Джеррі Рафферті — Вікіпедія

Джеррі Рафферті
Gerry Rafferty
Рафферті виступає на Національному стадіоні в Дубліні в 1980 році
Основна інформація
Повне ім'я	англ. Gerald Rafferty
Дата народження	16 квітня 1947(1947-04-16)
Місце народження	Пейслі, Ренфрюшир[d], Шотландія, Велика Британія[1]
Дата смерті	4 січня 2011(2011-01-04) (63 роки)
Місце смерті	Страуд, Глостершир[d], Глостершир, Південно-Західна Англія, Англія, Велика Британія
Причина смерті	печінкова недостатність
Роки активності	1971—2011
Громадянство	Велика Британія
Професія	Співак, Музикант
Освіта	St Mirin's Academyd
Інструменти	гітара і вокал[d]
Жанр	Рок, Попрок, Фолк-рок, Софт-рок, Блюз-рок
Лейбли	Transatlantic Recordsd
gerryrafferty.com
Файли у Вікісховищі

Джеррі Рафферті (англ. Gerry Rafferty; 16 квітня 1947, Пейслі, Шотландія — 4 січня 2011) — британський співак та автор пісень у стилі фолк-рок, засновник гурту Stealers Wheel^[en], найбільшим хітом якого стала пісня «Stuck in the Middle with You»(1973), що зробила його всесвітньо відомим і багатим, оскільки цю пісню часто грають на радіостанціях і донині.

Рафферті народився 16 квітня 1947 року в сім'ї робітників (ірландських католиків^[en]) у провулку Андервуд, м. Пейслі^[2], син і онук шахтарів^[3]. Син Джозефа і Мері (Скеффінгтон) Рафферті^[4], він мав двох братів, Джима і Джо (померли у 1988 році)^[5].

Рафферті виріс у державному будинку, що розташовувався біля міського парку Фергюслі, на вулиці Андервуд Лейн. Згодом здобув освіту в Академії св. Міріна^[en][5]. Його батько, алкоголік ірландського походження, був шахтарем і водієм вантажівки, який помер, коли Рафферті було 16 років^[4]. У дитинстві Рафферті почав захоплюватися ірландським та шотландським фольклорною музикою. Він згадував: «Мій батько був ірландцем, тому, коли я ріс у Пейслі, я чув усі ці пісні, коли мені було два чи три роки. Пісні на кшталт „She Moved Through the Fair^[en]“, яку чудово співала моя мати. І цілу низку ірландських та шотландських традиційних пісень»^[6]. Під сильним впливом народної музики, а також «Бітлз» і Боба Ділана, Рафферті почав писати власні твори^[5].

Його раннім музичним досвідом були католицькі церковні хорали, традиційна народна музика та популярна музика 1950-х років. У віці 21 року Рафферті почав професійно писати пісні як співак і гітарист, а також шукав можливості для публічних виступів. Тож у ранньому віці він заробляв на життя нелегальними на той час виступами в переходах лондонського метрополітену.

Наприкінці 1960-х він грав у біт-групі Fifth Column, а потім став третім учасником фолк-гурту The Humblebums^[en], разом з Біллі Конноллі та Темом Гарві. Їхні живі виступи були досить популярними завдяки комедійному таланту Конноллі та поп-рок композиціям Рафферті, але їхні альбоми залишилися комерційно неуспішними. Разом зі своїм шкільним другом Джо Іґаном^[en] та іншими вони створили фолк-рок гурт Stealers Wheel^[en] у 1972 році, який називали британською відповіддю Crosby, Stills, Nash & Young. У 1973 році вони потрапили до першої десятки хітів з піснею Stuck in the Middle with You, яка вдруге потрапила до широкої аудиторії у фільмі Квентіна Тарантіно «Скажені пси» 1992 року. Кілька наступних альбомів не змогли розвинути цей комерційний успіх, незважаючи на потрапляння в Топ-200, і гурт розпався в 1975 році. Юридичні суперечки між музикантами тривали до 1978 року.

Паралельно з цим Іґан та Рафферті працювали як сольні виконавці: у 1971 році Джеррі Рафферті випустив власний альбом під назвою «Can I Get My Money Back?»^[7] у співпраці з Іґаном; він не мав особливого комерційного успіху, незважаючи на мелодійні, запам'ятовуючі фолк-рокові пісні. Джеррі Рафферті здобув міжнародний успіх у 1978 році з платівкою City to City^[8]. Пісня Baker Street^[en], яка вийшла у скороченому та переробленому вигляді, досягла найвищих позицій у світових хіт-парадах і спричинила подальше підняття альбому в чартах. Baker Street має одне з найвідоміших саксофонних соло в історії поп-року. Наступна платівка Night Owl потрапила до британського топ 20 у 1979 році, а сингл Get It Right Next Time — до британського топ 40^[en], але загалом він не зміг зрівнятися з успіхом попереднього року.

Наступні релізи Джеррі Рафферті — включно з його визнаним критиками альбомом Snakes and Ladders (1980) — вже не були такими фінансово прибутковими, що збіглося з поглинанням лейблу Liberty-United Records лейблом EMI Records. Його альбом 1982 року Sleepwalking — знову виданий лейблом Liberty — безумовно, мав потенціал стати бестселером. Цей альбом, який отримав схвальні відгуки критиків, також рідше крутили радіостанції, ніж його попередні альбоми, після чого Рафферті заглибився у сімейну сферу. У 1983 році він написав пісню The Way It Always Starts для саундтреку британської комедії «Місцевий герой» з Бертом Ланкастером.

«Північ і Південь» (1988), здавалося, був ще одним поверненням. Однак американський ринок відреагував дуже обережно. Дедалі більше небажання Рафферті виступати наживо і його мовчазність у спілкуванні з пресою, ймовірно, зіграли свою роль; тим не менш, йому вдалося змінити лейбл на Polydor. Середній за темпом і нехарактерний для Рафферті кантрі-номер Don't Give Up on Me продовжував залишатися піснею, яку часто крутили на BBC Radio 2 з щедро спродюсованого альбому On a Wing and a Prayer (1992), включно з кількома піснями, де він возз'єднався з Джо Іганом з Stealer's Wheel як бек-вокаліст, а також майже возз'єднався через десять років з Біллі Конноллі (The Humblebums) на його альбомі Glasgow Accents (Stories and Songs). On a Wing and a Prayer продавався незадовільно, можливо, тому, що цей повністю оцифрований продукт був створений переважно для використання в навушниках і міг розкрити свою чарівність лише на старому аналоговому обладнанні. Брат Рафферті Джим також брав участь у записі альбому як бек-вокаліст, автор пісень і дизайнер альбому.

Примхлива і неоднозначна пісня Her Father Didn't Like Me Anyway (вперше видана на альбомі 1969 року The Humblebums) на альбомі 1994 року Over My Head мала помірний успіх, але не змогла зрівнятися з колишньою славою. «Над моєю головою» став першою невдачею Рафферті за довгий час. Його останніми спробами комерційного успіху були музично складний Another World (2000) та компіляція Please Sing a Song for Us (2004), які спочатку були доступні лише на сайті Джеррі Рафферті, що був закритий у 2006 році. Обкладинку альбому Another World створив Джон (Патрік) Бірн (John (Patrick) Byrne), який також створив обкладинки альбомів City to City, Night Owl і Snakes and Ladders, Can I Get My Money Back і перших двох альбомів Stealers Wheel.

До 2005 року Рафферті жив на самоті у своєму будинку в Лондоні. Після нервового зриву, спричиненого надмірним вживанням алкоголю, він потрапив до реабілітаційного центру, якою опікується Церква Шотландії. У липні 2008 року він зняв номер у п'ятизірковому лондонському готелі і привернув до себе негативну увагу. 25 липня він був госпіталізований до лікарні Святого Томаса в Лондоні через проблеми з печінкою. З 1 серпня 2008 року співак вважався зниклим безвісти після того, як безслідно зник зі своєї лікарняної палати^[9]. До середини лютого 2009 року подибувала підозра про викрадення, яку BBC вдалося розвіяти; Рафферті весь цей час жив у заміському будинку в Тоскані, де працював над новим альбомом. Частина записів для поетичного альбому «Інший світ» (анг. Another World), який вийшов на CD лише у 2003 році делюксовим накладом у 15 000 копій по всьому світу, вже була зроблена в Тоскані та на карибському острові Барбадос. Новий альбом Life Goes On вийшов 27 листопада 2009 року. Він містить нові записи пісень з попередніх трьох альбомів, а також нові пісні, але не виключно з-під пера Рафферті, такі як кавер на Бітлз з альбому Abbey Road або деякі різдвяні пісні (в тому числі Silent Night).

У листопаді 2010 року Рафферті потрапив до Королівської лікарні Борнмута^[en], де його підключили до апарату життєзабезпечення і лікували від поліорганної недостатності. Після того, як його відключили від апарату життєзабезпечення, Рафферті на короткий час прийшов до тями, і лікарі вважали, що він може одужати^[10]. Рафферті помер від печінкової недостатності в будинку своєї дочки Марти в Страуді, Глостершир, 4 січня 2011 року, у віці 63 років^[11][12].

У жовтні 2011 року ЗМІ повідомили, що найближчі родичі Рафферті стали бенефіціарами його майна вартістю 1,25 мільйона фунтів стерлінгів. Рафферті, очевидно, не змінив свій заповіт після зустрічі з Ензіною Фускіні в 2008 році і не залишив їй нічого. Пізніше повідомлялося, що Фускіні програла свою справу і їй було присуджено 75 000 фунтів стерлінгів судових витрат^[13].

• 1971: Can I Have My Money Back
• 1978: City to City
• 1979: Night Owl
• 1980: Snakes and Ladders
• 1982:Sleepwalking
• 1988: North and South
• 1991: Right Down The Line: The Very Best of Gerry Rafferty
• 1992: On a Wing and a Prayer
• 1994: Over My Head
• 1995: One More Dream: The Very Best of Gerry Rafferty Gold
• 2000: Another World
• 2006: Days Gone Down: The Anthology: 1970—1982

Газети друкували розлогі некрологи співака; в Ґардіані Майкл Грей описав довгу спіраль падіння Рафферті до алкоголізму^[4], а некролог на одну сторінку в Таймс підсумував його кар'єру в більш схвальному дусі: «Окрім того, що Джеррі Рафферті був талановитим співаком, який свого часу поклав до своїх ніг увесь поп-світ, він також був неперевершеним автором пісень, обдарованим чутливістю та заздрості гідний мелодійним чуттям, яке в найкращих своїх проявах нагадувало Пола МакКартні»^[14].

Інші артисти також висловили шану Рафферті: комік і колишній учасник гурту Біллі Конноллі назвав його «надзвичайно талановитим автором пісень і співаком, якого буде дуже не вистачати», а музикант Том Робінсон сказав: «Його рання робота зі Stealers Wheel надихнула ціле покоління музикантів у 70-х роках, включно зі мною»^[15]. Виступаючи після похорону, Чарлі Рід з The Proclaimers^[en] відзначив, що «Джеррі Рафферті був дуже талановитим музикантом, і я гадаю, що це один з небагатьох людей, які дійсно успішно балансували між музикою фольклорною та популярною. Йому це вдавалося славно, через що віднаходила всебічна слава»^[15]. Барбара Діксон^[en] також віддала шану своєму другові, якого вона описала як «яскравого, славного шотландського музиканта»^[16]. Фінбар Ф'юрі^[en], який знав Рафферті понад 40 років, сказав, що він «був артист геть іншої площини. Йому не було відомо, наскільки він хороший. Джеррі був одним з найталановитіших музикантів і співаків, яких я коли-небудь знав, але він повністю недооцінював власний талант. Це була дуже скромна людина»^[17].

Реакція молодих виконавців свідчить про те, що музика Рафферті надихнула нове покоління шанувальників. Невдовзі після звістки про смерть співака Лілі Аллен написала у Твіттері повідомлення «Спочивай з миром, Джеррі Р.» з відеопосиланням на пісню «Right Down the Line», яка вважається однією з її найулюбленіших музичних композицій^[18]. Зірка електропопу Еллі Джексон описала «Right Down the Line» як «мій улюблений трек усіх часів. Він змушує мене думати про дім, та відчувати ностальгію, щастя»^[18].

У листопаді 2012 року рідне місто Рафферті, Пейслі, вшанувало пам'ять співака, назвавши вулицю в районі Шортрудс «Джеррі Рафферті Драйв». Гордон Лорі, директор житлового об'єднання^[en], що стоїть за проєктом, прокоментував це рішення: «Це гідна данина пам'яті геніальному музиканту, який прожив ради музики»^[19].

У січні 2013 року BBC Radio 2 повторно транслювала програму 2012 року «Bring It All Home — Gerry Rafferty Remembered», яка була записана наживо на фестивалі Celtic Connections^[en] у Глазго і яку вів Рікі Росс^[en]. У записі взяли участь Раб Ноакс, The Proclaimers, Барбара Діксон, Рон Сексміт, Джек Брюс, Пол Брейді, Емма Поллок, Джеймс Вінсент МакМорроу і Бетсі Кук. Також були представлені гітарист Рафферті Г'ю Бернс, мультиінструменталіст Грем Прескетт і саксофоніст Мел Коллінз^[20].

У жовтні 2013 року Пітер Кемерон випустив біографію Рафферті під назвою «Застрягши посередині з Джеррі Рафферті» (анг. Stuck in the Middle with Gerry Rafferty), опубліковану незалежним видавництвом Linn^[21].

• Офіційний сайт
• Джеррі Рафферті в AllMusic
• Джеррі Рафферті в Discogs
• Джеррі Рафферті в IMDb