Ринда (дзвін) — Вікіпедія

Корабельний дзвін — дзвін на кораблі, який використовується для вказання часу — відбивання склянок (проміжків часу), а також для інших традиційних функцій, подавання сигналу збору, також застосовується для пожежного сполоху, для подавання сигналів у тумані (замість туманної сирени). Сам дзвін зазвичай виготовляється з латуні або бронзи. Традиція приписує відливати дзвін для кожного судна окремо і на ньому вигравірувана або відлита назва корабля та рік виготовлення.

Ринда (від рос. рында) — полуденне биття корабельного дзвона (три трикратних удари). Іноді риндою неправильно називають і сам корабельний дзвін. Поява слова «ринда» у значенні «биття суднового дзвона» пояснюється переінакшенням у російському флоті незрозумілого англійського вигуку «Ring the bell!» («Бий у дзвін!») на «Рынду бей!» («Ринду бий!»)^[1][2].

Корабельні дзвони з'явилися у XVI—XVII ст. Вважається, що вони походять від церковних: дзвін для моряків був річчю особливою і священною, слугував для захисту від злих духів. З плином часу він став символом, обличчям корабля. Не зважаючи на кількасотлітнє використовування суднових дзвонів, лише 1889 року Вашинґтонська Міжнародна конференція з мореплавства офіційно затвердила їх уживання на флоті. За традицією, всі судна досі мають власний дзвін, за винятком підводних човнів, суден на повітряній подушці, деяких невеликих катерів.

Відбивання склянок проводиться практично на всіх кораблях надводного флоту. Бити склянки судновим дзвоном — обов'язок вахтового.

• 8:00 — вісім склянок (чотири здвоєних удари);
• 8:30 — одна склянка (один удар);
• 9:00 — дві склянки (один здвоєний удар);
• 9:30 — три склянки (один здвоєний і один одинарний удар);
• 10:00 — чотири склянки (два здвоєних удари);
• 12:00 — ринда (три трикратних удари).

Після полудня починався новий лік склянок.

Оскільки дзвін завжди був священною річчю, душею судна, поводження з ним супроводжувалося низкою ритуалів. Моряки завжди були дуже марновірними людьми, багато моряцьких забобонів пов'язано з судновими дзвонами.

• Дзвін прийнято держати завжди начищеним до блиску.
• Дзвін на судні міняти не прийнято, якщо судно міняє назву (наприклад, при зміні прапора), на ньому залишається дзвін зі старою назвою.
• У Франції під час спускання судна на воду всі його приміщення обходять, дзвонячи у дзвін.
• Дзвін, який дзвонив сам по собі, вважався поганим передвістям.
• Поганою прикметою також було розколоти або зіпсувати дзвін.
• На цвинтарі поблизу Лендз-Енда (Велика Британія) існує могила капітана, який не побажав покинути свій корабель і пішов під воду під дзвоніння корабельного дзвона. Кажуть, що там можна почути удари дзвона, що йдуть з-під землі.
• Корабель, що везе крадені дзвони, не добереться до порту призначення (втім, це не поширювалося на воєнні трофеї).
• Якщо на судні під час плавання народжувалася дитина, її хрестили під калатання дзвона, а іноді його навіть використовували замість хрестильної купелі.

• Ринда-булінь — плетений з кнопом на кінці трос, за допомогою якого приводять у дію било дзвона. Є найкоротшою снастю на судні^[3].
• Невеличкі суднові дзвони популярні як сувеніри і прикраса інтер'єру.
• До сплаву корабельних дзвонів XVIII—XIX ст. для м'якості звучання додавали золото і срібло. Існують навіть дзвони, виплавлені з монет, награбованих піратами.
• Дзвін, знятий з затонулого корабля «Лютін», висить у будівлі страхової корпорації Ллойда. Колись він оголошував однократним ударом погані вісті про судна, застраховані у Ллойда, двома ударами — щасливе прибуття запізнілих суден до порту. Тепер він дзвонить тільки з надзвичайних нагод (загибель «Титаніка», теракти у США 2001 року). Цікаво, що назва, відлита на дзвоні, зовсім не Lutine, а St. Jean («Св. Йоанн»). Це могло статися тому, що під час будування кораблеві змінили ім'я, залишивши дзвін зі старою назвою.
• Удар суднового дзвона слугує звуковою заставкою фільмів Одеської кіностудії.

Риндою іноді зовуть примітивний засіб пожежної сигналізації — пожежне клепало, підвішену залізничну рейку («пожежна ринда»), переносячи на неї неточну назву суднового дзвона^[4][5].

• У Московському царстві XVI—XVII ст. риндою звався почесний царський охоронець. Це слово вважається не зв'язаним за походженням з морським терміном.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ринда (дзвін)

• Самойлов К. И. Морской словарь. — М.-Л.: Государственное Военно-морское Издательство НКВМФ Союза ССР, 1941
• EdwART. Толковый Военно-морской Словарь, 2010
• Корабельные склянки [Архівовано 23 грудня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
• Морские поверья о рындах [Архівовано 25 грудня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)