Портрет мадам Шарпантьє — Вікіпедія

Портрет мадам Шарпантьє

фр. Portrait de Madame Charpentier
Творець:	П'єр-Огюст Ренуар
Час створення:	1877
Розміри:	46,5 × 38 cm
Висота:	46,5 см
Ширина:	38 см
Матеріал:	олія на полотні
Жанр:	портрет
Зберігається:	Париж, Франція
Музей:	Музей д'Орсе
Інвентарний номер:	RF 2244
Портрет мадам Шарпантьє у Вікісховищі

«Портре́т мада́м Шарпантьє́» (фр. Portrait de Madame Charpentier) — портрет заможної пані і дружини успішного паризького видавця роботи французького художника П'єра-Огюста Ренуара.

Зустріч і знайомство Ренуара с Жоржем Шарпантьє та його дружиною була для художника своєрідним пропуском у інтелектуальний світ тогочасного Парижа, спілкування з яким Ренур був полишений все життя. До того ж, небагатому художнику без підтримки це обіцяло нові замови на портрети і новий прибуток.

Підприємець Жорж Шарпантьє успадкував друкарський бізнес від батька^[1]. Але успішно його продовжив, расширив і зробив ставку на плеяду новітніх на той час письменників. Він був видавцем молодих на той час Альфонса Доде, Золя, Мопассана, котрі набували все більшої популярності з кожним новим друкованим твором^[1]. Збільшувалась їх слава і збільшувались прибутки пана Жоржа Шарпантьє. Він водив знайомство з композиторами і літераторами, з політиками і художниками. Салон в родині Щарпантьє відвідувало чимало відомих осіб тогочасного Парижу — політик Гамбетта, композитори Каміль Сен-Санс та Жуль Массне, син банкіра і сам художник Едгар Дега, Клод Моне. Відвідував салон пані Шарпантьє і російський письменник Іван Тургенєв, що мешкав в Парижі^[1].

Ренуар практично вперше потрапив в багатий будинок паризького видавця Жоржа Шарпантьє не стільки як дешевий художник, скільки як творча особистість і гість салону, який утримувала дружина видавця. Ренур, що важко виборював матеріальний успіх, був досить вдячним родині Шарпантьє за психологічну підтримку. В салоні, де бували метри французької літератури, неосвічений і несміливий художник більше мовчав, але радів, що його приймали в багатій родині.

Згодом він отримав замову на портрет мадам Шарпантьє з дітьми^[1].

Не слід перебільшувати впливу культурної родини Шарпантьє на нащадка бідних ремісників. Це були дві різні і несхожі культури. Доказ цьому — розповіль самого Ренуара — синові, останній ретельно все записав.

Мадам Шарпантьє наполягала, аби я пішов подивитися одну з вистав Дюма-сина. Я був примушений погодитися, аби зробити їй приємне. Я не любив Дюма-сина через його складні стосунки з власним батьком. Авторитетом Дюма-батька нехтували, бо більшість читачів називала його розважальником, ніби разважати людей - легка штука... Отже, я пішов дивитися виставу Дюма-сина. Завісу підняли, за нею відкрилася вітальня з коміном, зі справжнім вогнем та справжнім роялем. Я щойно пошлюбився із твоєю матінкою (йшов 1890 рік і Ренуар виборов добробут ) та подарував їй рояль, бо вона кохалась на музиці (їй грали, вона — слухала). Перше, что я бачив, коли повертався з майстерні, був рояль. Навіщо безглуздо втрачати вечір, незручно сидячі в театрі і розглядати те, що я міг бачити у себе вдома, розперізавшись у креслі, з люлькою у зубах і в капцях?.. Я покинув театр, не дочекавшись кінця вистави...[2]

Ренуар не дуже любив портрети^[3]. Він вимушено звернувся до портетного жанру в роки після франко-пруської війни 1871 року^[3]. В повоєнний період навіть заможні французи неохоче купували твори мистецтва і картини. Охоче платили лише за портрети^[1].

Поважна пані, упевнена у собі, спокійно позує молодому художнику. Між ними помітна відстані і за віком, і за соціальним станом. Пані старанно підтримує цю відстань, бо береже власне реноме і відповідність добропорядності. Ні про яке кокетувння між ними не йшлося.

Створенню великого портрета передувало створення ескіза. Художник подав в ескізі погруддя пані, що позувала на дивані в багатій квартирі. Немолода мадам повільно спілкувалась, але нудилась позуванням. Ренуар точно відтворив її повнувате обличчя, зачіску, чорне мереживо її вишуканої чорної сукні. Вона неохоче зустрічалась з художником очима, не хотіла демонструвати зайву привітність і навіть на ескізі відвела очі вбік. Пані не вищіпувала власні брови і обережно використовувала косметику, а фарбувала лише губи. Все це документально точно відтворив художник.

Створення ескіза було недовгим. Всі ознаки імпресіонізму як художньої техніки — присутні в портреті і особливо помітні на тлі і на вишуканій чорній сукні мадам. Від її обличчя важко відвести очі. Ні невеликі очі пані, ні густі і не вищіпані брови, ні вузькі за віком губи — не зробили його непривітним чи злим.

Навіть важкі і великі золоті сережки не відволікають погляда від обличчя, сповненого шляхетності.

Великий і парадний «Портрет мадам Шарпантьє з дітьми» був створений в той же рік, що і « Портрет Жоржетти, доньки Шарпантьє» та парадний " Портрет акторки Жанни Самарі у повний зріст ". Вони були показані на Паризькому Салоні 1879 року^[1] і мали непогані відгуки.

Великий за розмірами портрет мадам Шарпантьє з дітьми був проданий у Сполучені Штати і зберігається в Музеї мистецтва Метрополітен^[4].

Ескіз до портрета через роки потрапив в Національний музей Же де Пом. Згодом його передали до збірок музею д'Орсе в Парижі.

• Реалізм
• Побутовий жанр
• Портрет Фредеріка Базіля
• Танок у Буживалі
• Дівчина з віялом
• Обідня пора у Берневалі
• Портрет акторки Жанни Самарі у повний зріст

• М. С. Лебедянский «Портреты Ренуара», М., Изобразительное искусство, 1998. — 176 с. ил.
• альбом «Музей Метрополиген. Нью-Йорк». М., 1983 с. 107