Симфонія № 15 (Шостакович) — Вікіпедія

Симфонія № 15, ля мажор, тв. 151 — остання симфонія Дмитра Дмитровича Шостаковича, написана влітку 1971 році і вперше виконана в Москві 8 січня 1972 року оркестром Держтелерадіо СРСР під керуваням Максима Шостаковича — сина композитора.

В музичну тканину цієї симфонії органічно включені цитати з опери «Вільгельм Тель» Дж. Россіні та «Кільце Нібелунгів» Р. Вагнера (так звана «тема року»). Також музичний матеріал деякою мірою перегукується з його попередніми симфоніями (початок симфонії № 1, ритм «теми навали» з симфонії № 7). Такі запозичення можна трактувати як прояв постмодерної парадигми.

Симфонія написана для великого симфонічного оркестру (подвійний склад духових із включенням флейти пікколо та широкої секції ударних). Симфонія складається з 4-х частин загальною тривалістю близько 45 хвилин:

1. Allegretto
2. Adagio — Largo (attacca)
3. Allegretto
4. Adagio — Allegretto

Почувши її першу виставу, Шостакович зауважив, що він створив «злу симфонію».^[2] Прем'єра симфонія викликала овації публіки; серед його шанувальників була його подруга Марієтта Шагінян, яка після першого виступу зробила над ним хресний знак і вигукнула: «Ви не повинні говорити, Дмитре Дмитровичу, що Вам погано. Вам добре, тому що ви зробили нас щасливими!»^[3] Тихон Хренніков оцінив симфонію як одну із «найглибших» Шостаковича, додавши, що вона «сповнена оптимізмом [і] вірою в невичерпну силу людини».^[4] Перша частина отримала особливу похвалу від Нормана Кей в Англії, який назвав його «тур-де-силою концентрації, саморозпуску та музичної економіки».^[5] На думку Еріка Розберрі інструментальні тембри симфонії та використання пассакалії свідчать про вплив пізніх опер Бенджаміна Бріттена.^[6] Євген Мравінський, який керував ленінградською прем'єрою симфонії, відчував себе «пригніченим» під час вивчення партитури, сказавши дружині, що продовжуватиме повертатися до цієї «автобіографічної» симфонії до «кінця своїх днів».^[7]

Використання Шостаковичем цитат та алюзій на різні твори, зроблені ним самим та іншими композиторами, викликало припущення з моменту його прем'єри.^[8][4][9] Спочатку він описав першу частину як «дитинство, просто магазин іграшок під безхмарним небом»^[8] але пізніше застерігав слухачів від того, щоб приймати «це визначення занадто точно».^[10] Композитор не розкривав причину широкого використання музичних цитат.^[2] За словами Максима Шостаковича, його батько закликав його не відкривати оркестру на першій репетиції, що в першій частині буде цитата з Россіні: «Я хочу побачити їх обличчя, коли вони дійдуть до цього місця».^[11]

Максим Шостакович зазначав, що для нього симфонія відображає «великі філософські проблеми життєвого циклу людини».^[12] Пізніше він порівняв твір із «камерною симфонією», яка описувала людське життя через «в'язницю існування».^[13] Інший диригент, Курт Зандерлінг, який представив симфонії у Східній Німеччині, вважав, що музика стосується самотності та смерті, і що жодна інша робота Шостаковича не здається йому такою «радикально жахливою і жорстокою».^[14] Альфред Шнітке, власна музика якого зазнала глибокого впливу Шостаковича^[15][16] вважав, що П'ятнадцята симфонія була «перехрестям у часі», де «минуле вступає в нові стосунки з сучасністю, і, як привид батька Гамлета, втручається в реальність музики і фактично її формує».^[17] Для Олександра Івашкіна незвичне тоді використання цитат Шостаковичем означало усвідомлення неможливості скласти «чисту» симфонію, цитати створили мережу власних кореспонденцій на вершині «традиційного скелета симфонії».^[18]

П'ятнадцята симфонія Шостаковича також справила вплив поза музикою. Режисер Девід Лінч вважав, що симфонія вплинула на його фільм «Синій оксамит» (1986): «Я написав сценарій за Шостаковичем: № 15 ля мажор. Я просто продовжував грати ту саму її частину, знову і знову».^[19] Під час зйомок Лінч розміщував колонки на знімальному майданчику та вмикав запис симфонії, щоб передати настрій, якого він прагнув.^[20] Пізніше він попросив Анджело Бадаламенті скласти партитуру для фільму в дусі Шостаковича.^[21]