Робер Брессон — Вікіпедія

Робер Брессон
Robert Bresson
Дата народження	25 вересня 1901(1901-09-25)
Місце народження	Бромон-Ламот, Франція
Дата смерті	18 грудня 1999(1999-12-18) (98 років)
Місце смерті	Дру-сюр-Друетт, Франція
Поховання	Q110339347?[1]
Громадянство	Франція
Релігія	католицтво
Alma mater	Ліцей Ланакаль
Професія	кінорежисер сценарист
Кар'єра	1934—1983
Напрям	драма
Нагороди	«Золотий лев за внесок у кінематограф» (1989)
IMDb	ID 0000975
robertbresson.org
Робер Брессон у Вікісховищі

Робе́р Брессо́н (фр. Robert Bresson [ʁɔˈbɛʁ bʁɛˈsɔ̃], нар. 25 вересня 1901 — 18 грудня 1999) — французький режисер та сценарист. Відомий як вкрай вимогливий до кадру, що виходить проникливим, сухим та ідеальним ^[2]. За 50 років кінематографічної кар'єри (1933—1983) зняв 13 повнометражних фільмів, 8 з яких отримали фестивальні нагороди .

Брессон народився у муніципалітеті Бромон-Ламот, в департаменті Пюї-де-Дом. Його батьками були Марі-Елізабер Клозель та Леон Брессон. Про дитинство Брессона мало відомостей, зокрема, залишається непідтвердженим рік його народження — 1901 чи 1907. Він навчався у ліцеї Лаканаль, розташованому в муніципалітеті Со в департаменті О-де-Сен, неподалік від Парижу, та почав займатися живописом по завершенні. Визначають три вирішальні впливи на його життя — католицизм, живопис та досвід Брессона як військовополоненого.

Брессон також займався фотографією. Свій перший короткометражний фільм, «Публічні справи» (фр. Les affaires publiques), він створив у 1934 році. Протягом Другої Світової війни він провів більше ніж рік у полоні, цей досвід стався йому у нагоді під час зйомок фільму «Засуджений до смерті втік» (фр. Un condamné à mort s'est échappé ou Le vent souffle où il veut). Протягом п'ятдесяти років своєї кар'єри Брессон створив тільки тринадцять повнометражних фільмів, це стало наслідком як його прискіпливого підходу до самого процесу зйомок, так і того, що Брессон знімав некомерційне кіно, тож часто зустрічався із труднощами у пошуках фінансування.

Від самого початку Брессон намагався звільнити мову кіно від впливу театру, запрошуючи на ролі у своїх фільмах непрофесійних акторів. Католицьке виховання Брессона вплинуло на зміст багатьох його фільмів. Брессон часто звертається до тем спасіння, спокути гріхів, наприклад, у фільмі «Засуджений до смерті втік» (1956), де втеча військовополоненого прочитується як метафора релігійного спасіння. Брессон зазначає, що у тюрмі немає ніякої очевидної драми — можна почути, як когось розстрілюють, але це є частиною повсякденного життя. Це такий досвід, у якому об'єкти стають важливішими за персонажів — «тераса», «стіна», «звук потягу» — всі ці об'єкти та звуки утворюють якийсь інтимний зв'язок з людиною: «І це значно серйозніший зв'язок, та більш значущий, аніж той, коли чиїсь руки поєднуються з шиєю охоронця, якого намагаються задушити».^[3] У фільмах Брессона також присутній мотив соціальної критики, зокрема в його останніх картинах «Гроші» (фр. L'Argent) та «Можливо, Диявол» (фр. Le diable probablement). У 1975 році Брессон опублікував свої «Нотатки кінематографіста» (фр. Notes sur le cinématographe), де відстоює унікальний сенс слова «кінематографія». «Кінематографія» для Брессона є втіленням найшляхетнішої функції кіно. В той час як «фільм» є лише «театром, знятим на камеру», кінематографічний твір є спробою створити нову мову образів, що рухаються, та звуків. Говорячи про місце кіно серед інших мистецтв Брессон, перш за все, наполягає на відділенні кіно від театру, кажучи, що режисери даремно намагаються використати мову театру та його засоби для того, щоб створити фільм. Мова кіно відрізняється від мови театру тим, що вона відмовляється від «мімікрії» жестів, образів, звуків. Кіно має виражати себе не через образ як такий, але через їх поєднання — образи поєднуються один з одним та змінюють один одного як кольори на полотні: «Ти береш два образи, кожен з них є нейтральним, але раптом поряд один з одним вони оживають».^[3]

Брессона часто називають святим-покровителем кінематографістів, не тільки через те, що в його творах присутні християнські мотиви, але й через його внесок у кіномистецтво. Визначальними рисами його стилю стало специфічне використання звуку, співвіднесення певних звуків з образами та персонажами, метод «актора-моделі», який передбачав, що участь у зйомках беруть актори-аматори. Він вплинув на творчість таких режисерів як Андрій Тарковський, Міхаель Ганеке, Джим Джармуш, Брати Дарденн, Монте Геллман, Жан Есташ, Акі Каурисмякі, Гел Гартлі, Мартін Скорсезе, Жан-Люк Годар, Філіпп Гаррель, Атом Егоян та Пол Шредер.^[4] «Нотатки кінематографиста» (1975) є однією з найвпливовіших книг у теорії та критиці кіно. Зокрема його теорія фільму вплинула на інших режисерів французької Нової Хвилі.

• «Мій фільм вперше народжується у голові, він вмирає на папері та знов воскресає у живих створіннях та реальних об'єктах, з якими я працюю. Фільм їх вбиває, але варто розташувати їх у певному порядку та спроектувати на екран, як вони знов повертаються до життя неначе квіти у воді» — Робер Брессон.
• «Не намагайся наздогнати поезію. Вона проникне у твір сама через розщелини» — Робер Брессон.

• Брессон Робер // Велика сучасна енциклопедія. У 10 т. — Х. : «Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2014. — Т. 2 Б-Г. — 352 с. — ISBN 978-966-14-3972-5 ISBN 978-966-14-3974-9 (т.2).

Робер Брессон у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Кінематограф»
	Цитати у Вікіцитатах?
	Робер Брессон у Вікісховищі?

• Брессон // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Робер Брессон на сайті IMDb (англ.)