Пор-Рояль — Вікіпедія

Пор-Руаяль-де-Шан

фр. Port-Royal-des-Champs
Файл:Port-Royal-des-Champs — Petites Ecoles.JPG
48°44′42″ пн. ш. 2°00′57″ сх. д. / 48.745076° пн. ш. 2.015773° сх. д. / 48.745076; 2.015773
Розташування	Франція
Конфесія	католицтво
Тип монастиря	Жіночий монастир
Зруйнування	1709
Закритий	1709
Пор-Рояль у Вікісховищі

Пор-Руаяль-де-Шан (фр. Port-Royal-des-Champs) — французький жіночий цистерціанський монастир у долині Шеврез (сучасна комуна Маньї-ле-Амо), який впродовж XVII століття був головною цитаделлю янсенізму у Франції. 1709 року був закритий та зруйнований.

Місцевість, де було засновано 1204 року цей монастир, називалася Porrais, або Porrois, a потім змінила назву на Port-du-Roi, або Port-Royal. У монастирі був прийнятий цистерціанський статут св. Бернарда Клервоського; черниці проводили час у молитві та навчанні дітей. Невдовзі, однак, монастир втратив репутацію чистоти і не грав ніякої ролі до XVII ст. 1609 року настоятелька монастиря, Марі Анжеліка Арно, розпочала реформувати монастир; кількість черниць збільшилася, внаслідок чого необхідно було збільшити й приміщення. Катерина Маріон, мати настоятельки, купила величезну будівлю в Парижі та принесла її в дар монастиреві (1625).

Новий монастир називався Пор-Руаяль паризький, на відміну від Port-Royal des Champs. Пор-Руаяль швидко привернув до себе увагу найкращого суспільства, завдяки розуму, благочестю та особистим зв'язкам Анжеліки Арно. Серед опікунів монастиря були маркіза де Шаблі, маркіза д'Омон, Марі де Севіньє, Ле Метр, Поанкарре, Шампіньї тощо. 1627 року монастир перейшов під керівництво паризького архієпископа та потрапив під вплив Дюверже де Горана, абата Сен-Сіранського монастиря, друга та наслідувача голландського богослова Янсена (англ. Cornelius Jansen).

Разом з цим і старий Пор-Руаяль відродився, ставши центром опозиції проти занепаду морального почуття і, особливо, проти згубного вчення єзуїтів. Тут була метрополія янсенізму; всі талановиті його представники утворили від 1636 року міцний гурток, на чолі якого стояли брати Арно, відомий оратор Леметр де Сасі та обидва його брати, історик Тіллемон, знаменитий Блез Паскаль та інші. Абат Сен-Сіранський побудував поблизу Пор-Руаяля будинок, де оселилися його учні, і виробив програму викладання, яке велося в їхній школі. Строгих чернечих обітниць від дам, що надходили до Пор-Руаяля, і від чоловіків, які оселилися у сусідньому будинку, взагалі не вимагали.

Ведучи моральне, побожне життя, вони займалися фізичною працею, обробляли землю, викладали в школі та полемізували з єзуїтами. Їх підручники були найкращими на той час. З гуртка «Пор-Руаяльських отців» вийшло кілька чудових творів. Расін написав «Історію Пор-Руаяля». Паскаль, після того, як його сестра вступила до Пор-Руаяльського монастиря, і сам оселився в Пор-Руаялі. Тут були написані його «Entretien avec M. Sacy», «Entretien sur Epictète et Montaigne» та знамениті «Lettres Provinciales». 1647 року частина гуртка переселилась до старого Пор-Руаяля, через брак місця в новому.

Охочих вступити до спільноти було безліч: тут знаходили собі притулок усі гнані. Особливо прославився Пор-Руаяль у запеклій суперечці, яка виникла між єзуїтами та янсеністами. 1 червня 1653 року папа Іннокентій X оприлюднив буллу, в якій оголошувалися проклятими та єретичними п'ять місць з книги Янсена, які розхитували авторитет папи. Пор-Руаяльські отці, у відповідь на буллу, стверджували, що тих положень, на підставі яких засуджувалася книга Янсена, в ній зовсім немає. Олександр VII, новий папа, підтвердив засудження книги. Тоді Пор-Рояль заявив, що папа непогрішний лише в питаннях догматичних.

На бік Пор-Руаяля стали чотири єпископи. Зважаючи на завзятість янсеністів, архієпископ паризький зажадав, від імені уряду, щоб всі духовні особи та викладачі підписали акт, який називає засудження Янсена справедливим. Отці Пор-Руаяля та монахині відмовилися зробити це. Антуан Арно написав свій «Лист до знатної особи^[fr]», де мотивував неможливість визнати книгу Янсена єретичною. Суспільство було на боці Пор-Руаяля. Оскільки черниці Пор-Руаяля залишалися непохитними, то паризький архієпископ відлучив їх від причастя, але це анітрохи не вплинуло на їх твердість. Климент IX, на прохання впливових дам і єпископів, замінив попередню формулу акту на нову, яка лише засуджувала п'ять положень, без вказівок на книгу Янсена; після цього в церкві запанував мир (1668).

Деякі вчені Пор-Руаяля прийняли сторону папи під час сварки Людовика XIV з Інокентієм XI. Єзуїти скористалися цим, щоб знову викликати неприязнь короля до янсенізму. 1705 року, за наполягання короля, папа оприлюднив буллу In Vineam Domini, яка знову засуджувала положення Янсена. Черниці Пор-Руаяля і цього разу відмовилися підписати формулу згоди з буллою. Архієпископ паризький видав 11 липня 1709 звинувачувальний декрет проти Пор-Руаяля, і 29 жовтня того самого року монастир Р. R. des champs за наказом короля закрили. Поліція розігнала настоятельку та інших черниць, сам монастир було у варварський спосіб зруйновано: зламані були навіть надгробні пам'ятники. Від Пор-Руаяля залишилася лише купа каміння. Паризький Пор-Руаяль існував до 1790 року. Під час революції його було перетворено на в'язницю під назвою «Port-Libre», 1795 року — на шпиталь, а 1814 — на родопомічний будинок.

Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.)