Повітряні сили Югославії — Вікіпедія

Повітряні сили Югославії
Ратно ваздухопловство и противваздушна одбрана
Ratno vazduhoplovstvo i protivvazdušna odbrana
На службі19451992
Країна СФРЮ
Типповітряні сили
Чисельність32 000 військовослужбовців
(бл. 1990)
У складіЮгославська Народна Армія
Штаб ПСЗемун
Оснащення1 200 літальних засобів
Війни/битвиДруга світова війна
Югославські війни
Командування
Останній командувачгенерал-полковник Божидар Стефанович
Знаки розрізнення
Рондель
Розпізнавальний знак військового літака
Авіація
Ударні літакиJ-21, J-22, G-4, G-2, SA.342 GAMA
ВинищувачіMiG-21, МіГ-29
Патрульні літакиКа-25, Ка-28, Мі-14
РозвідникиIJ-21, IJ-22
Навчальні літакиUtva 75, G-2, G-4, NJ-22
ТранспортАн-2, Ан-26, Як-40, Мі-8

Медіафайли на Вікісховищі

Повітряні сили та протиповітряна оборона Югославії (сербохорв. Ratno vazduhoplovstvo i protivvazdušna odbrana (RV i PVO), серб. кир.: Ратно ваздухопловство и противваздушна одбрана (РВ и ПВО)) — один із трьох видів збройних сил Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, призначений для охорони повітряного простору та панування в ньому, а також для підтримки югославських сухопутних, військово-морських і загальних збройних сил. Зазвичай використовувалася коротка назва — повітряні сили Югославії.

Офіційно засновані 21 травня 1942 в ході Народно-визвольної боротьби Югославії. Під час Другої світової війни головним завданням формування була боротьба проти загарбників та їхніх пособників за визволення країни та встановлення суспільного ладу, задуманого Комуністичною партією Югославії. Відразу після закінчення війни завдання звелися до збереження встановленого порядку і захисту від іноземної інтервенції.[1]

У 1945—1992 роках Військово-повітряні сили і протиповітряна оборона (ВПС і ППО) розвивалися згідно з концепцією розвитку ЮНА, в дусі сучасної авіаційної наукової думки, доктрини та розвитку техніки у світі. При цьому розвивалися і вдосконалювались відповідно до поточних умов власні кадри, заклади вищої освіти та гнучка доктрина застосування ВПС і ППО. Пріоритетним завданням був розрахунок на власні сили, що втілилося у прагненні до створення могутніх ВПС і ППО з потужною власною науково-технічною базою, про що свідчив і експорт близько 200 зразків військової авіації власного розроблення і виробництва.[2]

У свої найкращі часи були одними з найбільших у Європі. 1990 року налічували понад 32 000 військовослужбовців, але через високі технічні вимоги набір призовників до повітряних сил не досягав і 4 000.[3] Розпущені 1992 року після розпаду Югославії.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Развој оружаних снага СФРЈ, 1945-1985, Ратно ваздухопловство и противваздушна одбрана, Предговор, група аутора. pp. 5, 27, 28 46, Београд, 1989.
  2. Yugoslav Air Force and Air Defense. Процитовано 4 квітня 2016. Yugoslav Air Force and Air Defense (англ.)
  3. Yugoslavia - Air Force. www.country-data.com. Процитовано 12 грудня 2021. (англ.)

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Рендулић, Златко (1996). Авиони домаће конструкције после Другог светског рата (сербською) . Београд: Институт Лола.