Приказчиков Віктор Георгійович — Вікіпедія

Приказчиков Віктор Георгійович
Народився28 листопада 1936(1936-11-28)
Шатура, Московська область, РСФРР, СРСР
Помер16 серпня 2023(2023-08-16) (86 років)
Місце проживанням. Київ, Україна
КраїнаУкраїна Україна
Діяльністьматематик, викладач університету
Alma materМДУ[1]
Галузьматематика
ЗакладКНУ імені Тараса Шевченка
Інститут кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор фізико-математичних наук
Науковий керівникСамарський Олександр Андрійович[1]
Аспіранти, докторантиСеменов Володимир Вікторович[1]
Хіміч Олександр Миколайович

Прика́зчиков Віктор Георгійович (28 листопада 1936 р., м. Шатура, Московська обл.16 серпня 2023 р., Київ, Україна) — відомий український математик, спеціаліст з обчислювальної математики.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в м. Шатура Московської області в родині Георгія Федоровича (1912—1974), енергетика Шатурської ГРЕС, і Надії Герасимівни (1912—1972).

Закінчив середню школу № 1 у м. Шатура. Думки про вибір професії формувалися під впливом учителя математики М. І. Федорова. Зі шкільних предметів приваблювали також фізика і хімія.

У 1954 р. вступив до Шатурського енергетичного технікуму на прискорений курс. У 1956 р. отримав диплом зі спеціальності «електричні станції, мережі й системи» з відзнакою.

У 1957 р. вступив до Московського державного університету імені М. В. Ломоносова на механіко-математичний факультет.

Після вступних іспитів декан механіко-математичного факультету акад. А. М. Колмогоров запитав: «Навіщо Вам математика, якщо вже є диплом електрика?» На це Віктор Георгійович відповів: «Я цікавлюся математикою».

З третього курсу брав участь у роботі семінару кафедри обчислювальної математики, якій проводили акад.  А. М. Тихонов і А. М. Самарський. На семінарі була поставлена задача, яка і визначила тему наукового дослідження «Різницеві схеми високого порядка точності для задачі Штурма–Ліувілля».

У 1962 р. отримав диплом зі спеціальності «математика» й одразу вступив до аспірантури на кафедру обчислювальної математики (науковий керівник — академік О. А. Самарський). Важливими були увага і поради наукового керівника, який вимагав щотижневих звітів про виконану роботу.

У 1965 р. закінчив аспірантуру і був направлений на роботу в Інститут кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України у відділ чисельних методів і комп'ютерного моделювання (завідувач відділу — проф. І. М. Молчанов) на посаду молодшого наукового співробітника.

У 1966 р. захистив кандидатську дисертацію.

У 1972 р. отримав звання старшого наукового співробітника за спеціальністю «обчислювальна математика».

В центрі проф. В. Г. Приказчиков, праворуч — акад. О. А. Самарський. Актова зала КНУ імені Тараса Шевченка, Київ, 1999 р.
Біля Червоного корпусу КНУ імені Тараса Шевченка, Київ, 1999 р.

У 1978 р. переведений на кафедру обчислювальної математики (завідувач кафедри — акад. І. І. Ляшко) Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У 1985 р. отримав звання доцента.

У 1993 р. захистив докторську дисертацію «Метод сіток у задачах на власні значення».

У 1995 р. отримав звання професора.

Володів українською, російською, англійською, німецькою мовами.

Помер на 87-му році життя 16 серпня 2023 року після важкої хвороби.

Сім'я

[ред. | ред. код]

Дружина — Людмила Петрівна, кандидат хімічних наук. Донька — Наталія Вікторівна, логістик.

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Результати наукових досліджень стосуються методів розв'язування спектральних задач для еліптичних операторів й опубліковані у виданнях: «Журнал вычислительной математики и математической физики», «Дифференциальные уравнения», «Прикладная механика», «Известия высших учебных заведений», «Кибернетика и системный анализ»; в енциклопедіях: «Советская энциклопедия», «Энциклопедия кибернетики», «Українська радянська енциклопедія».

Підготував 7 кандидатів фізико-математичних наук: С. О. Войцеховський, І. Л. Макаров, О. М. Хіміч, А. Р. Семчук, Ж. П. Алланазаров, Г. С. Медведєв, Н. В. Майко.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Математичний генеалогічний проєкт — 1997.