Симиренко Володимир Левкович — Вікіпедія

Симиренко Володимир Левкович
Народився	29 грудня 1891(1891-12-29) Мліїв, район імені Г. І. Петровського, Україна
Помер	18 вересня 1938(1938-09-18) (46 років) Курськ, РРФСР, СРСР
Країна	Російська імперія →  СРСР
Національність	українець
Діяльність	науковець
Alma mater	Гімназія Готліба Валькера Київський політехнічний інститут імператора Олександра IId (1915)
Галузь	помологія, селекція плодових культур
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор біологічних наук
Батько	Симиренко Левко Платонович

Володи́мир Левко́вич Симире́нко (29 грудня 1891, с. Мліїв, нині Городищенський район, Черкаська область — 17—18 вересня 1938, Курськ, Російська РФСР) — український помолог і селекціонер плодових культур в Україні, один із перших агроекологів та розробників дослідницької справи методології сучасного садівництва. Професор Київського політехнічного інституту, Уманського і Полтавського сільськогосподарських інститутів.

Жертва сталінських репресій.

Народився 29 грудня 1891 року в с. Млієві, нині Городищенський район, Черкаська область, Україна (тоді Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія) в сім'ї українського вченого-помолога Левка Симеренка. Онук Платона Симиренка, правнук Федора Симиренка.^[1]

1904–1910 — навчався в 7-й Київській гімназії.^[2]

З юнацьких років працював з батьком у саду та помологічному розсаднику в Млієві.^[3]

Під час Першої світової війни опікувався організацією та постачанням солдатських крамниць у Союзі земств і міст.^[1]

Після закінчення (1918) сільськогосподарського факультету Київського політехнічного інституту працював у відділі садівництва Міністерства земельних справ УНР.^[1]

1920 — очолив секцію садівництва та городництва Всеукраїнського сільськогосподарського комітету. На його пропозицію, на терені створеного батьком помологічного розплідника було засновано Мліївську садово-городню дослідну станцію та Центральний державний плодовий розсадник України. Директором цих установ призначили В. Симиренка (1921–1930 роки).

Довгий час очолював створену в 1923 році Всеукраїнську помологічну комісію при Наркомземі УРСР (тепер Державна комісія для сортовипробування плодових, ягідних культур і винограду), що функціювала на науковому підґрунті Мліївської дослідної станції садівництва.^[1]

У 1930–1933 роках — організатор і директор Всесоюзного науково-дослідного інституту південних плодових і ягідних культур у Китаєві (передмістя Києва; нині Український науково-дослідний інститут садівництва).^[1]

У 1920–1930-х роках викладав у Київському політехнічному інституті та Полтавському сільськогосподарському інституті.^[4] У 1932–1933 роках — професор Уманського сільськогосподарського інституту.^[2]

8 січня 1933 — заарештований.^[1] У квітні 1933 засуджений до розстрілу за участь у «антирадянській шкідницькій організації» з заміною ув'язненням у терміном на 10 років.^[5] 4 травня 1936 р. строк ув'язнення було зменшено до 5 років.^[3]

Листопад 1933 — кінець грудня 1937 року — перебував у Херсонській виправно-трудовій колонії.^[5]

У грудні 1937 року був достроково звільнений з колонії з формулюванням «за чесну працю і високі показники діяльності»^[1][6].

Після звільнення одразу поїхав до Москви у пошуках справедливості та підтримки друзів та однодумців. В москві на Курському вокзалі знову був заарештований, слідство тривало 10 місяців^[5], складу злочину виявлено не було.^[3]

Симиренко був направлений у розпорядження тресту «Держплодорозсадник», його призначили агрономом в Обоянському розсаднику у Курській області.^[3]

30 березня 1938 року — заарештований втретє.^[1] Був звинувачений в організації контрреволюційної групи, яка ставила за мету повалення радянської влади і займалася шкідництвом та диверсіями на користь іноземних держав.^[5]

Постановою генерального прокурора НКВС СРСР від 2 вересня 1938 року засуджений до страти через розстріл. Присуд виконано в ніч з 17 на 18 вересня 1938 року. Місцем поховання Симиренка вважають урочище «Солянка» в міській зоні Курська.^[5] Разом з В. Симиренко зазнали репресій його колеги, зокрема, М. А. Гроссгейм.

Дружині і дітям Симиренка вдалося емігрувати до Канади.^[7]

Реабілітований посмертно в грудні 1957 року. Відомо, що за життя вчений не був ані шпигуном, ані контрреволюціонером, ані змовником. Натомість він наважився запропонувати альтернативні шляхи розвитку садівництва, які йшли в розріз з думкою тодішньої влади і особисто Сталіна.

Автор численних наукових і науково-популярних праць і статей з помології, серед інших зразкових підручників: «Садовий розсадник» (1929 рік), «Плодові сортименти України» (1930), «Часткове сортознавство плодових культур» (1932; 1242 сторінок машинопису; в рукописі).

По Першій світовій війні й революції був реконструктором садівництва в Україні; в його розсадниках було близько 40 000 гібридів плодових дерев і ягідних кущів (1928 рік).

Організував ряд середніх і вищих навчальних закладів і науково-дослідних інститутів садівництва, редагував садівничі журнали. У своїх працях Симиренко підкреслював, що садівництво треба розвивати насамперед на основі місцевих сортів, у другу чергу — на акліматизації привізних, а далі вже на розведенні нових різновидностей. У цьому та у поглядах на спадковість він розходився з офіційним в СРСР вченням і практикою російського генетика Івана Мічуріна.

Розробив систему поділу Всесоюзного науково-дослідного інституту садівництва на станції і повномасштабний план розвитку галузі по всьому Радянському Союзу. 14 липня 1930 року на зборах Президії Академії сільськогосподарських наук під керівництвом Миколи Вавілова, цей план був схвалений.

• Симиренки

• Голобородько О. К. Берегиня пам'яті роду Симиренків // День («Україна Incognita»). — 2013. — 27 лютого.
• Голобородько О. К. Володимир Симиренко: «Вкрию садом увесь світ…» // Наддніпрянська правда. — Херсон, 1998. — 29 вересня.
• Голобородько О. К. Живильні промені. Краєзнавчі розвідки, портрети сучасників. — Херсон : ПАТ «ХМД», 2014. — 134 с.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Бойко О. Д. Симиренко Володимир Левкович [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 557. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Розгін І. Володимир Симиренко. — Вінніпеґ, 1959—1960.

• Симиренко Володимир // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1729. — 1000 екз.
• Підкова І. З., Шуст Р. М. Довідник з історії України. У 3 т.
• Петро Вольвач, Розстріляний садівничий України: До 125-ліття від дня народження видатного українського ученого-садівника, помолога та організатора садівничої науки професора Володимира Симиренка, «День» № 238-240, 29 грудня 2016 р. [Архівовано 30 грудня 2016 у Wayback Machine.]
• Салтан А. Н. История олигархов. Симиренки — «сахарные короли» Украины. Электронный ресурс [Архівовано 16 лютого 2016 у Wayback Machine.]. — 19.12.15.] (рос.)