Ріттер Павло Григорович — Вікіпедія

Ріттер Павло Григорович
Народився	17 квітня 1872(1872-04-17) Чутове, Полтавська область
Помер	1939
Діяльність	мовознавець
Alma mater	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Заклад	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Автограф
Роботи у Вікіджерелах  Ріттер Павло Григорович у Вікісховищі

Павло́ Григо́рович Рі́ттер (5 (17) квітня 1872(18720417), Чутове — 17 квітня 1939), літературознавець і мовознавець-санскритолог й індоєвропеїст та перекладач, один з перших українських індологів, родом з Полтавщини.

Павло Григорович Ріттер народився в родині обрусілих німців. Павло Ріттер належав до родини Миколи Івановича Ріттера (був його онуком або племінником) — німця Карла Ріттера, що прийняв православ'я, з 30 квітня 1854 р — керуючого маєтком Олени Павлівни Кочубей (вдови князя Василя Вікторовича Кочубея) в Чутовому. Завдяки матеріальній допомозі М. І. Ріттера у 1863 р. в Чутове було відкрито чоловіче училище (у 1864 р. М. І. Ріттер був обраний його попечителем). У 1869 р. в Чутове було відкрито також жіноче училище, його попечителькою стала Катерина Миколаївна Ріттер (вочевидь, дочка М. І. Ріттера).^[1]

1890 р. він закінчив з золотою медаллю 3-тю харківську гімназію та вступив до історико-філологічного факультету Харківського університету. Ще навчаючись на першому курсі, Ріттер, під впливом Д. М. Овсянико-Куликовського, вирішив присвятити себе вивченню порівняльного мовознавства, санскриту і давньоіндійської літератури. Крім цього Ріттер займався романськими мовами (зокрема італійською).

У 1894 р. Ріттер закінчив університет і був залишений на кафедрі порівняльного мовознавства. По закінченні Харківського університету (1894) Ріттер студіював у Берліні санскрит і порівняльне мовознавство. Він поїхав на стажування за кордон, прослухав у Берлінському університеті курси відомих професорів: І. Шмидта — з порівняльного мовознавства,  А.Вебера та К. Гельнера — з санскриту. У Німеччині Ріттер захопився вивченням роману індійського письменника VI століття Дандіна «Пригоди десяти юнаків» (вчений став одним з перших перекладачів цього роману).

Після повернення з Німеччини Ріттер із січня 1897 р. став викладати італійську мову у Харківському університеті. 1899 р. він склав екзамен на ступінь магістра та став приват-доцентом кафедри порівняльного мовознавства, де читав курси з санскриту, історії індійської літератури та ін., з 1905 р. — очолював цю кафедру. З 1906 р. викладав також на Вищих жіночих курсах^[2].

Після 1917 р. Ріттер продовжував працювати доцентом у Харківському університеті, а після його розформування — в Академії теоретичних знань та ХІНО, де йому було у 1921 р. присвоєно звання професора без захисту дисертації. У 1925 р. університет присвоїв Ріттеру звання доктора літератури honoris causa. Він викладав порівняльну граматику індоєвропейських мов, з 1925 р. керував науково-дослідною кафедрою мовознавства.

У 1926 р. Ріттер став одним з співзасновників та активних діячів Всеукраїнської асоціації сходознавців (ВУНАС), очолив історико-етнологічну секцію товариства, був членом редколегії «Бюлетеня ВУНАС», журналу «Східний світ» (пізніше — «Червоний схід»). Ріттер став директором трирічних курсів східних мов, що почали працювати у Харкові 1 жовтня 1926 р. Був секретарем IV секції мовознавства та літератури сходознавчого з'їзду, який пройшов в Харкові у листопаді 1929 р.

Тоді ж він стає директором трирічних курсів східних мов, що почали працювати у Харкові. Продовжуючи вивчати класичну індійську літературу, він перекладає також твори Р. Таґора, Бгартргарі, Ріґ-Веди, робить український переклад елегії Калідаси «Хмара-вістун», готує велику антологію давньоіндійської літератури в перекладі українською.

Після 1929 р. політичні репресії торкнулися й праці ВУНАС, яку критикували за пропаганду буржуазних методів і напрямків сходознавства. 1930 р. організацію було ліквідовано, а замість неї створено у Києві Інститут мовознавства з філіалом у Харкові. Ріттер мав стати керівником цього філіалу. Але вже 1932 р. його звільнили з посади, бо в той час розгорнулася нова хвиля репресій проти сходознавців, яких звинувачено у шпигунській діяльності. Через тяжку хворобу Ріттер майже повністю втратив зір.

1936 р. тяжкохворий і майже сліпий вчений, який ще працював на філологічному факультеті Харківського університету, вийшов на пенсію. Певний час він ще читав курс романської філології невеликій групі студентів в себе вдома, але невдовзі і ці зайняття припинилися.

Не зважаючи на хворобу, 1938 р. він був заарештований і помер у лікарні у квітні 1939 р., не дочекавшись закінчення слідства. Наукова діяльність Ріттера була присвячена перекладу і коментуванню творів санскритської літератури. Крім того, П. Г. Ріттер написав більше 50 статей з різних проблем індології  для енциклопедичного словника братів Гранат. Йому належить багато перекладів з санскриту на російську мову; на українську він переклав поему «Хмара-вістун» Калідаси (1928), гімни Ріґ-Веди, а з нової індійської літератури перекладав поезії і прозу Рабіндраната Таґора та ін.

• Голоси стародавньої Індії. Антологія давньоіндійської літератури / Упорядкування, переклад із санскриту і примітки Павла Ріттера. Передмова Ігоря Серебрякова. Стаття «Давня Індія та її література» Олександра Білецького. К.: Дніпро, 1982.
• Дандин и его роман «Похождения десяти юношей» // Зап. Харьк. ун-та. — 1898. — Кн. 2. — Ч. неофиц. — С. 1–13.
• Что такое санскрит?: (Пробная лекция) // Зап. Харьк. ун-та. — 1900. — Кн. 2. — Ч. неофиц. — С. 1–12.
• Краткий курс санскритской грамматики. — Х.: Тип. ун-та, 1904. — 112 с. — Литогр.
• Санскрит: изд. Общества взаимопомощи студентов-филологов Харьк. ун-та. — Х. : Типолит. С. Иванченко, 1911. — XXVIII, 74 с. — Литогр.

• Павло Ріттер. Кантата РИКВЕДА. (укр.)
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Материалы к биографии проф. Павла Григорьевича Риттера (5.IV.1872 — 17.IV.1939)
• Павло Григорович Ріттер. Збірник біографічних та бібліографічних матеріалів / [Відп. ред. А. П. Ковалівський]. — Х. : Вид-во Харківського університету, 1966. — 94 с.