Ружани — Вікіпедія

смт Ружа́ни біл. Ружаны
Транслітерація назви	Ružany
Герб Ружан
Основні дані
52°51′52″ пн. ш. 24°53′27″ сх. д. / 52.864444444444° пн. ш. 24.890833333333° сх. д. / 52.864444444444; 24.890833333333
Країна	Білорусь
Область	Берестейська область
Район	Пружанський район
Засновано	1552
Перша згадка	1552
Магдебурзьке право	20 червня 1637
Населення	3153 (2009[1])
Часовий пояс	час у Білорусі
Поштовий індекс	225154
Висота	149 м[2]
Транспорт, відстані
До Мінська
- фізична	211 км
Ружа́ни
Ружа́ни Ружа́ни (Берестейська область)
Ружани у Вікісховищі

Ружа́ни (біл. Ружаны) — селище міського типу, розташоване в Пружанському районі Берестейської області Білорусі, розташований на річці Ружанка, в оточенні мальовничих пагорбів, за 140 км від Берестя, за 38 км від залізничної станції Івацевичі за 45 кілометрів північно-східніше Пружан, на перехресті доріг Пружани — Слонім і Вовковиськ — Косово.

Перша письмова згадка про Ружани (Ражани) відноситься до 1552 року, проте відомо, що до 1552 року Ружани належали магнатам Тишкевичам. У 1598 році магнат Барташ Брухальскій продав Ружани канцлеру Великого князівства Литовського Леву Івановичу Сапізі.

В документах 1606 року Ружани звуться містечком, розташованим «на великому гостинців, провідному з Слоніма до Берест і на Подлясье, яким великі посли, і торговельні люди обвиклі їздити».

У 1617 році на кошти Сапег місці старого дерев'яного побудований Троїцький костел домініканців.^[3] Відомо, що в 1617 році Лев Сапіга приймав тут королевича Владислава.

20 червня 1637 року Ружанам даровано магдебурзьке право і міський герб: на срібному полі вінок із троянд (Руж) та всередині образ Святого Казимира з хрестом і Лілією в руках на увесь зріст.

У 1644 році дідич — підканцлер литовський Казимир Лев Сапега — приймав у палаці короля Владислава IV Вазу. Як тимчасова резиденція короля тут приймалися посли і навіть готувалися ставленики на московський престол. У величезних льохах зберігалася державна скарбниця Великого князівства Литовського і арсенал.

У 1655 році Віленськая капітула, рятуючись від військ царя Алєксєя Міхайловича, помістила в ружанському палаці мощі Святого Казимира — небесного покровителя Великого князівства Литовського. У пам'ять про цю подію в 1791 році на кладовищі була зведена каплиця Св. Казимира.

У 1657 році євреїв Ружан звинуватили у вбивстві в єврейському кварталі християнської дитини. Їм загрожував погром, проти якого рішуче виступили Сапіги, проте заступництво не зупинило заворушень і керівників єврейської громади стратили.

З 1662 року єврейська громада Ружан отримала самостійний статус. Кожен рік у Ружанах обирався бургомістр, 2 або 3 радники, 3 засідателі. Ружани мали ратушу, магістрат, магістратський суд. За даними документів 1687 року, в Ружанах налічили 427 будинків і 2 базари.

У другій половині XVII століття припиняється економічний розвиток Ружан і поступово вони стають одним із найбідніших міст. У 1698 році конфедерати і шляхта повстали проти Сапіг, знищили місто.

Ружани сильно постраждали під час Північної війни (1700–1721) між Росією і Швецією. Шведський король Карл ХІІ, що просувався з військами з Литви на Волинь, зупинявся в Ружанах.

Маєток Сапег мав один з найбільших театрів у князівстві, який проіснував з 1765 по 1791 рік. Театр достатньо оснащений технічно, щоб під час вистави тричі змінювати декорації. В театрі було 60 артистів і танцівників, 40 музикантів.

На початку 1780-х років володар започаткував велике будівництво й перебудував старе укріплення в блискучий палацово-парковий комплекс. Перебудову здійснив саксонець Ян Самуель Беккер. Виник комплекс споруд з палацом, 2-ма флігелями та парадною брамою, до якої прибудували кордегардію для почесної варти. В Західному флігелі розмістили збірку картин Сапег, Східний під одним дахом мав Манеж для коней та театр. Взірцем для театральної зали узяли залу театру родини Фарнезе в Пармі(Італія).

А при палаці була бібліотека, яка за життя Сапеги Казимира Лева налічувала близько 3000 томів,^[4] для книжок якої художник Франтішек Бальцерович зробив власний екслібріс Сапег. Дивом стала звістка про збереження тієї бібліотеки. Після придушення національно-визвольного повстання поляків 1831 року, бібліотеку Сапег царат конфіскував та вивіз до Петербургу та Варшави… Отже, Ружанська бібліотека не зникла.

В 1786 році канцлер Великого князівства Литовського Олександр Сапега, який засідав в Гродненському сеймі короля Станіслава Августа Понятовського, віддав замок в оренду, а свою резиденцію переніс у Деречин. У палаці була закладена фабрика шовкових тканин, оксамиту і суконь. Крім того, тут виготовлялися карети і лаковані екіпажі. На фабриці працювало 159 робітників.

У результаті третього поділу Польщі Ружани відійшли в складі Російської імперії, Магдебурзьке право було скасовано. За участь Сапіг у повстанні проти російських військ у 1830–1831 роках володіння були конфісковані. В 1834 році палац узяв в оренду підприємець і покоях він організував текстильне виробництво. Після відкриття у Ружанах в першій половині 19 ст. 6-ти текстильних та кількох прядильних фабрик на них почали працювати багато євреїв міста та околиць. Деякі єврейські родини на орендованих ними землях займалися городництвом та садівництвом.

У 1847 році єврейське населення Ружан становило 1467 чоловік. У 1850 році біля Ружан були засновані 2 єврейських сільськогосподарських поселення. В 1863 році біля Ружан відбувся бій повсталих з царськими військами.

У 1897 році єврейське населення Ружан становило 3599 (71,7 % населення). У 1904 році була створена організація єврейської самооборони, не допустила погромів в Ружанах. У 1905–1907 роках у Ружанах активізувалася діяльність різних єврейських і російських політичних партій.

У серпні 1914 року згорів головний корпус замку. За даними на 1914 рік, містечко мало близько 7 тисяч мешканців. У 1915 році Ружани окуповані кайзерівськими німецькими військами.

В 1919–1920 та 1921–1939 роках Ружани перебували у складі Польщі. Після початку Другої світової війни й окупації Німеччиною Польщі єврейське населення Ружан значно зросло за рахунок біженців, кількість яких становить кілька тисяч. Багато з них були вислані у внутрішні райони Радянського Союзу, але частина залишилася в Ружанах. Після приєднання Ружан до БРСР у складі Радянського Союзу в 1939 році єврейські громадські установи, Філії політичних партій, навчальних закладів із викладанням на івриті були ліквідовані. Підприємці, політичні та громадські діячі, рабини були заарештовані й вислані в радянські концтабори або насильницькі переселені у віддалені кути Радянського Союзу.

24 червня 1941 року передові частини вермахту окупували Ружани. Невеличкій частини єврейського населення вдалося втекти з міста і врятуватися. А в Ружанах відразу розпочався грабіж єврейського населення. У липні 1941 р. на євреїв Ружан було накладено контрибуції (10 кг золота і 20 кг срібла). Були введені значні обмеження, а також обов'язкове носіння білої пов'язки на правому рукаві зі словом «юде».

Німецькі фашисти створили юденрат для реєстрації єврейського населення. Восени 1941 року євреї були зведені в гетто. Гітлерівці використовували їх на важких роботах. 2 листопада 1942 році гітлерівські підрозділи разом з білоруськими поліцаями оточили єврейське гетто, а полонених євреїв пішим ходом гнали в концентраційний табір в Вовковиську. Знесилених, немічних і хворих розстрілювали по дорозі. В кінці листопаду 1942 року євреї Ружан були депортовані до концтабору Треблінку. Більша кількість уцілілих євреїв після війни через Польщу виїхала до Ізраїлью та інших країн світу. У 1950-ті року в Ружанах мешкало не більше 10 євреїв. Згідно з даними перепису населення республіки Білорусь в 1998 році, в Ружанах не було зареєстровано євреїв зовсім.

На початку XIX століття в селищі мешкало 3,4 тис. населення. Протягом значної історії Ружан більшість населення були євреями. Перша згадка про ружанських євреїв — рішення зборів литовських євреїв 1623 року про підпорядкування громади Ружан до громади Брест-Литовська (Берестя).

Палацово-парковий комплекс в Ружанах руйнували двічі тільки за 20 ст. — в 1914 та 1944 роках. Палац давно втратив дах, другий поверх дуже зруйнований. До фундаментів зруйновано приміщення колишньої картинної галереї. Театральне приміщення без даху, але стіни встояли в буремні, лихі роки. Тріумфальні ворота брами та кордегардії збереглися краще, але руйнація їм краси не додає. Прийшла приємна звістка, що проектні креслення Беккера віднайдені в збірці Варшавського університету. Це подає слабку надію на відтворення найкращого палацово-паркового комплексу в Білорусі доби пізнього бароко та раннього класицизму. В колишній Польщі це був найкращий ансамбль серед подібних магнатських садиб.

За переписом населення Білорусі 2009 року чисельність населення смт становила 3153 особи^[1].

Розподіл населення за рідною національністю за даними перепису 2009 року^[5]:

Провідними підприємствами є меблева фабрика, виробничо-харчової завод, виробничо-торговельний комбінат.

Костел Св. Трійці, церква Св. Петра та Павла, каплиця Св. Казимира на цвинтарі, зруйнований палац Сапігів, синагога.

• І. М. Пінес — відомий письменник і релігійно-сіоністський діяч
• Іцхак Шамір — прем'єр-міністр Ізраїля
• Українцев Олег Анатолійович (нар. 1976) — український вчений-правознавець

• Ружани (Ружани Ruzhany) (рос.)
• Ружани // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
• Добірка фотографій та інформація (рос.)
• Цікаве посилання з історії (рос.)
• Все про Ружани (рос.)
• Ruzhany, Belarus (англ.)
• Encyclopedia of Jewish Life (2001), p. 1101: «Rozhana».(англ.)
• Shtetl Finder (1980), p. 86: «Ruzhany».(англ.)
• Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego (1880-1902), IX, p. 852-853: "Różana". // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 852. (пол.)