Райкін Костянтин Аркадійович — Вікіпедія
Райкін Костянтин Аркадійович | ||||
---|---|---|---|---|
Константин Аркадьевич Райкин | ||||
Народився | 8 липня 1950[1] (74 роки) Ленінград, РРФСР, СРСР | |||
Національність | єврей | |||
Громадянство | СРСР Росія | |||
Діяльність | актор, театральний режисер, вихователь, театральний педагог, режисер, педагог, танцюрист | |||
Alma mater | Академічна гімназія Санкт-Петербурзького державного університетуd (1967) і Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1971) | |||
Роки діяльності | 1971 — тепер. час | |||
У шлюбі з | Бутенко Олена Іванівна і Салахова Алагез Таїрівнаd | |||
Діти | Поліна Костянтинівна Райкінаd | |||
Батьки | Райкін Аркадій Ісаакович Ruth Raykina-Ioffed | |||
Брати / сестри | Катерина Аркадіївна Райкінаd | |||
Членство | Fifth Civic Chamber of the Russian Federation (2014–2017)d | |||
IMDb | nm0707431 | |||
Нагороди та премії | ||||
| ||||
Райкін Костянтин Аркадійович у Вікісховищі | ||||
Костянтин Аркадійович Райкін (* 8 липня 1950, Ленінград, РРФСР, СРСР) — радянський і російський актор театру і кіно, театральний педагог та режисер, танцюрист, професор, керівник московського театру «Сатирикон». Народний артист Російської Федерації (1992). Син Аркадія Райкіна.
1967 закінчив фізико-математичну школу-інтернат № 45 при Ленінградському університеті (ЛДУ).[2] 1971 закінчив театральне училище ім. Щукіна (курс Юрія Катіна-Ярцева). Того ж року був запрошений Галиною Волчек до театру «Современник», на сцені якого грав десять років, створивши 38 ролей, з них 15 головних.
1981 перейшов в Ленінградський театр мініатюр під керівництвом Аркадія Райкіна. У 1982 театр переїхав до Москви й став Державним театром мініатюр, а з 1987 — московським театром «Сатирикон».
У цей період разом з батьком зіграв спектаклі «Його Величність Театр» і «Мир дому твоєму». У 1985 році відбулася прем'єра авторської сольної програми «Давай, артист!», де виступив в амплуа конферансьє, актора, співака, співрозмовника, декламатора і танцюриста. З цією програмою виступав на сотнях майданчиків по всьому СРСР. Програма принесла всесоюзну популярність.
Першим в СРСР почав виконувати зі сцени перед широкою публікою вірші Осипа Мандельштама в їх непідцензурній редакції.
1985 року здобув звання Заслуженого артиста РРФСР. З 1988 — художній керівник театру «Сатирикон».
З 2001 очолює курси в Школі-студії МХАТ.
Цей розділ статті ще не написано. |
(38 ролей, з яких 15 головних)
На сцені театру зіграв понад 20 головних ролей[3]:
- «Його Величність Театр»
- «Мир дому твоєму»
- 1985 — «Давай, артист!» (авторська сольна програма)
- 1988 — «Покоївки» Ж. Жене; реж. Роман Віктюк — Соланж (Приз «За віртуозність акторської гри» на фестивалі БІТЕФ, 1990)
- 1992 — «Сірано де Бержерак» Е. Ростана; реж. Леонід Трушкін — Сірано (спільно із Театром Антона Чехова)
- 1993 — «Шоу-Сатирикон» (вистава — концерт) — монолог
- 1994 — «Прекрасний рогоносець[ru]» (Той, кого вона любить) Ф. Кроммелінка; реж. Петро Фоменко — Брюно
- 1995 — «Перевтілення» Ф. Кафки; реж. Валерій Фокін — Ґреґор Замза (спільно з Центром ім. Вс. Мейєрхольда)
- 1996 — «Тригрошова опера» Б. Брехта; реж. Володимир Машков — Меккі-ніж
- 1998 — «Жак і його пан» М. Кундера; реж. Е. Нєвєжин — Жак
- 1998 — «Гамлет» В. Шекспіра; реж. Роберт Стуруа — Гамлет
- 2000 — «Контрабас» П. Зюскінда; реж. Олена Невежина
- 2002 — «Синьйор Тодеро господар» К. Ґольдоні; реж. Роберт Стуруа — Тодеро
- 2004 — «Річард III» В. Шекспіра; реж. Юрій Бутусов — Річард III
- 2005 — «Косметика ворога» А. Нотомб; реж. Роман Козак — Текстор Тексель
- 2006 — «Король Лір» В. Шекспіра; реж. Юрій Бутусов — Лір
- 2008 — «Не все коту масниця» О. Островського; реж. Алла Покровська та Сергій Шенталінскій — Єрмила Зотич Ахов
- 2010 — «Костянтин Райкін. Вечір з Достоєвським» Ф. Достоєвського; реж. Валерій Фокін — Підпільний
- 2011 — «Маленькі трагедії Пушкіна» О. Пушкіна; реж. Віктор Рижаков
- 2012 — «Своїм голосом» (вистава-монолог)
- 2015 — «Людина з ресторану» І. Шмельова, реж. Єгор Перегудов — Скороходов
- 2019 — «Жартівники» О. Островського, реж. Євген Марчеллі, роль — Павло Прохорович Оброшенов
2000 року Райкін підтримав кандидатуру Путіна на президентських виборах, а також підписав звернення на підтримку путінських дій у Чечні.
У червні 2014-го він заявив:[4][5]
«Думаете, я в какой-то части своей натуры не радуюсь, что Крым стал теперь российский? Да радуюсь, конечно! Когда я узнал, что мы не будем вообще вмешиваться в дела Украины, когда там какие-то начались националистические такие настроения, я первое, что подумал: „А как же русские люди? Как же русский город Севастополь, который я так люблю?“… А вообще, всё, что происходит в Украине, для меня это ужасная рана. Потому что я знаю Украину (как и любое другое место) прежде всего по публике. Она там замечательная. В Киеве такая публика театральная! Замечательная, русскоязычная!»
24 жовтня 2016, на VII з'їзді Союзу театральних діячів виступив з критикою цензури в путінській Росії,[6] за що сам був підданий критиці з боку прихильників Путіна.[7]
У лютому 2017 схарактеризував Росію як «некрофільську державу, яка любить мертвих більше, ніж живих».[8]
26 лютого 2022 року, після вторгнення Росії в Україну, підписав антивоєнний лист російських діячів культури з закликом зупинити війну проти України[9][10].
17 листопада 2017 на концерті в Одесі Костянтин Райкін під тиском колишнього очільника "Правого сектора" та блогера Сергія Стерненка, котрий разом з іншими активістами увірвався в залу та почав викрикувати про принадлежність Криму[11]. Райкін від такого пішов зі сцени, поліція нічого не вдіяла. В результаті чого концерт був зірваний[12]. Активісти пояснили свою поведінку тим, що Райкін публічно підтримав анексію Криму Росією. Сам же Райкін влітку 2014 розповідав, що не підписував лист на підтримку політики Путіна до Криму та України.
- ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ Видатні випускники на сайті Академічної гімназії
- ↑ «Константин Райкин. Роли и афоризмы». Видеопоздравление к 70-летию худрука театра «Сатирикон»
- ↑ Константин Райкин. www.amur.info (рос.). Процитовано 26 квітня 2017.
- ↑ Константин Райкин / Константин Райкин / ИА "Амур.инфо". archive.is. 30 жовтня 2016. Архів оригіналу за 30 жовтня 2016. Процитовано 26 квітня 2017.
- ↑ Райкин резко выступил против «борцов за нравственность» (рос.)
- ↑ Отступать некуда (рос.)
- ↑ Константин Райкин назвал Россию «некрофильским государством» (рос.)
- ↑ Спиваков, Фрейндлих и Урин подписали антивоенное обращение. Colta. Процитовано 15 серпня 2023.
- ↑ Константина Райкина, выступившего против войны с Украиной, уволили из Театральной школы Константина Райкина. Медиазона (рос.). Процитовано 15 серпня 2023.
- ↑ Зрив виступу Райкіна в Одесі. Стрім з Фб, частина 1 (укр.), процитовано 6 липня 2022
- ↑ Злякався і втік: відомий українець розповів, як Райкін міг уникнути зриву концерту в Одесі. Апостроф (укр.). Процитовано 6 липня 2022.