Революційний Провід ОУН — Вікіпедія

Революційний Провід ОУН — керівний орган Організації українських націоналістів революційної (ОУН). Створений 10 лютого 1940 у Кракові на конференції українських націоналістів. В 1941 першим очільником Проводу було обрано Степана Бандеру.

Революційний Провід ОУН був створений як відповідь прибічникам А. Мельника, якого в 1939 році у Римі на підставі фальсифікованого заповіту Коновальця було затверджено довічно вождем ОУН. На так званий ІІ Великий Збір у Римі допущено лише два десятка делегатів, серед яких переважали емігранти старшого віку, а думка активу підпільників з українських земель була проігнорована. 10 лютого 1940 р. у Кракові вони зібрали власну конференцію, яка не визнала рішень римського збору і сформувала Революційний Провід ОУН — уповноважений вести перемовини з А. Мельником. Через безрезультатність перемовин проведений у березні 1941 II Великий збір ОУН (б) у Кракові, який обрав провідником Степана Бандеру. Цим рішенням відбувся розкол ОУН на ОУН мельниківців та ОУН бандерівців. Заступником обраний Ярослав Стецько.

Прихильники С. Бандери вважали, що Українська держава може бути утворена лише в результаті національної революції і виключно власними силами українського народу. На відміну від бандерівців, мельниківці розраховували на підтримку Німеччини.

• Степан Бандера. "Перспективи Української Революції" (аудіокнига) — Мюнхен, 1978. 658 c
• Бойко, О. Д. Історія України / Посібник. Київ: Видавничий центр «Академія». 2002