Рогозинський Климентій Григорович — Вікіпедія

Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.

Климе́нтій Григо́рович Рогози́нський
Народився	1864(1864) с. Ягільниця, нині Чортківський район
Помер	13 січня 1938(1938-01-13) Бучач, нині Тернопільська область
Громадянство	Австро-Угорщина —  ЗУНР —  Польща
Національність	українець
Діяльність	підприємець, громадський діяч, меценат
Конфесія	греко — католик
Батько	Григорій Рогозинський
Мати	Антоніна Дідицька
Родичі	брат Микола
У шлюбі з	Меланія Ляторовська
Діти	мав 10 дітей
Медіафайли у Вікісховищі

Климе́нтій (Клим) Григо́рович Рогози́нський (пол. Klementy Rogoziński, 1864, с. Ягільниця, нині Україна — 13 січня 1938,^[1] Бучач) — український галицький громадський діяч, меценат, перший український посадник (міський голова) Бучача.

Народився в 1864 році в с. Ягільниці (Чортківського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Чортківського району Тернопільської области, Україна) в сім'ї сільського вчителя Григорія Рогозинського та його дружини Антоніни з Дідицьких (1840—1915 рр).

Після закінчення вищих педагогічних та виділових курсів працював викладачем Чортківської вчительської семінарії. Допомагав отримати освіту власному брату Миколі (пізніше судді в Дрогобичі), сестрі Марії (вчителька в Бучачі).

За допомогою і порадою приятелів придбав у Бучачі ресторан із крамницею і переїхав до цього міста. Відвідувачами ресторану були в основному довколишні дідичі та місцеві урядовці^[2]. Відставний капітан крайової оборони Ян Оберц довірив йому бути свідком свого заповіту, в якому записував на потреби шкіл Бучача весь свій маєток (близько 50000 золотих ринських).^[3]

В 1904 році разом з приятелями заснували «Повітове товариство ощадностей і позичок „Праця“» (у формі «стоваришення з обмеженою порукою», тепер — ТзОВ^[4]; також його називали банк «Праця», де К. Рогозинський довгі роки був безплатним директором). Був одним із засновників товариства «Українська бесіда», філії українського товариства «Просвіта», Українського міщанського братства, Повітової спілки господарсько-торговельної та інших організацій в Бучачі. Співробітниками, щирими дорадниками були: парох, декан (УГКЦ) Бучача о. Денис Нестайко, професор Іван Смолинський,^[5] нотар Костянтин Телішевський, професор ґімназії Василь Винар, нотар доктор Василь Маковський, священики навколишніх сіл.^[6] Разом з гімназійним катехитом отцем Адріяном Добрянським в орендованому будинку заснував «Українську Бурсу», де на повному утриманні проживали сільські хлопці, що вчились в міській гімназії. Перед Першою світовою війною купив земельну ділянку під будівництво нового приміщення «Української Бурси».

У час війни — громадський діяч, на прохання жителів Бучача став міським головою, відновлюючи дуже зруйноване після бойових дій місто. Для підтримання порядку організовує міську поліцію.

Перший міський голова (посадник) Бучача після утворення ЗУНР.

У липні 1919 року змушений покинути місто через очікувані репресії з боку нової окупаційної влади, які не забарились після повернення до Бучача  — «конфінований у власному домі», тобто знаходився під домашнім арештом,^[7] перебував під наглядом польської поліції; його дім, на думку тодішніх польських владців, був осередком «гайдамаччини».^[1]

Помер 13 січня 1938 року в Бучачі (тоді Тернопільське воєводство, Польща, нині Україна). Похований на міському кладовищі на горі Федір (недалеко від гробниці каноніків Потоцьких, могила збереглась) поряд з батьком, матір'ю, дружиною, дітьми (в тому числі малими), зятем, тещею.

Одружився з фольклористкою Меланією з Ляторовських (1868^[8]—1952) — донькою о. Івана Ляторовського (1839—10 лютого 1919) — пароха села Долина над Дністром^[9] — та Евгенії, з Михалевичів (1847—1935) Ляторовської. В сім'ї народилося 10 дітей:

• Анна, у шлюбі Байрак, авторка нарису про батька та матір у збірнику «Бучач і Бучаччина»
• Олена, у шлюбі Кузів (1904—1963, похована коло батьків) — перша завідувачка Бучацької районної бібліотеки з 1 листопада 1944 року.
• Стефанія (1894—1976), дружина д-ра Михайла Гриніва, репресована совітами^[10].

• Байрак з Рогозинських Анна. Рід Климентія і Меланії з Ляторовських Рогозинських // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 383–384.
• Петраш Б. Рогозинський Климентій Григорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 186. — ISBN 978-966-528-279-2.

Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.