Жуков, Мануїл Аладжалов, Сергій Виноградов, Олексій Корін. Найбільш пов'язаний з Пльосом Ісаак Левітан, який написав тут багато зі своїх головних полотен («Вечір. Золотий Пльос», «Після дощу. Пльос», «Свіжий вітер. Волга» та інші).

У 1910 році в Пльос уперше приїхав Федір Шаляпін, який надалі в 1912 році викупив в околицях міста пустовщину Хмєльниці і побудував там у 1914 році дачний будинок (націоналізований у 1918 році)^[27].

У 1960 році в Пльосі побував і створив кілька живописних витворів Юрій Межиров, надалі народний художник Росії. З 1985 року в місті мешкає художник Віталій Панченко (нар. 1961), який організував артстудію, де розмістив колекцію власних робіт, і який очолює творчу спілку «Сообщество плёсских художников»^[28][29]. У 1989 році в Пльосі оселився художник Лев Ніколаєв (нар. 1958), що створив художню галерею з власними роботами^[30][31]. З 2006 року в місті проживає заслужений художник Росії Олександр Тимофеєв (нар. 1941), який відкрив у власному будинку музей своїх робіт з кольорового скла й акварелі^[32].

• Микола Смирнов — поет і письменник, літературний редактор журналу «Новое время».
• Лев Борисов (1933—2011) — радянський і російський актор, народний артист Російської Федерації

Вид на Пльос і Волгу з Соборної гори	Вид на Волгу і гирло Шохонки	Теплоходи біля Пльоса	Вид на церкву Св. Варвари	Пльос. Вид на Волгу

• Ермолаев В. Г. Плёс — жемчужина Волги. — Ярославль : Верхне-Волжское книжное издательство, 1987. — 176 с. — 85 000 прим. (1-ше видання — 1978) (рос.)
• Голубева П. А., Сорокин А. И. Флора города Плёса. — Плёс, 2009. (рос.)

• Официальный сайт г. Плёс [Архівовано 20 листопада 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
• Сайт администрации Плёсского городского поселения [Архівовано 20 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Плёсский музей-заповедник [Архівовано 8 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Список пам'яток культурної спадщини Пльоса на Вікімандрах