Рондо — Вікіпедія

Рондо́^[1] (фр. rondeau — «круглий»)^[2] — назва строфічної організації вірша з відповідною жорсткістю форм, яка склалася у середньовічній французькій поезії, звідки поширилася на європейські літератури.

Основним вважається канонічне рондо з тринадцяти рядків на дві рими, де перший двічі повторюється на восьмому та тринадцятому, зразки якого спостерігалися у творчості К. Маро (16 ст.). Відомі також рондо з одинадцяти та п'ятнадцяти рядків («Осіннє свято» М. Рильського), а також — складне рондо з чотиривіршів із обов'язковим повторенням послідовно кожного рядка першого катрена як підсумкових рядків наступних катренів. Повторювані слова витворюють своєрідний лейтмотив рондо.

В поетичній спадщині А. Казки трапляються цікаві приклади цієї рідкісної, як на українську поезію, віршової форми — і п'ятнадцятирядкової, і складної:

Де захват мій бурхливий, наче море? …………………………а

Де перша ніжність, перше з щастям горе? ……………………а

Минуло все. Розвіялось — мов сон… ………………………б

І хоч зривався з уст тоді прокльон, ……………………………б

Але життя знов вабило просторе. ………………………………а

На герць я закликав: «Гей, хто поборе?!» ……………………а

Не знаючи, що єсть життя закон, ………………………………б

Що й дужого закутає в полон… …………………………………б

Де захват мій?.. …………………………………………………(а)

І ти вгадаєш вже, кохання зоре? …………………………………а

Та як же віл мій в темряві розоре ………………………………а

Належного мені лану розгон?.. …………………………………б

Де сонце мрій — життя мого вогонь? ……………………………б

Та ще про що питаєш, серце хоре, ………………………………а

— «Де захват мій?» ………………………………………………(а)

У 14-15 ст. терміном «рондо» почасти називали тріолет.

• Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007

• Рондо // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 354-355.
• Рондо // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 504. — 634 с.