Рене Генон — Вікіпедія

Рене Генон
фр. René Jean-Marie-Joseph Guénon
фр. René Guénon
Західна філософія
Рене Ґенон, Каїр, бл. 1925 р.
Народження15 листопада 1886(1886-11-15)
Блуа, Франція
Смерть7 січня 1951(1951-01-07) (64 роки)
Каїр, Єгипет
ПохованняКаїр[1]
ПідданствоФранція Франція
Єгипет Єгипет
Знання мов
  • французька[2][3]
    • Ім'я при народженніРене́ Жан-Марі-Жозеф Ґено́н
    ПсевдонімAbdel Wahed Yahia[4] і Sheikh Abdel Wahed Yahia[4]
    Діяльність
  • письменник, metaphysician, орієнталіст
    • Школа / ТрадиціяАдвайта-веданта, Суфізм, Платонізм, Традиціоналізм, Масонство
    Основні інтересиМетафізика, езотерика, символіка, міфологія, гнозис, святі тексти, масонство, математика, історія, суспільство
    Значні ідеїФундаментальна єдність традиційних форм (Первісна традиція), метафізична реалізація, універсальний зміст символізму, єдність і неповторність метафізики, ініціація, сакральна наука, реконструкція езотерики, критика сучасності та західної цивілізації з позицій метафізичної традиції
    ВплинувАнтонен Арто, Ремон Кено, Фрітьоф Шуон, Мішель Вальзан, Тітус Буркхардт, Абд аль-Вахід Паллавічіні, Жан-Луї Мішон , Мартін Лінгз, Юліус Евола, Марко Палліс, Ананда Кумарасвамі, Мірча Еліаде, прп. Серафим Платинський (Роуз), Сімона Вейль, Жан Бореля, Стів Беннон, Олаво де Карвальо, Олександр Дугін, Генрі Монтегю.
    Alma materКолеж-ліцей Жака Декураd (1906), Q2974825? (1903) і Паризький університет (1917)
    Літературний напрямтрадиціоналізм[5]
    Зазнав впливу
  • Шанкара, Ібн Арабі, Лао Цзи, Платон, Арістотель, Тома Аквінський
    • Історичний періодФілософія ХХ ст.
    Посадапрофесор[d] і professor of philosophyd
    Конфесіяіслам
    Автограф
    Assinatura_Rene.svg
    Нагороди
    CMNS: Рене Генон у Вікісховищі

    Рене Ґенон (фр. René Guénon, 1886, Блуа, Франція — 1951 Каїр, Єгипет) — французький філософ і письменник, представник інтегрального традиціоналізму, автор книг «Схід і Захід» (1924), «Криза сучасного світу» (1927) та ін.

    Біографія

    [ред. | ред. код]

    Генон походив з традиційної католицької родини й був сином архітектора. В юності він потрапив під вплив езотеричних окультних і парамасонських організацій, таких як Орден Рози і Хреста, Фіванська ложа і Гностична церква (1905-1912). У пізніший період життя він радикально порвав з езотерикою, співпрацюючи з журналом «La France Anti-Maçonnique» (фр. Антимасонська Франція).

    У 1915 році він здобув ступінь бакалавра літератури, а в 1916 році захистив докторську дисертацію з математики, присвячену Лейбніцу. Повернувшись до Блуа в 1918 році і влаштувавшись на роботу вчителем середньої школи, він не переривав своїх філософських і релігійних студій, зокрема, досліджуючи східний містицизм. У 1921 році він захистив і опублікував докторську дисертацію про індуїзм (Introduction générale à l'étude des doctrines hindoues, Paris 1921). У наступному десятилітті він опублікував низку праць, які закріпили його позиції як сходознавця (L'homme et son devenir selon le Védante, London 1925) та експерта з християнського містицизму.

    Висхідне переконання в духовному «зморщенні» Заходу, з одного боку, і дедалі інтенсивніше вивчення арабської містики — з іншого, призвели до того, що Генон дедалі більше зближується з ісламом і переконується, що лише в ньому ще живі духовні цінності. Після смерті першої дружини, у 1930 році він вирушив до Каїру в пошуках суфійських текстів і почав читати там лекції у відомому мусульманському університеті Аль-Азхар. У 1934 році він одружився з єгиптянкою Фатімою, дочкою суфійського шейха Мухаммада Ібрагіма. Під ім'ям Абд аль-Вахід Джахджа він був посвячений в езотеричний мусульманський суфійський орден; він залишився в ісламі до кінця свого життя.

    Він більше ніколи не повертався до Європи і жив «як араб серед арабів»; навіть його дочка від другого шлюбу роками не знала, що справжнє ім'я її батька — Рене Генон. Його останніми словами були: Аллах, Аллах! Проте він листувався з європейськими письменниками й публікувався в паризьких виданнях. Його також регулярно відвідували представники традиціоналістичної школи (яку він заснував, ще перебуваючи в Європі): Англієць Мартін Лінгс, італієць Марко Палліс, швейцарці Тітус Буркхардт і Фрітьоф Шуон (1907-1998) та індієць Ананда-Комарасвамі, який викладав у США. З останніми двома він сформував неформальний тріумвірат школи.

    Філософія

    [ред. | ред. код]

    Ідею Традиції як універсальної парадигми[6], спираючись на давні і розгалужені дослідження в цій царині, висунув Рене Ґенон. У Рене Ґенона знаходимо докладний виклад світу Традиції (архаїки, премодерну), ідейних основ традиційного суспільства в усіх його різновидах. Особливо цікавим у працях Рене Ґенона є те, що в них він проголосив свою прихильність Традиції, але заразом цілковито не відмовився від сучасної філософської мови[7]. Використовуючи у своїх працях широкий культурологічний, міфологічний та теологічний матеріал, Рене Ґенон піддав європейську цивілізацію Нового часу нищівній критиці. На його думку, Захід і, зокрема, сучасне суспільство є результатом поступової деградації та занепаду первісного традиційного ладу[8]. Праці Рене Ґенона становлять найбільш фундаментальну та безкомпромісну теорію традиціоналізму. Ідеї Рене Ґенона та його послідовника Юліуса Еволи, філософію традиціоналізму, що випливає з концепцій цих авторів, можна вважати за граничну форму антитези сучасності.

    Саме Рене Ґенон зауважив, що єдино беззаперечне людське знання — це знання, тотожнє в усіх народів землі, увічнене в давніх священних книгах. Той народ і та епоха, що відступають від примордіального, неминуче опиняються у кризі, і ніщо не може їх вивести з цієї кризи, крім повернення до давнього знання. Рене Ґенон побачив, що сучасні псевдовчення, яким є насамперед ідея розвитку, маскують і стимулюють процес занепаду та загибелі людства. Мислитель відкидає поняття цивілізації, бо в цьому понятті немає потреби. Там, де людство стоїть на основі Традиції, воно процвітає, бо живе за законами метафізичного базису людської природи, а відходячи від цього базису, втрачає легітимність власного буття й гине. Стосовно до поняття цивілізації, то воно, поза всім іншим, подає справу так, начебто розквіт життя — заслуга так званої об'єктивної дійсності, незалежної від людини. Омана ця властива всьому сучасному людству. А Рене Ґенон посилається на Сен-Мартена, який говорить, що не на людину потрібно дивитися через природу, а на природу через людину. Тобто він стоїть на тій самій позиції, на якій у середині XX століття була теоретична фізика. Сучасний світ немовби отримує дивне — протиприродне — задоволення, бувши впевненим, начебто людину мучають незалежні від людини сили. Але ж розквіт є там, де людина, володіючи своїми духовними силами, що завжди є в неї під рукою, свідомо творить розквіт; коли ж вона відвертається від цих сил, її чекає неминуча загибель.

    Рене Ґенон передрікав неминучу загибель західної цивілізації[9]. Питання тільки в тому, чи на зміну їй прийде якесь інше суспільство, чи ж західне людство, знищивши всі інші типи культур, візьме світ у залізні обійми й ця цивілізація буде останньою в історії циклу.

    Книга Рене Ґенона «Криза сучасного світу»[10] є свого роду памфлетом усіх його прихильників та традиціоналістів узагалі.

    Бібліографія

    [ред. | ред. код]
    • «Вступ у вивчення індуїстських доктрин» («Introduction générale à l’étude des doctrines hindoues», 1921)
    • «Теософізм — історія псевдорелігії» («Le Théosophisme — Histoire d'une pseudo-religion», 1921)
    • «Облудність спіритизму» («L'erreur spirite», 1923)
    • «Схід і захід» («Orient et Occident», 1924)
    • «Людина і її реалізація згідно з Ведантою» («L'homme et son devenir selon le Vêdânta», 1925)
    • «Езотеризм Данте» («L’ésotérisme de Dante», 1925)
    • «Цар світу» («Le Roi du Monde», 1927)
    • «Криза сучасного світу» («La crise du monde moderne», 1927)
    • «Духовний авторитет і світська влада» («Autorité Spirituelle et Pouvoir Temporel», 1929)
    • «Святий Бернар» («Saint-Bernard», 1929)
    • «Символізм хреста» («Le symbolisme de la croix», 1931)
    • «Численні стани буття» (Les états multiples de l’Être, 1932)
    • «Східна метафізика» («La metaphysique orientale», 1939)
    • «Правління кількості і знамення часу» (Le règne de la quantité et les signes des temps, 1945)
    • «Замітки про ініціацію» («Aperçus sur l'initiation», 1946)
    • «Принципи обчислення нескінченно малих» («Les principes du calcul infinitésimal», 1946)
    • «Велика Тріада» («La Grande Triade», 1946)

    Українські переклади

    [ред. | ред. код]
    • Рене Ґенон. Криза сучасного світу / пер. з французької Іван Калюга, під наук. ред. Ю. Завгороднього. – Київ: Пломінь, 2020. – 212 с.

    Див. також

    [ред. | ред. код]

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. ↑ https://www.cesnur.org/2007/mi_rg.htm
    2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    3. ↑ CONOR.Sl
    4. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
    5. ↑ Mark Sedgwick
    6. ↑ Вишинський С. Проблеми філософської ідентифікації школи інтегрального традиціоналізму / Святослав Вишинський // Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія. Збірник наукових праць. — 2010. — Вип. 504—505. — С. 48—53.
    7. ↑ Вишинський С. Традиція і Сучасність у поняттєвому дискурсі інтегрального традиціоналізму / Святослав Вишинський // Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія. Збірник наукових праць. — 2010. — Вип. 534—535. — С. 53—57.
    8. ↑ Вишинський С. Темпоральні виміри інтегрального традиціоналізму / Святослав Вишинський // Наукові записки. Серія «Філософія». — 2010. — Вип. 7. — С. 116—123.
    9. ↑ Вишинський С. Доля буття у дзеркалі фундаментальної онтології та інтегрального традиціоналізму / Святослав Вишинський // Мультиверсум. Філософський альманах. — 2011. — Вип. 9 (107). — С. 188—200.
    10. ↑ Генон Р. Криза сучасного світу / Рене Генон // Перехід-IV. Архів оригіналу за 25 січня 2010. Процитовано 28 лютого 2012.

    Посилання

    [ред. | ред. код]
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Рене_Генон