Публій Постумій Туберт — Вікіпедія

Публій Постумій Туберт (лат. Publius Postumius Tubertus; ? — після 493 до н. е.) — політичний та військовий діяч часів ранньої Римської республіки.

Походив з патриціанського роду Постуміїв. Син Квінта Постумія Туберта. Про молоді роки немає відомостей.

Брав участь у протистоянні з поваленим царем Тарквінієм Гордим та Порсеною. У 505 до н. е. його обрано консулом разом з Марком Валерієм Волузом Максимом. Вдвох вони завдали поразки сабінянам при Анієні. За це Публій Постумій отримав від сенату тріумф.

У 503 до н. е. його вдруге обрано консулом, цього разу разом з Агріппою Мененієм Ланатом. Діяв проти військ сабінян (за іншою інформацією — проти аврунків), намагаючись підкорити міста Помецію та Кори. Спочатку зазнав поразки, проте незабаром завдав ворогові рішучої поразки. За це від сенату отримав овацію, ставши першим, хто здобув цю почесну віддяку.

У 494—493 до н. е. брав участь у перемовинах з плебеями, які відійшли на Священну гору. Підтримував прийняття закону щодо встановлення магістратури народного (плебейського) трибуна. Про подальшу долю немає відомостей.

• Postumius (64). // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft (RE). Band XXII,1, Stuttgart 1953, Sp. 948 f. (нім.)
• G. Rohde. Ovatio, RE XVIII, 1939, стр. 1890—1903 (лат.)

1. ↑ Digital Prosopography of the Roman Republic
   d:Track:Q100166489
2. ↑ ^{а б} http://www.strachan.dk/family/postumius.htm