Рогоза Олександр Францевич — Вікіпедія

Рогоза Олександр Францович
Військовий міністр Української Держави
30 квітня 1918 — листопад 1918
Попередник	Лігнау Олександр Георгійович (в.о)
Наступник	Щуцький Борис Йосипович (в.о)
Народився	26 травня (8 червня) 1858(1858-06-08) Київська губернія, Російська імперія
Помер	29 червня 1919(1919-06-29) (61 рік) Одеса, Херсонська губернія, Українська СРР
Відомий як	офіцер, політик
Країна	Російська імперія
Alma mater	Полоцький кадетський корпус
Звання	Генерал від інфантерії
Нагороди

Рогоза́ (Рагоза́) Олекса́ндр Фра́нцович (нар. 8 червня 1858– пом. 29 червня 1919) — український військовий діяч, генерал від інфантерії російської імператорської армії родом із Київщини, командир корпусу перед Першою світовою війною, у 1915–1917 роках— командувач 4-ї російської армії. Військовий міністр Української Держави у 1918.

Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (Червень 2012)

Походив з українських священнослужителів, дворян Вітебської губернії. Навчався в Полоцькій військовій прогімназії. Військову освіту отримав в Михайлівському артилерійському училищі, випущений в 3-ю гвардійську та гренадерську артбригаду. Служив у лейб-гвардії 3-й артилерійській бригаді (Варшава), у складі якої брав участь в російсько-турецькій війні 1877—1878. В 1883 закінчив Миколаївську академію Генерального штабу.

З 22 листопада 1883 — старший ад'ютант штабу 5-ї піхотної дивізії, з 11 січня 1888 — помічник старшого ад'ютанта Приамурського військового округу, з 1 липня 1888 — старший ад'ютант військової канцелярії при військовому губернаторі Приморської області. З 28 січня 1891 — начальник стройового відділу Керченської фортеці. З 4 вересня 1896 — начальник штабу 32-ї (Рівне), а з 10 березня 1898 — 5-ї піхотних дивізій (Житомир). З 30 серпня 1892 — полковник. З 27 квітня 1900 — командир 18-го піхотного Вологодського полку (Новоград-Волинський). З 2 березня 1904 — генерал-майор, командир 1-ї бригади 27-ї піхотної дивізії, з 22 жовтня того ж року — начальник штабу 3-го армійського корпусу, з 16 червня 1906 — комендант Усть-Двінської фортеці. З 13 квітня 1908 — генерал-лейтенант. З 17 березня 1909 — начальник 19-ї піхотної дивізії, з якою і вступив в Першу світову війну.

Діючи в складі 4-ї армії генерала Еверта, в Таневській битві 21-24 червня (4-7 липня) 1914 відзначився в боях при Вільколазе та Уржендові, де доручені йому сили нанесли поразку частинам 4-ї австрійської армії. З 27 вересня 1914 — командир XXV АК. З 30 серпня 1915 — командувач 4-ю армією. 5(18) березня 1916 розпочав Нароцьку операцію.

Після Лютневої революції зберіг за собою посаду командувача армією, але 21 листопада 1917 відсторонений від командування більшовиками.

10 квітня 1918 подав заяву про вступ до української армії. Від 30 квітня 1918 р. запрошений гетьманом Павлом Скоропадським на посаду військового міністра в уряді Федора Лизогуба. Був у званні Генерального бунчужного (відповідало царському званню повного генерала). Під керівництвом Олександра Рогози розгорнуто діяльність по створенню збройних сил Української Держави. До цієї роботи залучив ряд генералів, прихильників української державності: С.Дельвіга, М.Юнакова, О.Натіїва, М.Омеляновича-Павленка та ін. Реорганізував Генеральний штаб, який одразу ж приступив до формування восьми стрілецьких корпусів. У військах впроваджувалась українська мова, реформувались Запорізький корпус, Сердюцька, Сіра і Синя дивізії, відновлювалось українське козацтво. Під час візиту Павла Скоропадського до Німеччини був призначений Радою Міністрів до складу Колегії Верховних Правителів, що заміняла гетьмана в час його відсутности. З 23 листопада знаходився в підпорядкуванні гетьмана Скоропадського.

Після повалення гетьманату у листопаді 1918 Олександра Рогозу усунули з посади військового міністра. 15 грудня 1918 арештований за наказом Директорії, але незабаром був звільнений. Маючи на меті дістатися Кубані або ж виїхати за кордон, тимчасово зупинився в Одесі, де тоді перебували частини, що оголосили про підтримку Добровольчої армії, та війська Антанти. У березні 1919 відмовився евакуюватися з Одеси та залишився в місті, яке зайняли червоні. Після здобуття міста вояками Григор'єва був заарештований. За відмову перейти на службу до Червоної армії розстріляний більшовицьким ЧК 29 червня 1919 року на Катерининській площі.

• Буравченков А. О. Рогоза Олександр Францевич // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 251. — ISBN 978-966-00-1290-5.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Дмитро Дорошенко, Мої спомини про недавнє минуле: 1914—1920 роки // Примітки, К. Галушко, К. Лобанова — Київ: Темпора, 2007.
• Нетребський Валерій Петрович. И столетия Одессу окружают огнем… De facto. — Одеса: Оптімум, 2006. (рос.)

• Роман Коваль, Іван Полтавець-Остряниця, наказний отаман Вільного козацтва
• Українське військо у XX—XXI сторіччі
• Олександр Рогоза (рос.)
• Рогоза Олександр Францевич (рос.)
• Ярослав Юрьевич Тинченко — Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
• Хто зібрав для Петлюри «петлюрівців»? Отаман і його армія
• 1918: гетьманський уряд приймає парад Лубенського сердюцького полку
• Прес-центр^{[недоступне посилання з липня 2019]}

Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.