Р-14 — Вікіпедія

R-14 Chusovaya
ТипБалістична ракета середньої дальності
Історія використання
ВійниХолодна війна
Історія виробництва
ВиробникPO Polyot[en]
Вартість одиниціневідома
Виготовлення24 квітня 1961 року
ВаріантиR-14U, Cosmos 1-3
Характеристики
Вага86.3 т
Діаметр2400 мм
Вага боєголовки680 кг
Механізм
детонації
Повітряний вибух
ДвигунRD-216
1480 кН
Розмах крил2,74 м
ПаливоНесиметричний диметилгідразин/Чотириокис азоту
Практична межа500 км
ТочністьКругове імовірне відхилення 1,13-2,4 км[1][2]
Пускова
платформа
Бункер, майданчик або мобільний пусковий пристрій
Р-14 у Вікісховищі

Р-14[3] (англ. R-14 Chusovaya; рос. Чусовая) була одноступінчастою[4] балістичною ракетою середньої дальності, розробленою Радянським Союзом під час холодної війни. Їй було присвоєно звітну назву НАТО SS-5 Skean та була відома під індексом ГРАУ 8K65. Його спроектував Михайло Янгель. Чусова — назва річки в Росії. Лінійне виробництво здійснювалося на заводі № 1001 у Красноярську.

Завдяки новим конструктивним рішенням, матеріалам та новому складу ракетного палива, ракета Р-14 мала удвічі більший радіус польоту ніж Р-12. Із завершенням розробки комплексу бойових ракет Р-12, Р-14 та Р-16, в СРСР створили новий рід військ — Ракетні війська стратегічного призначення.[5]

Огляд

[ред. | ред. код]

Розробка R-14 почалася директивою 2 липня 1958 року. Попередній проєкт був завершений у грудні 1958 року, а льотні випробування почалися в червні 1960 року і завершилися в лютому 1961 року. Ракета була прийнята на озброєння 24 квітня 1961 року; початкова оперативна спроможність для першого дивізіону з чотирьох пускових установок була досягнута 31 грудня 1961 року, а перший полк був організований наступного дня. До кінця 1962 року два полки були повністю боєздатні в Україні та Латвії, згодом надводні стартові майданчики були розміщені в Калінінграді та Білорусі. Полк складався з двох дивізій, всього вісім пускових установок; до 1970-х років один мобільний полк складався з 3 блоків управління і 4-5 пускових установок. Після введення головними цілями R-14 були PGM-17 Tor у Великобританії, PGM-19 Jupiter в Італії та Туреччині та база підводних човнів UGM-27 Polaris у Рота, Іспанія. Виробництво ракети спочатку здійснювалося на заводі № 586 у Дніпрі та заводі № 1001 у Красноярську, а двигун РД-216 виготовлявся лише на заводі № 586. З 1962 року виробництво було перенесено виключно на 166 авіаційний завод в Омську.

До початку Кубинської ракетної кризи 1962 року Радянський Союз планував розгорнути на Кубі два полки з 32 БРК Р-14 і 16 пусковими установками. До того часу, коли Сполучені Штати оголосили карантин на острові, туди надійшли 24 одномегатонні боєголовки, але жодних ракет чи пускових установок ще не було доставлено. Боєголовки були видалені, а розгортання R-14 на Кубі було скасовано після вирішення кризи.

У травні 1960 року була дозволена розробка версії R-14U (універсальна), яка могла запускатися як з надводних майданчиків, так і з ракетних шахт комплексу «Чусова», і в січні 1962 року почалися випробувальні пуски. У шахтному варіанті кожен полк складався з двох дивізіонів, кожен дивізіон являв собою єдину вогневу точку з укріпленим командно-технічним пунктом і трьома шахтами. Бункери розташовувалися на відстані не менше 100 м від інших відносно технічної точки. Кожен бункер мав глибину 30 м і був укріплений, щоб витримувати надлишковий тиск 2 кг/см2. Конструкція бункеру була прийнята на озброєння в червні 1963 року, а перший бункерний дивізіон R-14U став функціонувати в Прієкуле, Латвія, в 1964 році. Також комплекси були побудовані на Далекому Сході Росії, в Казахстані, Україні та Литві[6].

Розгортання R-14 і R-14U досягло свого піку в 1964—1969 рр. з 97 пусковими установками. Час реакції в стані нормальної готовності становить 1-3 години для м'яких ділянок і 5-15 хвилин для твердих ділянок. Стани готовності для часу реакції 3-5 хвилин можуть зберігатися кілька годин на м'яких ділянках і кілька днів на жорстких ділянках. У 1971 році почалося поетапне припинення використання жорстких майданчиків, а R-14U (у змішаному розгортанні з мобільними пусковими установками) було знято з експлуатації наприкінці 1970-х років. У 1969 році почалося поетапне зняття з експлуатації ряду м'яких майданчиків, і в період з 1978 по 1983 роки ракета поступово була замінена на RSD-10 Pioneer, яка була повністю знята з експлуатації в 1984 році. Після підписання Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності 9 серпня 1989 року шість ракет R-14, що залишилися на зберіганні, були знищені[6].

Похідні

[ред. | ред. код]

Ракета була основою сімейства ракет-носіїв «Космос-3». У 1964 році R-14 була оснащена меншим другим ступенем для створення ракети-носія 65S3, а вісім літальних апаратів були зроблені протягом наступного року з LC-41 на Байконурі. До 1966 року використовувався повністю готовий розгінний блок 11K65, але він літав лише чотири рази, перш ніж його змінила остаточна ракета-носій 11K65M, яка використовувалася для різноманітних легких цивільних і військових супутників, більшість з яких запускалися з Плесецька (лише деякі з них були запущені з Капустиного Яр). Ця ракета-носій була знята з експлуатації в 2010 році.

Оператори

[ред. | ред. код]
СРСР СРСР

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ R-14. Encyclopedia Astronautica.
  2. ↑ Norris, Robert S. (24 жовтня 2012), The Cuban Missile Crisis: A Nuclear Order of Battle October/November 1962 (PDF), Woodrow Wilson International Center for Scholars, с. 35, архів оригіналу (PDF) за 20 жовтня 2018, процитовано 27 січня 2024
  3. ↑ Gunter's Space Page — R-14 Usovaya (SS-5, Skean) MRBM
  4. ↑ Pavel Podvig (2 березня 2004). Russian Strategic Nuclear Forces. MIT Press. с. 188. ISBN 0262661810.
  5. ↑ О.Г. Луговський. Про діяльність Південмашу та КБ «Південне» // Наука та наукознавство. — 2014. — № 3. — С. 139. — ISSN 0374-3896.
  6. ↑ а б R-14U

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Р-14