Романович-Ткаченко Наталя Данилівна — Вікіпедія

Романович-Ткаченко Наталя Данилівна
Народилася26 червня 1884(1884-06-26)
Сквира, Київська губернія, Російська імперія
Померла1933
Київ, Українська СРР, СРСР
ПохованняБайкове кладовище
Країна Російська імперія
 УНР
 Українська Держава
 СРСР
Діяльністьписьменниця, перекладачка
ПартіяРеволюційна українська партія
CMNS: Романович-Ткаченко Наталя Данилівна у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Романович.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ткаченко.
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Ткаченко Наталя.

Наталя Данилівна Романович-Ткаченко (26 червня 1884, Сквира, Київщина — 1933, Київ) — українська письменниця, перекладачка, громадська діячка.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилась 26 червня 1884 року в місті Сквирі на Київщині. Дитинство провела на Чигиринщині. Батько, Данило Краєвський, походив зі збіднілої шляхти і працював вчителем географії та історії в сільських школах. Матір Софія (до шлюбу Андреєва). Навчання розпочала в Златопільській гімназії. Потім її віддали до жіночої міністерської гімназії на Прорізній у Києві, але там вона не провчилась і року[1].

Живучи в Чигирині, брала участь у діяльності українських революційних гуртків[2].

У 1903 — 1906 роках разом з чоловіком Михайлом Ткаченком[3] жила у Львові, де познайомилася з Іваном Франком, там почала (1905) друкувати оповідання в «ЛНВ», у якому були друковані й дальші її твори, зокрема трилогія «Мандрівниця» і подорожні записки з Галичини (1917—1918)[2]. У Львові народила двох дітей, дочку Наталю та сина Лева[4].

1906 року подружжя повернулося до Києва[4].

Під час Першої світової війни Наталя Романович-Ткаченко розбудовувала на всій території України мережу притулків для сиріт та загублених дітей і разом з іншими жінками намагалася з'єднати роз'єднані родини[5].

З 1923 року Романович-Ткаченко друкувала свої твори в журналі «Червоний Шлях». Збірка оповідань «Життя людське» (1918), «Несподіваний землетрус» (1928), «Чебрець-зілля» (1928). «Зінькова Зірка» (1929) і кн. «Нас кличуть гудки. Записки революціонерки 900-их pp.» (1931)[2].

Членкиня літературної організації «Плуг»[2].

Її твори критикували за «висунення односторонньо ідеалізованих фігур народницьких інтелігентів-культуртрегерів замість показу справжніх, реальних комуністів».

Перекладала з французької (Еміль Золя «Лурд» (1930), Октав Мірбо «Щоденник Покоївки» (1928), Жуль Верн «Діти капітана Гранта») та англійської (твори Томаса Майна Ріда)[6].

У Києві мешкала на вулиці Ярославів Вал (у 1923—1928 — вулиця Раковського, у 1928—1941 — вулиця Ворошилова, з 1976 р. — Ярославів Вал) у будинку № 36.

Померла восени 1933 року, здогадно, з голоду (за іншою версією, заразившись тифом від своєї маленької онуки Інни, яку доглядала. Похована на Байковому кладовищі[7].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Бунтарки, 2020, с. 263-264.
  2. ↑ а б в г Романович-Ткаченко Наталя // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1973. — Кн. 2, [т. 7] : Пряшівщина (продовження) — Сибір. — С. 2664-2565. — ISBN 5-7707-4049-3.
  3. ↑ Бунтарки, 2020, с. 267.
  4. ↑ а б Бунтарки, 2020, с. 268.
  5. ↑ Богачевська-Хомяк М. Білим по білому: Жінки в громадському житті України, 1884—1939 — К.: Либідь, 1995 — с. 175.
  6. ↑ Володимирівна, Коломієць Лада (2015). Український художній переклад та перекладачі 1920–30-х років: Матеріали до курсу “Історія перекладу" (укр.). Нова Книга. ISBN 9789663825748.
  7. ↑ Бунтарки, 2020, с. 288.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
українська література Це незавершена стаття про українську письменницю.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
S:
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Романович-Ткаченко_Наталя_Данилівна&oldid=42865872