Светолік Ранкович — Вікіпедія

Светолік Ранкович
Народився	7 грудня 1863(1863-12-07) Велика Моштаниця
Помер	18 березня 1899(1899-03-18) (35 років) Белград
Підданство	Королівство Сербія
Національність	серб
Діяльність	письменник
Галузь	творче та професійне письмоd[1], фантастика[1] і психологічна белетристикаd[1]
Alma mater	Київська духовна академія
Знання мов	сербська[1][2]
Роки активності	з 1892
Конфесія	православ'я
Батько	Павло Ранкович

Светолік Ранкович (Светолик Ранковић, 7 грудня 1863 — 18 березня 1899) — сербський письменник.

Народився в селі Велика Моштаниця, поблизу Белграда у 1863 році. Син сільського вчителя Павла Ранковича. Обрав для себе кар'єру священика. У 1884 році закінчив духовну семінарію в Белграді, а 1889 року — Київську духовну академію. Викладав богослов'я у церковній школі Крагуєваця. У 1890 році став професором. З 1893 року викладав у Белградській семінарії, у 1894 році було переведено до Ніша. 1897 року викладав у церковній школі в Белграді. У 1898 році в зв'язку з хворобою перебирається до монастиря Буково, поблизу м. Неготин. По поверненню до Белграду помирає у 1899 році від сухот.

Почав писати в 1892 році. Тематику своїх оповідань (збірки «Картини з життя», «Сліке з черева» (видано у 1904 році) та романів — «Лісовий цар» (1897 рік), «Сільська вчителька» (1899 рік), «Зруйновані ідеали» (видано у 1900 році) Ранкович брав з життя сербського селянства. Романи об'єднує проблема зіткнення людини з буржуазною дійсністю.

Одним з перших в сербській літературі зосередив увагу на внутрішньому світі героя (впровадив внутрішній діалог), розкриваючи характери в гострих життєвих зіткненнях. Увійшов у сербську літературу як видатний реаліст, був одним з творців жанру психологічного роману в Сербії.

Перекладав також твори Л. Толстого та В. Короленка.

• Глигорић В. Српски реалисти, 2 изд., Београд, 1956