Самюел Барбер — Вікіпедія

Самюел Барбер
Samuel Barber
фотографія К. Ван Вехтена, 1944
Основна інформація
Повне ім'я	англ. Samuel Osmond Barber II
Дата народження	9 березня 1910(1910-03-09)
Місце народження	Вест-Честер, Пенсільванія, США[1][2]
Дата смерті	23 січня 1981(1981-01-23) (70 років)
Місце смерті	Мангеттен, Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Причина смерті	злоякісна пухлина
Роки активності	з 1917
Громадянство	США
Професія	композитор
Освіта	Кертісовий інститут музики і West Chester Henderson High Schoold
Вчителі	Rosario Scalerod
Відомі учні	Charles Turnerd[3]
Інструменти	фортепіано
Жанри	опера і симфонія
Magnum opus	Концерт для віолончелі з оркестром, Адажіо для струнних, Agnus Deid, Violin Concertod[4], Antony and Cleopatrad[4], Capricorn Concertod[4], Hermit Songsd[4], Knoxville: Summer of 1915d[4], Medea's Dance of Vengeanced[4], Piano Concertod[4], Piano Sonatad[4], Prayers of Kierkegaardd[4], Second Essayd[4], String Quartetd[4], The School for Scandald[4], Third Essayd[4], Vanessad[4] і The Loversd[4]
Членство	Американська академія мистецтв і наук і Американська академія мистецтв та літератури
Нагороди	Римська премія[d] (1934) Грант Ґуґґенгайма (1945) Грант Ґуґґенгайма (1947) Грант Ґуґґенгайма (1949) Пулітцерівська премія за музичний тівр (1958) Член Американської академії мистецтв і наук (1961) Пулітцерівська премія за музичний тівр (1963) Edward MacDowell Medald (1980) Joseph H. Bearns Prized
Мати	Marguerite McLeod Barberd[5]
Автограф
Файли у Вікісховищі

Самюел Барбер (англ. Samuel Osmond Barber II; 9 березня 1910 — 23 січня 1981) — американський композитор.

Народився у м. Вест-Честер (Пенсільванія). Навчався в інституті Кертіса (Філадельфія) разом з Леонардом Бернстайном і Джанкарло Менотті. Під час Другої світової війни служив у військово-повітряних силах США. У 1945 році був обраний почесним членом Меморіального фонду Джона Гугенгайма. У 1947 і 1948 роках був музичним консультантом Американської академії в Римі. Захворівши на рак, помер у 70-річному віці в Нью-Йорку.

У творах раннього періоду виявляється близькість до традицій романтиків. Пізніше з романтичними традиції поєднуються елементи неокласицизму.

Індивідуальні риси стилю проявилися у скрипковому концерті (1939), потім отримали розвиток у «Кепрікорнському концерті» («Capricorn Concerto») для флейти, гобоя, труби та струнного оркестру, 1944), концерті для віолончелі (1945), концерті для фортепіано, сюїті «Медея» (1947), сонаті для фортепіано (1949).

Серед інших творів — опера «Ванесса» (1956, лібрето Д. Менотті), балет «Сувеніри» («Souvenirs»,1951-52; на його основі сюїти для фортепіано та фортепіано в 4 руки), увертюра до «Школи лихослів'я» Річарда Шерідана(Overture to the School for Scandal; 1933), 2 квартети (1936 і 1948), симфонії № 1 (1936, 2-я ред. 1943) та № 2 (1944, 2-я ред. 1947), Адажіо для струнних (1936) , 2 «есе» для оркестру (1937 і 1942), сонати, хори та пісні на вірші Ґеорга Гейма, Шекспіра, Дж. М. Хопкінса, Е. Дікінсон, Альфреда Хаусмена, Райнера Марія Рільке, Вільяма Єйтса, Джеймса Джойса, В. Г. Одена, Чеслава Мілоша Єжи Гарасимовича, Лорі Лі та інших поетів і письменників.

За сонату для віолончелі та фортепіано (1932) і музику до сцени з Персі Біші Шеллі (Music for a Scene from Shelley) — американська Римська премія (1935). Двічі лауреат Пулітцерівської премії з музики, член Американської академії мистецтва і літератури.

• Йо-йо поміж зірок

• Broder N. Samuel Barber. N. Y.: G. Schirmer, 1954.
• Heyman B.B. Samuel Barber: the composer and his music. New York: Oxford UP, 1992
• Wentzel W.C. Samuel Barber: a guide to research. New York: Routledge, 2001

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Samuel Barber

• Samuel Barber(англ.)
• SAMUEL BARBER^{[недоступне посилання з червня 2019]}(англ.)

Це незавершена стаття про композитора. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.