Рудники (Коломийський район) — Вікіпедія

село Рудники
Герб Рудників (Коломийський район) Прапор Рудників (Коломийський район)
Країна	Україна
Область	Івано-Франківська область
Район	Коломийський район
Тер. громада	Заболотівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA26080050140033854
Основні дані
Засноване	1442
Населення	1248[1]
Площа	3,5 км²
Густота населення	408,29 осіб/км²
Поштовий індекс	78352
Телефонний код	+380 3476
Географічні дані
Географічні координати	48°25′52″ пн. ш. 25°20′22″ сх. д. / 48.43111° пн. ш. 25.33944° сх. д. / 48.43111; 25.33944
Водойми	Рибниця, на околиці села протікає річка Прут
Місцева влада
Адреса ради	78352, Івано-Франківська обл.,Снятинський р-н с. Рудники, вул. Шевченка, 5
Карта
Рудники
Рудники
Мапа

Ру́дники — село Заболотівської селищної громади Коломийського району Івано-Франківської області. До 2020 року входила до Снятинського району.

Населення становить 1248 осіб.

Село відоме родючими землями. З півдня і заходу його підковою оточує ліс. Чепурні хати розкинулися серед розкішних садів і мальовничих лук.

Старожили розповідають, що в давні часи на околиці села були рудничні ями, де витоплювали чавун. Звідси й назва села — Рудники. Надра землі були багаті на різні копалини. Селяни добували вугілля, сіль, займалися ковальством, кушнірством, ткацтвом.

Сакральне городище, що виникло в ранню залізну добу, розташоване на відрогу правого берега р. Рибниці, оточене валом і внутрішнім ровом, перетнуте кількома ровами. На вершині конусоподібного підвищення (6×10 м) збереглися сліди споруди Х-ХІІ ст. — шар завтовшки 40-50 см, що складається із шматків глиняної обмазки з відбитками колод. Підвищення оточене ровом з трьома послідовними прошарками каменів, вугіллям, уламками посуду, розділеними стерильними шарами глини. На терасі вздовж схилу городища стояв довгий будинок (приблизна довжина його 70 м, ширина близько 4 м). Досліджували городище Б. Тимощук та І. Русанова^[2].

Перші документальні відомості про Рудники належать до другої половини XV століття. На місці сучасного села існував невеличкий хутір — власність багатіїв братів Петра та Івана Заковських. 27 травня 1465 року вони продали його панові І. Прокоповичу з Гвіздця^[3].

У другій половині XV століття Рудники стають великим населеним пунктом. Селу належало понад 2 тис. моргів сільськогосподарських угідь, 700 моргів лісу, на річці Рибниці працював водяний млин.

1646 року жителі Рудників разом з трудящими інших сіл Снятинського староства відмовилися сплачувати податки, вимагали від магістрату скасувати закони, що передбачали дальше закріпачення селян. Під час визвольної війни українського народу в 1648—1654 pp. багато жителів Рудників приєдналося до повстанського війська на чолі з Семеном Височаном.

Обтяжливими для селян були постої шляхетських військ. Хліборобів примушували постачати жовнірам продукти, коні, сторожити їх. Тим часом війська завдавали мешканцям значної шкоди: грабували, знущалися. Охоплені відчаєм, жителі ховали своє майно від грабіжників. Щоб дізнатися про схованки, жовніри мордували непокірних. 1686 року охоронці Снятинського замку, зв'язавши у Рудниках селян, припікали їх розжареним залізом. Тих, хто відмовлявся сказати, де зберігається зерно та інше майно, навіть вбивали.

Терпіли селяни і від частих нападів татарських орд, які грабували їх, забирали в ясир, а хати спалювали. Особливо великої шкоди завдали татари Рудникам 1678 року. Селянин Мельник намагався врятуватися з родиною. Але шляхтич Каковський, перестрівши його, викинув з воза жінку, дітей і речі, а самого господаря примусив їхати до Гвіздця. Мельник втратив сім'ю; вона була залишена на поталу татарам. Після нападу ординців село довго лишалося згарищем, пусткою. Польські пани, аби врятувати своє життя, силоміць віддавали бусурманам селян, а нерідко й самі грабували їхнє майно.

Найтяжчою серед феодальних повинностей для селян Рудників була панщина. Четвертинники відбували три дні на панщині, а півчетвертинники — півтора дня на тиждень. Крім того, кожне господарство сплачувало різні податки: 2 гроші поденного, десятину від великої рогатої худоби і бджіл, двадцятину — від свиней. Стягали також податки на утримання війська та на інші потреби.

Зневірені злиднями і постійними нестатками, селяни залишали рідні місця, шукаючи кращої долі. Багато їх 1731 року втекло на територію Поділля. Про це свідчать численні реєстри «біглих підданих з Рудників».

Скасування кріпацтва на тривалий час збереглося в народній пам'яті як значна подія. Починаючи з 1848 року, день 15 травня, а з XX століття — 16 травня селяни Рудників щороку відзначали урочисто. На згадку про кінець жахливого лихоліття в селі було споруджено велику каплицю з кам'яним хрестом. Під хрестом закопали реєстри повинностей, нагаї й батоги, якими карали селян, пляшку з горілкою — як ознаку ганебного середньовічного права феодалів споювати кріпаків. Тоді ж посадили «дерева свободи». Одне з них — липа — збереглося до наших днів.

Але життя трудового люду не поліпшилося й після 1848 року. У поміщика І. Мойси залишилася майже половина орної землі. Селяни мали відробити поміщикові 5265 тяглих і 4658 піших днів, або сплатити за рік 1390 флоринів; позбулися сервітутів. Довелося їм звертатися до урядової комісії, що працювала в Кутах. Після довгої тяганини ця комісія, нарешті, прибула до Рудників. Опитали багатьох селян, і всі вони одностайно підтвердили усно та скріпили акт підписами (поставили хрестики), що пасовище споконвіку належало селянам. Однак скаржники так і не добилися своїх прав. Цісарсько-королівська комісія в акті від 22 червня 1855 року записала, що пасовище є власністю І. Мойси.

Багато селян не знало грамоти. Початкову школу на кошти громади побудували лише 1875 року. Умови навчання були важкі: дітям часто не вистачало книг, зошитів, замість чорнила доводилось користуватися бузиновим соком.

У 1902 році в селі побудовано церкву Покрови Пресвятої Богородиці, яка є Пам'ятник архітектури № 959. належить до ПЦУ настоятель митр. прот. Степан Гуменяк.

В період Другої світової війни та після неї в селі тривала повстанська війна ОУН-УПА^[4].

• Будинок культури є одним з найкращих в районі.
• Лікарська амбулаторія.^[5]

У селі народилися

• Жовтяк Євген Дмитрович (нар. 1961) — український політик. Заступник голови Республіканської платформи. Тричі обирався народним депутатом, головою Київської ОДА.
• Клічак Василь Йосипович (нар. 1957) — український поет, науковець, письменник і журналіст.
• Михайлюк Іван Олексійович (нар. 1949) — український науковець, доктор медичних наук, професор, багатолітній завідувач кафедри в Івано-Франківській медичній академії.
• Петрук Роман Прокопович (нар. 1940) — український художник-кераміст, скульптор.
• Сахро Степан Васильович (1923—2005) — український майстер художньої обробки дерева і педагог.
• Харук Володимир Юрійович (1999—2022) — український військовик, учасник битви за Маріуполь, кавелер ордену За мужність III ступеня.

• На північно-східній околиці села росте 800-річний дуб^[6].

• Rudniki (1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 938. (пол.)

• Рудники — Інформаційно-пізнавальний сайт | Івано-Франківська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — 639 с.)

Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення. Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (січень 2011) Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (січень 2011)

Це незавершена стаття з географії Івано-Франківської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.